Леонід Кучма помилував Сергія Іванченка, засудженого 1999 року за замах на Наталю Вітренко у Кривому Розі.
1999 року С.Іванченко був довіреною особою кандидата в президенти Олександра Мороза у Кривому Розі. У натовпі, що зібрався для зустрічі з Наталею Вітренко, лідером ПСПУ, котра також претендувала тоді на високу посаду, вибухнула граната. Н.Вітренко вимагала засудити С.Іванченка, якого звинуватили у вчиненні злочину, до довічного ув’язнення та звинуватила О.Мороза у причетності до того, що сталося. Іванченка було засуджено до 15 років позбавлення волі.
16 грудня цього року С.Іванченко вийшов на свободу, не відсидівши й третини строку. Унікальний випадок в історії пенітенціарної системи незалежної держави, особливості застосування амністій і помилування в якій нерідко вражають навіть посвячених людей. Якщо Іванченко був невинний, він не мав потрапити за грати. Якщо позиція держави, відображена у вироку суду, мала під собою законні підстави, як він міг вийти на свободу, будучи засудженим фактично за тероризм, нехай навіть із політичною метою? Чому звільнення Іванченка, яке, за його словами, шокувало всі півтори тисячі мешканців колонії, де він відбував строк, — сталося саме в такий напружений момент, який переживає нині наша країна? У президента зникла необхідність тримати «зашморг» на О.Мороза? Може, те, в чому був визнаний винним С.Іванченко, більше не є злочином? Чи це акт милосердя — чергова, відверта й цинічна констатація того, що вироки в нашій державі виносить не суд, а політичні боси? Якщо є на те їхня воля — тяжкий злочин перестає бути таким усупереч рішенню суду. А може, це помилування — знак того, що за замах на кандидата у президенти в нашій державі карають символічно, і максимальний строк, який реально доведеться відсидіти, — до наступних виборів?