"Якби запитали: протягом якого періоду всесвітньої історії становище людського роду було найщасливіше і найбільш квітуче, він мав би без жодних вагань назвати період від смерті Доміціана до сходження на престол Коммода", - писав видатний англійський історик Едуард Гіббон у своїй фундаментальній праці "Історія загибелі і занепаду Римської імперії".
Нетривале правління імператора Марка Кокцея Нерви (Marcus Cocceius Nerva), засновника династії Антонінів було дуже цікавим і сповненим подій. Він дав старт "золотій епосі Антонінів". Отже, перший з "п'яти хороших імператорів" народився 8 листопада 30 року після Різдва Христового в Нарнії (сучасний регіон Умбрія). Рід Кокцеїв був одним з найшанованіших за часів пізньої республіки і ранньої імперії. Ім'я успадкував від діда - консула і близького друга імператора Тиберія, з яким його сім'я мала далекі родинні зв'язки. Майбутній імператор, на той час чи не найавторитетніший законознавець, товаришував навіть із самим імператором Нероном, який був у захваті від віршів Нерви і нагородив його тріумфальними знаками за ту роль, яку він "зіграв" в інсценуванні заколоту Пізона 65 року. Про особисте життя Нерви практично нічого невідомо, він не був одружений.
За правління засновника династії Флавіїв Веспасіана Нерва досяг слави й пошани: 71 року був обраний його співконсулом. В історичних джерелах середини 70–80-х рр. ім'я Нерви практично не згадується: скоріше за все він продовжував службу як радник імператора Веспасіана і його синів. 90 року Нерва, уже за правління імператора Тіта Флавія Доміціана, знову обійняв посаду консула. Мабуть, це була подяка за величезну роль у придушенні заколоту намісника Верхньої Германії (не Німеччини, саме германці, а не німці ще на європейській арені!) Луція Антонія Сатурніна і повстання двох легіонів, які й проголосили Сатурніна імператором.
Доміціан, котрий був дуже популярний серед військових, особливо солдатів, наприкінці свого правління продемонстрував небачену раніше жорстокість: страти справжніх і уявних опозиціонерів, відомих сенаторів супроводжувалися конфіскаціями майна на користь імператора. Він збудував розкішний палац на пагорбі Палатин, створив новий Форум, який згодом було перейменовано на Форум Нерви. Величезні кошти йшли на оплату війська і пишні свята. Як писав історик Гай Светоній Транквілл, імператор без будь-якої міри займався сексуальним розбещенням, зокрема й малолітніх, і все це неподобство називав "постільною боротьбою". Саме сенат, членами якого були аристократи, залишався місцем, де час від часу виникали заколоти. Отже, повалення Доміціана було лише справою часу…
18 вересня 96 року Доміціана вбили в результаті змови найближчих чиновників імператорської адміністрації та родичів (серед них і дружина Доміція Лонгіна). Досить цікаво й ґрунтовно про заколот розповідав Светоній, який стверджував, що його організував "спальник" імператора Парфеній. Основним мотивом заколотників стала страта радника Доміціана Епафродіта, підозрюваного в тому, що він допоміг усіма кинутому Нерону покінчити життя самогубством. Виконавцями вбивства імператора стали колишній раб Парфенія на ім'я Максим і Стефан - управитель палацу імператриці Доміції Лонгіни. Наглу смерть Доміціана сенат сприйняв з тріумфом і негайно скористався тим, що він не встиг призначити спадкоємця. сенатори поспішили заповнити вакуум влади у своїх інтересах. Участь 65-річного Нерви у змові більшість істориків вважають вельми ймовірною, бо вже за кілька годин після вбивства Доміціана його було проголошено імператором.
Нерву на монетах, бюстах і монументах зображують з худорлявим обличчям, довгою шиєю і довгим гачкуватим носом. Його завдання як імператора було непростим. Попри те що Нерва, який вирізнявся розумом і знаннями, був законно обраний сенаторами - навіть написи на монетах свідчили про це: PROVIDENTIA SENATVS (Волею сенату), - солдатів обурювало вбивство їхнього улюбленця Доміціана. До речі, після вступу Нерви на престол сенат ухвалив проклясти навіть пам'ять Доміціана.
Нерва спробував таки виправити ситуацію, проголосивши політику національного примирення і корисних реформ. Величезний палац на Палатині, відомий як палац Флавіїв, було перейменовано на "Дім народу", а сам Нерва мешкав на колишній віллі Веспасіана в садах Саллюстія. Постачання зерном столиці збільшилося, тому довелося будувати все нові й нові склади для нього; було відремонтовано римські акведуки. Нерва скасував податок на спадщину, а громадську пошту, збір на яку був украй непопулярним, з італійської перетворив на загальнодержавну. Імператор послабив податковий тягар, накладений на євреїв. Біднякам і безземельним громадянам почали безоплатно роздавати землю, і Нерва навіть розпродав більшу частину своєї власності, щоб оплатити витрати.
Він правив, погоджуючи буквально всі свої дії з аристократичним сенатом, права якого відновив повною мірою. Політика економії, яку провадив імператор, дозволила впорядкувати державну скарбницю. В часи його нетривалого правління було засновано аліментаційний фонд для дітей з найбідніших прошарків населення. Так, за його ініціативою сенат ухвалив рішення про надання величезної суми - 60 млн. сестерціїв - для купівлі й розподілу невеличких ділянок землі для збіднілих землеробів. Для столичного плебсу в перші місяці правління Нерви влаштовували гладіаторські бої і цькування звірів. Але невдовзі імператор заборонив їх. Чималий дохід дав аукціон, на якому розпродавали майно колишнього імператора. Величезні суми надходили після переплавлення золотих і срібних статуй.
Проте всі ці спроби набути популярності державі обійшлися так само дорого, як і самому Нерві, і сенат (у якому ще міцними залишалися позиції прихильників Доміціана) призначив комісію з п'яти осіб для підготовки рекомендацій щодо зниження суспільних витрат. Тим часом армія продовжувала виявляти невдоволення правлінням Нерви…
Більше того, залишивши недоторканними чимало установлень Доміціана (як і раніше, заохочувалася діяльність професійних донощиків), Нерва не втрачав нагоди спрямувати громадську думку проти попереднього режиму. Він дозволяв повертатися в столицю людям, яких вигнав Доміціан, і повертав їм усю конфісковану власність; дозволяв мститися тим, хто підтримував попереднього імператора, і сприяв усьому, що знеславлювало його попередника. Що ж до армії, то її намагалися підкупити додатковими виплатами. На монетах, присвячених цим епізодам, Нерва звертається до солдатів із промовою (ADLOCVTio AVGusti). На інших монетах викарбувано CONCORDIA EXERCITVVM (Згода в армії), але насправді солдати, як і раніше, дуже не любили нового імператора.
У військових таборах на Данувії спалахнув заколот. Сумнівною видавалася вірність намісника імперії в Сирії, який командував великим гарнізоном. І, судячи з повідомлень, аристократ Гай Кальпурній Красс Фругій Ліциніан (родич імператора Пізона, спадкоємця Гальби) на початку 97 року за підтримки армії готував змову проти Нерви. Змова провалилася. Але Нерва, попри невдоволення сенаторів, відмовився страчувати заколотників.
Найбільша загроза, проте, походила від особистої гвардії імператора - преторіанців, які були найбільш привілейованою частиною війська. Три з дев'яти когорт преторіанців, якими могли бути лише уродженці Італії, дислокувалися в Римі. Шалений тиск з їхнього боку змусив Нерву змістити префектів Тіта Петронія Секунда і Тіта Флавія Норбана через ту роль, яку вони відіграли в убивстві Доміціана. Але призначення на зміну колишнім префектам Касперія Еліана, який служив префектом ще при Доміціані, виявилося невдалим, оскільки новий командир рішуче приєднався до вимоги солдатів видати на розправу Секунда і колишнього управителя імператорського палацу, який теж був замішаний у вбивстві. Коли преторіанці увірвалися до палацу, Нерва перегородив їм шлях, але його відкинули геть, а обох чиновників схопили і вбили на місці.
Причому Нерва змушений був публічно дякувати преторіанцям за страту своїх друзів і прихильників. Пліній Молодший, шанувальник збентеженого анархією і приниженням Нерви (у якісь моменти він виглядав абсолютно безпорадним і навіть смішним в очах найближчого оточення), визнавав, що імперія перебувала на межі загибелі, і тяжкі події "Року чотирьох імператорів" (68–69 рр. після Р.Х.) могли повторитися знову.
Здавалося, що Нерва значною мірою сам сприяв такому перебігу подій, бо для того, щоб протистояти невдоволеним, він вирішив усиновити і оголосити наступником людину не зі своєї родини. Імператор Гальба зробив те саме. Але обранець Гальби Пізон, якщо говорити про походження й особисті якості, був насправді "порожнім місцем". Натомість Нерва зробив вдалий і для себе, і для майбутнього імперії крок: заповідав трон Марку Ульпію Траяну, намісникові Верхньої Германії, визначному римському полководцеві того часу, наділивши його повноваженнями, які не поступалися імператорським.
Ця подія відбулася у вересні 97 року. Так, Нерва зазнав невдачі у протистоянні з армією, але як добросердний імператор, він мабуть, відчував, що не має тієї енергії, яка потрібна для приборкання зарозумілих преторіанців і римської черні. Він зрозумів, що йому потрібен енергійний співправитель і спадкоємець, і всиновив усіма шанованого полководця Траяна.
Імператор Нерва успішно здійснив принцип передачі трону "кращій людині", а не найближчому родичу. Це був перший вдалий досвід в імперії. У цьому - головне досягнення його правління. Чотири наступні володарі, які правили (причому чудово!) загалом 83 роки, мирно і без заколотів сходили на престол саме таким чином. Принцип спадкування імператорського трону не був скасований, просто так сталося, що наступні імператори виявлялися бездітними або їхні діти вмирали раніше за батьків.
Коммод - останній представник династії Антонінів, син Марка Аврелія, філософа й одного з найвизначніших імператорів Рима, був неспроможний керувати величезною країною і до так званих хороших імператорів не належить. З його правління почався поступовий, але неухильний занепад імперії, який призвів до трагічної розв'язки…
Імператор Марк Кокцей Нерва помер 27 січня 98 року від апоплексичного удару (інсульту). Скоріше за все смерть настала не через фізичне перевантаження: далося взнаки нервове й емоційне напруження останніх місяців життя. Тацит писав про Нерву: "Йому вдалося об'єднати разом речі, які досі були несумісні, - принципат і свободу".