Про українське обличчя Праги 9 квітня розповів український історик, доцент Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Андрій Руккас. Варто знати, що після поразки національно-визвольної боротьби столиця Чехословаччини Прага стала одним з головних, поруч із Варшавою і Парижем, центрів УНР-івської еміграції. У міжвоєнний період тут жило чимало відомих політичних, наукових, громадських, культурних та військових діячів. Дехто з них навіки упокоївся в чеській землі.
Київський дослідник, який нещодавно повернувся зі столиці Чехії, надзвичайно цікаво розповів про свою п'ятиденну мандрівку Прагою. Першим з українських істориків він вирішив дослідити місця чеської столиці, пов'язані з діяльністю українських наукових і навчальних закладів, життям українських громадсько-політичних і культурних діячів, які знайшли прихисток у Празі. Розповідь про українські місця Праги А.Руккас доповнив світлинами і враженнями про місто, що було одним з найбільших осередків українського національного життя за кордоном.
Український вільний університет, Український вищий педагогічний інститут ім. М.Драгоманова, Українське історико-філологічне товариство розташовувалися у справжніх архітектурних перлинах чеської столиці.
У розкішному будинку з вежею в самому центрі чеської столиці, на вулиці Штєпанській, 49, було Посольство Західно-Української Народної Республіки. Спочатку, з 1922 року, тут розміщувалась і адміністрація Українського вільного університету. Цей заснований у Відні навчальний заклад нині працює в Мюнхені. "Український Вільний університет не мав у Празі сталого приміщення, тому орендував аудиторії в Карловому університеті, корпуси якого розкидані по всій чеській столиці", - пояснив Андрій Руккас.
Благородну ліпнину й арочні вікна бачимо на світло-сірому будинку на вулиці Ве Смечках, куди Український вільний університет у 1930-х роках переніс осідок своїх керівних органів.
Вулиця Школска, 8, - наступна українська адреса у Празі. Сюди вчащали викладачі й студенти до канцелярії Українського високого педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова. Заснований 1923 року навчальний заклад припинив роботу через 10 років. Причина банальна - забракло дотацій чехословацького уряду. Спочатку навчання було дворічним, готували вчителів початкових класів. Тоді започаткували чотирирічний курс для вчителів середніх шкіл. Саме цей виш підготував понад 200 викладачів для українських шкіл Закарпаття - тодішньої Підкарпатської Русі.
У пофарбованому в червоне будинку з просторими вікнами на вулиці Шлеській - Будинку хліборобської освіти - містився керівний орган цього педагогічного інституту.
На жаль, на більшості українських адрес у Празі - жодного українського маркування. Приємним винятком є меморіальна дошка на вулиці Пресловій - на честь Івана Пулюя. Уродженець Гримайлова, що на Тернопільщині, видатний учений-фізик та електротехнік, професор і ректор Німецької вищої технічної школи у Празі мешкав тут від 1884 року. На його честь з ініціативи Івана Горбачевського пам'ятну дошку з написами українською і чеською на будинку, де він мешкав останні роки, було встановлено відразу по смерті вченого. Нагадаємо, що Іван Полюй першим відкрив Х-промені, що їх тепер ми називаємо рентгенівськими.
Давній вигляд зберіг і готель "Централь" на Гибернській вулиці, де орендувала приміщення Дипломатична місія УНР у Чехословаччині. Цікаво, що в ресторані цього готелю 1926 року Олена і Михайло Теліги частували гостей після вінчання (у спогадах - "запросили на дружній чай"). Шлюб вони взяли у бароковому костелі св. Миколая на Староместській площі. Рік до того тут вінчався відомий український поет Євген Маланюк.
"Богослужіння за православним обрядом у цьому храмі відбувалися з 1870 року і до 1914-го, коли прийняття православ'я серед чехів було поширеним явищем, - розповідає історик. - Після Першої світової війни храм передали Чехословацькій гуситській церкві, яка ділила релігійну споруду з православними". Історик зауважує, що відвідання костелу св. Миколая у Празі є безоплатним.
У сірому будинку в стилі функціоналізму в празькому районі Нусле на вулиці Над Єзерком, 1017, напередодні Другої світової війни мешкав сотник Армії УНР, відомий митець Микола Битинський. Життя і творчість Миколи Битинського - ілюстратора, дизайнера, фалериста - вивчав науковець Національного музею історії України Олександр Кучерук. За словами історика, Битинський залишив помітний слід у геральдиці, фалеристиці, вексилології, емблематиці, уніформології, також він був автором двох нагород УНР - Хреста Симона Петлюри (остаточний варіант) і Воєнного хреста.
У тому ж таки районі Нусле в середині 1930-х мав квартиру підполковник Василь Филонович, керівник УНР-івськоі розвідки на Балканах. 1937 року він перебрався до іншого помешкання, поруч із будинком, де жив Битинський. Поблизу, на розі Яромірової та Спитігневової вулиць, мешкав ректор Українського вільного університету Дмитро Антонович. "Що цікаво, адреси Над Студенкоу і Над Єзерком були водночас адресами редакції журналу "Гуртуймося", який видавав Василь Филонович, - зауважує А.Руккас.
Для публічних заходів українські емігранти орендували в чеській столиці залу Унітаріанської церкви. Цій церкві досі належить будинок "Унітарія" на Аненській вулиці, який також відвідав київський історик. За його словами, у травні 1937-го тут збиралися члени Союзу колишніх вояків Армії УНР у Чехословаччині. Двадцяту річницю створення Української армії вони відзначили у Празі урочистою академією.
Ольшанський цвинтар у Празі є обов'язковою точкою українського маршруту в чеській столиці. Тут на ділянках 18–20 поховані православні, зокрема й українці. Цвинтар доглянутий. Спиридон Черкасенко, Антін Хмарук, Степан Сірополк... Українських поховань стільки, що на те, аби їх оглянути, знадобиться кілька годин. Увагу Андрія Руккаса привернула могила Григорія Сидоренка - українського політичного діяча і дипломата, міністра пошт і телеграфу УНР, делегата Паризької мирної конференції. "Коли Сидоренко був міністром в уряді Голубовича, він видав наказ за три дні позбутися всіх російських написів на вивісках і зовнішній рекламі", - розповів дослідник.