Спільний виставковий проект музею та Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" висвітлює одну з найтрагічніших сторінок української історії - період "Великого терору", який було розгорнуто в Радянському Союзі в 1937-1938 роках.
На таємній спецділянці НКВС УРСР у Биківнянському лісі, що неподалік Києва, знайшли свій останній спочинок десятки тисяч жертв сталінського режиму. Загальна кількість похованих у Биківні, може становити, за приблизними оцінками дослідників, від 20 до 100 тисяч осіб. Серед них - священики й науковці, селяни й робітники, художники й письменники, актори й інженери, композитори й держслужбовці, військові. Терор наприкінці 1930-х в СРСР став явищем всеохопним, яке торкнулося усіх без винятку прошарків суспільства. Навіть вірна служба більшовицькій тоталітарній системі не була гарантією недоторканності. Досить часто поряд зі священнослужителями чи "неблагонадійними елементами" з числа української інтелігенції могли бути поховані їхні вчорашні кати, які вірою і правдою служили більшовицькій каральній системі. Такий, здавалося б, ірраціональний, як на перший погляд, характер репресій насправді має логічне пояснення: адже саме терор є необхідним підґрунтям і основою кожної тоталітарної системи.
Протягом 1937-1938 років репресовано і знищено близько 3500 військовослужбовців Київського та Харківського військових округів. 1993-го науковці НМІУ зустрілися з Єлизаветою Григорівною Мережко, яка розповіла історію свого чоловіка - капітана Федора Мережка. 29 листопада 1937-го його, інструктора військово-господарського постачання 14 стрілецького корпусу, заарештували в Харкові за обвинуваченням у шпигунстві. У в'язниці Федір Мережко провів два місяці. На рушнику і сорочці, які він 18 січня 1938 року передав додому випрати, дружина знайшла дві ледь помітні записки, вишиті білими нитками: "Житиму для Лізи та дітей!" і "Житиму для родини, ще побачимося!". У сорочці був також захований лист до дружини та дітей, датований 18 січня 1938 року:
"Лізок, рідна! Думаю, що в березні нас зашлють […] у Куйбишев або в Середню Азію, у Туркестан. Клопоти зараз марні і навіть шкідливі, марне витрачання коштів і сил, і нерозуміння політичного моменту - триває зачистка тилу. Коли все заспокоїться, тоді з таборів можна буде й клопотати. Не я один, мільйони..."
Наступного дня, 19 січня 1938 року, було видано постанову про розстріл Федора Мережка. Вирок виконано 2 лютого цього ж року. 6 січня 1959-го військовий трибунал Київського військового округу переглянув справу, і Федора Мережка реабілітували посмертно.
В експозиції представлено фотопортрет і рушник із вишитою на ньому Федором Мережком запискою до рідних.
Відвідувачі виставкового проекту мають можливість ознайомитися з інформаційним блоком, який висвітлює особливості реалізації терору проти різних верств українського суспільства: науковців, військових, митців, священиків. За словами куратора виставки - провідного наукового співробітника НМІУ Богдана Скопненка, на виставці представлено унікальні експонати, що належали репресованим Миколі Макаренку, відомому українському археологу, мистецтвознавцю й історику; Миколі Ернсту, історику-кримознавцю, та багатьом іншим. На особливу й окрему увагу заслуговує митрополичий посох митрополита УАПЦ Василя Липківського, який був засуджений вироком Трійки при Київському управлінні НКДБ СРСР 20 листопада 1937 року і невдовзі страчений.