Століття віддаляє нас відтоді, як відійшла у вічність людина, що зробила справді революційний переворот у світовій науці.
І хоча доля незаслужено пожартувала над винахідником, відкриття Х-променів підняло на вищий рівень низку сфер людської діяльності.
2 лютого 1845 р. над садибою заможного й освіченого господаря Павла Пулюя зійшла велика зірка. Народився хлопчик, який зробить широко відомим це прізвище. Те, що Іван Пулюй з'явився на світ у містечку Гримайлові на Тернопіллі, засвідчує копія метрики, яку до музею місцевої загальноосвітньої школи і Тернопільського національного технічного університету імені І.Пулюя передали внуки вченого Петер і Моніка. Хлопчина виховувався в глибоко релігійному дусі. Щонеділі ходив до церкви і у п'ять років знав напам'ять всю службу Божу.
Під час навчання в Тернопільській класичній гімназії Іван Пулюй разом із братами Володимиром і Олександром Барвінськими заснував таємне товариство "Громада" (1863 р.), яке продовжило традиції "громад" у підросійській Україні. Студенти ставили собі за мету "вивчати історію України та її літературу, ставати в обороні рідного слова проти ворожих заходів москвофілів і поляків, допомагати бідним гімназистам".
Після навчання в Тернополі хлопець поїхав до Відня, де вступив до Греко-католицької духовної семінарії. Там українські студенти організували "Громаду" на зразок галицьких. За два роки вона переросла в товариство "Січ", яке після Анатоля Вахнянина очолить Іван Пулюй.
Та ряси здібний студент не надягнув, чим на все життя розгнівив батьків. Він вирішив стати студентом фізико-математичного відділу філософського факультету університету у Відні. А далі - робота у фізичній лабораторії професора фон Лянґа. У його науковій кар'єрі знаковими стали дві статті, присвячені експериментальному дослідженню залежності внутрішнього тертя повітря від температури (надруковані в 1874 р. в журналі "Доповіді Віденської академії наук").
Шляхи І.Пулюя пролягли до міста Фіуме (нині Рієка в Хорватії), де він викладав фізику, механіку і математику у Військово-морській академії Австро-Угорщини. Але навіть у цьому, здавалося б, не науковому закладі він не припиняє досліджень. І.Пулюй сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, і 1878 року винахід було відзначено срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі.
Вчений захистив дисертацію "Залежність внутрішнього тертя газів від температури" і здобув ступінь доктора філософії Страсбурзького університету (тоді - Німеччина). Далі у Відні працює в університеті приват-доцентом і дедалі більше уваги приділяє електротехніці. Пулюй продовжує вивчати явища в трубках і винаходить прилад, пізніше названий "лампа Пулюя". Лампа, в якій був встановлений антикатод, створювала невидиме випромінювання, яке можна було зробити видимим за допомогою спеціального екрана. На Всесвітній електротехнічній виставці в Парижі (1881 р.) "лампу Пулюя" відзначили срібною медаллю.
Ці винаходи викликали зацікавлення серед промисловців. Далекоглядним виявився підприємець Верндль, який запросив Пулюя переїхати до міста Штаєра (Австрія). Упродовж двох років він працює як консультант і директор фабрики освітлювальних ламп. На Міжнародній електротехнічній виставці, яка відбулася в цьому місті влітку 1884 р., вчений продемонстрував лампу розжарювання нової конструкції. Вдосконалена нитка розжарювання дозволяла в кілька разів збільшити строк служби ламп і їхню світлоспроможність.
Не забарилося визнання заслуг Пулюя і на урядовому рівні. На запрошення міністерства освіти І.Пулюй обійняв посаду професора експериментальної і технічної фізики Німецької вищої технічної школи в Празі. На один навчальний рік (1888-1889) його було навіть обрано ректором престижного навчального закладу, відтак - деканом машинобудівного факультету.
Наприкінці XIX ст. Пулюй керував проектуванням і будівництвом електростанцій на змінному струмі в Чехії. Їхня якість була дуже високою, навіть випереджала тогочасні екологічні вимоги. Пражани досі використовують електроенергію, яку дає їм дітище українця. Запропонована ним конструкція телефонних станцій і абонентських апаратів прижилася в багатьох країнах. Пулюй очолював розроблення схеми будівництва електричного трамвая в Празі.
За ці досягнення, а також за створення й успішне керівництво кафедрою електротехніки в Німецькій політехніці в Празі Пулюя відзначили орденом Залізної корони. Він отримав від цісаря Франца Йосифа I Рицарський хрест і титул радника двору.
Але чому лаври першовідкривача Х-променів дісталися Вільгельму Конраду Рентгену, а не Івану Пулюю?
Українського вченого гнітила одна загадка ще зі Страсбурга. Проводячи експерименти з вакуумними лампами, він побачив дивне явище: коли спрямовував катод на екран - утворювалася флуоресценція, і при світлі трубки можна було навіть читати. Пулюй тоді ще не знав, що відбувається у вакуумній трубці, якщо до неї підвести струм. Бо з катода на екран посилаються невідомі промені. Він назвав їх променями "Ікс" і проконсультувався в доцента Страсбурзького університету Вільгельма Рентгена, в якого два семестри слухав лекції. "Це хлопчачі розваги, такого бути не може", - сказав тоді більш іменитий учений.
А на початку 1896 р. Пулюй здійснив уже фундаментальні дослідження природи й властивостей невідомих променів, які він відкрив; результати опублікував у "Доповідях Віденської академії наук". Але ширший публічний розголос мало відкриття іншого вченого. 11 січня 1896 р. празька газета Bohemia опублікувала статтю під назвою "Відкриття Рентгеном нових властивостей так званого катодного випромінювання", в якій містилося посилання на іншу статтю Рентгена - "Про новий тип випромінювання", опубліковану 28 грудня 1895 р. в журналі Вюрцбурзького фізико-медичного товариства. Рентген з'ясував, що з трубки назовні виходять невідомі промені, які він назвав Х-променями. Про день 11 січня неодноразово зі щемом згадував син Івана Пулюя Олександр: "Батько прочитав звістку про відкриття Рентгена, лежачи ще в ліжку. Зірвавшись з ліжка і обхопивши голову руками, він раз від разу вигукував: "Моя лампа! Моя лампа!". Рентген уникав публічного пояснення обставин свого відкриття і під час церемонії вручення Нобелівської премії в 1901 р. навіть не виступив із промовою.
Але Пулюй отримав певну моральну компенсацію: його відкриття знайшло широке застосування в медицині. Вчений вирішив проблему концентрації Х-променів у пучок, що дало можливість скоротити час витримки випромінювання до 2–5 секунд. Чіткість його знімків органів людини дозволила виявляти патологічні зміни в організмі пацієнта. І вже того ж таки 1896 року в клініці Київського університету було проведено операцію з використанням засобів променевої діагностики. Таким чином Пулюй дав життя медичній рентгенографії.
Учений в інший спосіб виконав заповітне бажання батьків. Ще навчаючись у духовній семінарії у Відні, юнак почав перекладати духовну літературу. Він переклав українською Молитовник
(1869 р.) і чотири Євангелія (1871-1874). У столиці Австрії він уперше зустрівся з Пантелеймоном Кулішем, який саме почав перекладати Старий Завіт. 1869 року до цієї праці долучився Іван Пулюй, який знав класичні мови, зокрема давньоєврейську. Та одного разу на хуторі Мотронівка, що в Чернігівській губернії, спалахнула пожежа. Згорів маєток Куліша, а з ним і багаторічна титанічна праця - переклад Старого Завіту. І перекладачі в тандемі почали працювати заново… Після смерті П.Куліша переклад завершив Іван Пулюй разом з Іваном Нечуєм-Левицьким. Пулюй використав контакти з Британським біблійним товариством, яке 1903 року допомогло видати у Відні Святе Письмо Старого і Нового Завіту - перший повний переклад Біблії українською мовою. Літургійна комісія під керівництвом Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого 1976 року визнала його найкращим на той час перекладом Біблії. Святе Письмо розійшлося по багатьох куточках світу, де жили українці.
Доктор Іван Пулюй палко бажав, щоб наука всіляко розвивалася і в Україні. Він став одним із засновників і дійсним членом Наукового товариства Шевченка у Львові. У друкарні НТШ видано його важливі дослідження - "Нові і перемінні звізди" і "Непропаща сила", в яких учений доводить, що закони природи і фізики діють і в сфері духовності й моралі. У великій статті "Україна і її міжнародне становище" (1915) Іван Пулюй заявив про себе не тільки як про знавця історії України і публіциста, а й як про політичного аналітика. Приводом для її написання стали події Першої світової війни. Росія, на думку автора, веде нищівну війну проти України, що почалася після укладення Переяславських угод. Пулюй обґрунтовує, що самостійна Україна - в інтересах мирного існування держав Європи. Завдяки самостійній Україні "московитський царизм був би витіснений з Чорного моря, з Балкан, із Дарданел, і тим самим було б знищено зазіхання Росії на всесвітнє панування"… Написано наче в ці дні.
Помер видатний учений, перекладач і громадський діяч, ім'я якого назавжди збережеться на скрижалях світової історії і науки, 31 січня 1918 р. у Празі, де й похований.