Мартін Гайдеґґер, один з найвидатніших філософів ХХ ст., був упевнений, що про життя його старшого колеги (Арістотеля) цілком достатньо сказати так: народився, працював і помер. Цим він хотів підкреслити, що його цікавить не біографія мислителя, а лише розвиток думки.
Але з міркуванням Гайдеґґера погоджуються далеко не всі науковці. Зважити хоча б на постійне зростання кількості досліджень, присвячених його власному життю. Є з-поміж них і дуже розлогі, глибокі й майстерні. Ба більше: жанр, від якого зазвичай очікують оповіді "лише про те", що хтось народився, працював і помер, насправді виявляється набагато складнішим і витонченішим. Яскравим підтвердженням цього є двотомна енциклопедія "Київська духовна академія в іменах: 1819–1924", підготовлена Національним університетом "Києво-Могилянська академія" до свого 400-річного ювілею (К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2015–2016). Презентація відбулася нещодавно в Конгрегаційній залі НаУКМА.
Для звичайного енциклопедичного видання стояти на полиці в очікуванні того моменту, коли комусь знадобиться довідкова інформація, вміщена в якійсь з його статей, - цілком нормальна доля. Якщо взяти до уваги цю суто довідкову функцію, то енциклопедія "Київська духовна академія в іменах" впорається з нею, поза сумнівом, блискуче: її майже 2000 сторінок тексту сповнені детальних, вивірених і систематизованих історичних відомостей, значну частину яких оприлюднено вперше (нетиповий для енциклопедій випадок!), а також ретельно зібраних архівно-бібліографічних даних та рідкісних фотоілюстративних матеріалів.
Але й це не все. Ідеться також про книжку, яку можна читати в буквальному розумінні від початку до кінця, не тільки істотно розширюючи коло власних знань та уявлень, а й дістаючи глибоке етичне й естетичне задоволення. Цьому сприяє ефективне застосування її авторами на чолі з професорами НаУКМА Мариною Ткачук (упорядник і науковий редактор енциклопедії) і В'ячеславом Брюховецьким (відповідальний редактор і голова редколегії) біографічного підходу. Історію Київської духовної академії (КДА) розглянуто крізь призму життя і творчості найпомітніших постатей її очільників, викладачів і вихованців. Уміщені в енциклопедії біографічні статті відповідають як високим академічним стандартам, так і запитам широкого читацького загалу: попри чітку уніфіковану структуру, їх змістове наповнення настільки цікаве й виразне, що сприймається як художня оповідь (подекуди навіть детективна й по-справжньому трагедійна). Здавалось би, при послідовному читанні від статті до статті мали би впасти в око якісь повтори чи розбіжності, але насправді виникає відчуття глибокої співзвучності доль, своєрідної біографічної поліфонії.
Особливе значення має і той факт, що за допомогою вдало реалізованого біографічного підходу в новому світлі постає й історія КДА, її потужна роль як освітнього, наукового і культурного осередку, що діяв на українських теренах у ХІХ - на початку ХХ ст. Не виключено, що для когось із читачів може стати сюрпризом те, що Академія постала 1819 року не просто на тій історичній території, яка належала славетній Києво-Могилянської академії, а й була її фактичною спадкоємицею протягом наступних ста років, зберігаючи у доволі специфічних і несприятливих умовах імперської системи чимало з її освітянських і наукових традицій і, що особливо важливо, вперше вдаючись до спроб їх вивчення й осмислення. Додамо також, що, відкриваючи доступ до величезного масиву забутих, замовчуваних і дивом уцілілих матеріалів, пов'язаних з історією КДА, це видання відтворює тяглість не тільки могилянської, а й усієї вітчизняної академічної традиції. Фактично йдеться про віднайдення ще однієї ланки, без якої створення цілісної картини української історії та культури просто неможливе.
Усупереч поширеному міфу про КДА як про "осередок мракобісся", "реакційний та антиукраїнський заклад", створений владою царської Росії на противагу прогресивній і проєвропейській Києво-Могилянській академії, енциклопедія "Київська духовна академія в іменах" знайомить читачів з постатями і долями цілої низки видатних діячів української науки й освіти (не лише богословів, а й філософів, істориків, психологів, мовознавців тощо), культури, церковно-національного руху. Саме в КДА здобув вищу освіту засновник "реальної української літератури" Іван Нечуй-Левицький,
українофільство якого знайшло прояв не лише в художній формі: окрім таких широко відомих літературних творів, як "Кайдашева сім'я", "Микола Джеря" або, скажімо, "Хмари", цей випускник академії (зі ступенем магістра богослов'я) є також автором цікавого історико-культурного дослідження "Світогляд українського народу. Ескіз української міфології". Вивченням української міфології та фольклору займався випускник КДА Георгій Булашев. Спираючись на етнографічні матеріали, зібрані П.Кулішем, М.Драгомановим, П.Чубинським, Б.Грінченком та іншими дослідниками, він опублікував спеціальну працю з цієї проблематики (1909), яка була перевидана 1992 року. У КДА навчався і працював українськомовний поет і публіцист Костянтин Думитрашко. Саме він, як виявляється, є автором тексту відомої пісні "Чорнії брови, карії очі", за якою закріпився статус "народної". Одним з багатьох наукових відкриттів, зроблених авторами енциклопедії, є віднайдення архівних матеріалів, з яких випливає, що в 1918–1919 рр. студентом КДА був Микола Хомичевський - згодом усім відомий Борис Тен, автор українськомовних перекладів "Іліади" й "Одіссеї" Гомера…
Важливим позитивом енциклопедії видається й відповідність чітким канонам наукової об'єктивності - на її сторінках марно шукати проявів партійних, етнічних чи конфесійних уподобань і, відповідно, спроб викривлення історії на користь певної ідеології. Не поділяючи героїв на "наших" і "не наших", автори статей зберігають неупереджений підхід до кожного з них, уникаючи таких поширених пасток біографічного письма, як апологетика й розвінчування. Належну дослідницьку увагу приділено всім значним постатям, незалежно від їхніх політичних поглядів чи церковної належності. Однаково історично точними й позбавленими заангажованих оцінок, як це й личить науковому, до того ж довідковому, виданню, є статті, присвячені різним діячам Російської Православної церкви (РПЦ), а також, скажімо, Української Автокефальної Православної церкви (УАПЦ), майже всі очільники якої в 1920-х рр. (включно з першим її предстоятелем митрополитом Василем Липківським,
головним ідеологом української церковної автокефалії Володимиром Чехівським і представниками єпископату) були, як виявляється, випускниками цієї академії. Читачі енциклопедії дізнаються про те, що серед викладачів і вихованців КДА були не лише носії російсько-шовіністичних поглядів, як і досі вважають деякі вітчизняні інтелектуали, а й постаті, що чинили мужній опір різним проявам ксенофобії, зокрема антисемітизму й нацизму (наприклад, батько й син Олександр і Олексій Глаголєви). З однаковою мірою поваги й дослідницького сумління написано, приміром, статті про Сергія Грушевського (випускника КДА, батька Михайла Грушевського) й Афанасія Булгакова (вихованця і професора КДА, батька Михайла Булгакова). Наочно показано, як, працюючи в КДА, українську культуру збагачували етнічні росіяни (такі, скажімо, як автор ґрунтовних розвідок з історії української літератури XVIІ-XIХ ст. уродженець Костромської губернії Микола Петров - професор та один із перших академіків Української академії наук), представники інших націй (як-от сирієць за походженням Тауфік Кезма - випускник КДА, який зробив великий внесок у розвиток українського сходознавства). Загалом, наявність численних статей, присвячених іноземним студентам КДА, є однією з "родзинок" енциклопедії. Як виявилося, у Києві здобували вищу духовну освіту вихідці не тільки з православних регіонів царської Росії (нинішніх України, Білорусі, Грузії, Молдови, РФ), а й з інших країн. Чимало з них згодом стали видатними церковними, науковими, громадськими та культурними діячами в себе на батьківщині - у Болгарії, Румунії, Сербії та навіть Японії.
Розгляд історії інституції за допомогою біографічного підходу приносить чимало й "побічних" відкриттів. Доволі цікавими видаються, наприклад, біографічні траєкторії деяких родичів і нащадків героїв здійсненого енциклопедичного дослідження. З нього дізнаємося, що більшість студентів КДА були вихідцями з родин сільського духовенства - парафіяльних священиків, дияконів, паламарів тощо. Саме таке походження мали, скажімо, випускник Київської духовної академії Гервасій Сікорський і його брат - почесний член цього навчального закладу видатний психіатр Іван Сікорський. Як відомо, син останнього Ігор Сікорський, який переїхав до США, став усесвітньо знаним авіаконструктором. Менше відомо, що онуком випускника КДА Арсенія Лебединцева є астрофізик Георгій (Джордж) Гамов, який також емігрував до США і там уславив себе як автор гіпотез "гарячого Всесвіту" й альфа-розпаду, а син іншого випускника - архієпископа Православної церкви в Америці, першоієрарха Північноамериканської митрополії Леонтія (Туркевича) - Ентоні Туркевич став одним з американських творців спектрометрів, за допомогою яких проводилися дослідження ґрунтів Місяця і Марса.
Дозволю собі таке порівняння: щось космічне є й у проекті "Київська духовна академія в іменах" - як за масштабами, так і за темпами його реалізації. Робота над енциклопедією розпочалася лише влітку 2012 року. Отже, фактично за чотири з половиною роки силами невеличкого авторського колективу було підготовлене фундаментальне видання, що містить величезний масив нової і цінної наукової інформації. Здійснення проекту видається справжнім інтелектуальним подвигом, який, сподіваюся, не залишиться поза увагою фахівців-гуманітаріїв і широкого читацького загалу.