Цими днями стародавнє місто Теребовля на Тернопіллі відсвяткувало ювілей - 920-ліття першої письмової згадки.
Адже в Іпатіївському літописі записано, що у 1097 р. на з'їзді князів у Любечі був присутній теребовлянський князь - Василько Ростиславович. У цьому галицькому місті поєдналася княжа історія та історія Польського королівства, Речі Посполитої, Австрійської імперії та Австро-Угорської, ЗУНР, Другої Речі Посполитої, радянського періоду та часів незалежності України. Князь Василько Ростиславович, козацький полковник Нестор Морозенко, мужня захисниця фортеці Софія Хшановська, священик та громадський діяч Степан Мохнацький - це постаті, які зробили Теребовлю відомою в історії України. Про місто над річкою Гнізною знають далеко за межами нашої держави. Бо яким, гадаєте, матеріалом вимощені вулиці Відня, Кракова, Варшави? Правильно, теребовлянським каменем-пісковиком, що його видобували з княжих часів і в різні періоди використовували для фундаментів будинків, доріг, мостів.
На жителів та гостей Теребовлі незабутні враження справили історична театралізація з нагоди 920-річчя міста, що відтворювала образи князя Василька із сім'єю, козаків, січових стрільців, повстанців та воїнів сучасної армії; фестивальна хода художніх, спортивних колективів та працівників культури, відкриття на будівлі міськради символічного знаку польських міст-партнерів Любомежа і Конопніци. Надовго запам'яталося розважальне дійство "Княжий бенкет" та гастрономічний конкурс "Трапеза по-князівськи". А ще були середньовічні танці та хореографічні майстер-класи, ремісничі майстерні, реконструкції рицарських боїв та інші атракції.
Теребовлянам не раз доводилося захищати місто. У літописному 1097 р. на Замковій горі вже існувала дерев'яна фортеця. Та саме князь Василько Ростиславович, правнук Ярослава Мудрого, перетворив місто на міцну твердиню. Вона перегородила шлях польським і угорським феодалам, які в ті часи зазіхали на руські землі. Теребовля, розташована на перехресті важливих шляхів до Галича, Києва, міст Польщі та Угорщини, стрімко розвивалася і в останні роки XI - на початку XII століття відігравала вагому роль у політичному, господарському та культурному житті Галичини. А коли розпалася Галицько-Волинська держава, місто на короткий період знову стало столицею окремого князівства.
Чимало лиха довелося зазнати Теребовлі. У 1241 році її, як і чимало інших галицьких міст зруйнували орди хана Батия. А через століття, у 1340 р., колишнє княже місто потрапило під владу Польщі. Для зміцнення своїх володінь король Казимир Великий збудував у Галичині декілька замків. Твердиня постала і в Теребовлі на місці давнього князівського замку. Певний час місто було залежним від Угорщини, а в 1378-му ним остаточно заволоділа Польща. Однією з перших серед галицьких міст Теребовля отримала Магдебурзьке право (1389 р.).
Понад три з половиною століття турецькі й татарські орди не давали спокою місту. Його оборонні стіни зазнали сильних руйнувань. І ось за наказом Великого коронного гетьмана Яна Тарновського краківський каштелян Адам Тенчинський спорудив у 1534 р. новий дерев'яний замок, який побачив тріумфальну битву козацьких військ з поляками під проводом Северина Наливайка (1594 р.).
Однак у 1618-1630 рр. Теребовля знову потерпала від орд. Королівський уряд був змушений виділити кошти на будівництво кам'яного, набагато міцнішого замку. Тридцять років теребовлянські майстри викладали з тесаного каменю величну оборонну споруду, а керував будівництвом місцевий староста Олександр Балабан. Частково вона збереглася донині.
Та 1675 р., порушивши мир, турки-османи і татари знову посунули на Поділля і підійшли до Теребовлі. Частина шляхтичів, злякавшись, сховалися за мурами замку і на таємній нараді вирішили здати замок. Але дружина коменданта Яна Хшановського Софія дізналася про змову. Під градом куль, ризикуючи життям, вона поспішила до чоловіка повідомити про підступний задум шляхтичів. Ганебної зради вдалося уникнути.
Про мужню оборону Теребовлянського замку десятиліттями нагадувала… підставка від пам'ятника Софії Хшановській, знищеного більшовицькою владою. І лише у 2012 р. тернопільський скульптор Роман Вільгушинський заново створив монумент цій мужній жінці.
У 1688 р. замок зазнав нових руйнувань. Відтоді він уже не підводився з руїн, а після відвоювання у турків Кам'янець-Подільської фортеці втратив своє виняткове значення. В період панування Австрійської (з 1867 р. - Австро-Угорської) імперії на території замку збудували казарми, замкові мури стали розбирати для будівництва доріг і мостів.
У 2008 р. Теребовлянський замок увійшов до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля". Але за цей час на його території відбулися лише незначні ремонтні роботи, нині замок потребує більш активної реставрації.
Насичена історія міста зберегла для сучасників неповторні пам'ятки сакральної архітектури. У середмісті туристи можуть оглянути Миколаївську церкву, перша згадка про яку датується 1614 роком. Первісно вона мала ознаки готичного стилю, але в результаті перебудов із 1734 р. стала унікальним зразком оборонної культової споруди із закритим бойовим ярусом з бійницями.
На запрошення теребовлянського старости Петра Ожги у 1617 р. до Теребовлі прибули перші представники ордену кармелітів, які отримали земельну ділянку для будівництва невеликого храму. А через 18 років власник сусіднього села Лошнів пожертвував кармелітам 6000 злотих для будівництва костелу і монастиря. Кошти не пропали намарно. Комплекс споруд монастиря кармелітів, збудований у 1635-1640 рр., належить до пам'яток ренесансно-барокової архітектури. Особливо вражає масивний костел, збудований у стилі ренесансу. Товщина його стін сягає трьох метрів. У 1750 р. цей храм розписав один з найкращих майстрів фрескового живопису Речі Посполитої Йосиф Майєр. У костелі тривалий час перебувала Ікона Божої Матері Скарлежної, оздоблена дорогоцінним металом і каменями.
Та у 1945 році, рятуючись від більшовицьких репресій, Теребовлю покинули останні кармеліти. Вони вивезли майно храму й ікону. І нині ці реліквії зберігаються в костелі святої Катерини в Гданську. У 1991 р. теребовлянський костел передали УАПЦ, він дістав ім'я святого Володимира. Завдяки зусиллям декана, отця Володимира Якубишина, храм було відреставровано, а за кошти міста відновлено дві вежі, які, здавалося, були втрачені назавжди.
Римо-католицький костел святих Петра і Павла в Теребовлі є зменшеною копією базиліки святого Петра в Римі. Його проектував відомий на той час архітектор та інженер, професор Адольф Жишке-Богуш - реставратор Вавельського палацу в Кракові. Збудований у 1928 р., храм став справжньою родзинкою теребовлянського зодчества. Шарму цій архітектурній пам'ятці надають дві високі п'ятиярусні вежі на фасаді. У 1997 р. костел святих Петра і Павла було передано римо-католицькій громаді міста. Він досі не дочекається зовнішньої реставрації та завершення ремонту інтер'єрів.
У кращому стані - Теребовлянська ратуша XVIII століття. Адміністративну будівлю неодноразово перебудовували. Під час Першої світової війни було зруйновано дерев'яну вежу та другий поверх магістрату. Пізніше її відбудували, і ратуша постала двоповерховою з триярусною вежею, яку увінчує флюгер у вигляді герба міста.
Два роки тому Теребовля стала адміністративним центром об'єднаної територіальної громади, до якої увійшло 26 населених пунктів із понад 30 тисячами жителів. За рахунок державних субвенцій та місцевого бюджету в місті відремонтовано ряд вулиць і тротуарів, облаштовано дитячі майданчики, створено центри культури і дозвілля, оновлено інші об'єкти. Нині ремонтні роботи тривають. Як переконує заступник міського голови Людмила Колісник, "завдяки спільній праці усіх теребовлянців місто розвиватиметься в різних напрямах - у промисловому, туристичному, культурному". Бо це місто зі славною історією, багатим на події сьогоденням і впевненістю в майбутньому.