Торік у нашій газеті (DT.UA №49) було опубліковано статтю "Один у полі воїн - один у небі Бог" про подвиг Миколи Омеляновича Макаренка. Його, музеєзнавця, археолога світового рівня сталінська влада 1934 року обрала до числа провідних діячів культури, які повинні були підписати вирок "малоцінному Михайлівському собору", щоби на святому місці спорудити в серці стародавнього міста щось небачене - урядовий центр, гідний переможця-пролетаріату. Саме тоді столицю України перенесли з Харкова до Києва, і "будівничі нового світу" як справжні вороги почали в мирний час готувати до власноручного знищення давньоруський Собор, побудований онуком Ярослава Мудрого Святополком.
Кожного з фахівців поставили перед мефістофельською умовою: кожен чудово розумів незаперечну унікальність собору, збудованого на початку ХІІ століття, як розумів і те, що власний підпис під актом руйнування святині означатиме продаж душі дияволу. Підписали всі, і кожен продовжив своє життя, крім професора Миколи Макаренка, який не змирився з варварством, не міг жити й удавати, що злодіяння є життєвою нормою.
Усе його життя було підпорядковане іншим нормам.Будучи членом Cофійської комісії, Микола Омелянович разом з однодумцями знайшов можливість через французьких комуністів урятувати від неминучого знищення київський Софійський собор, скориставшись тим, що королева Франції Анна була донькою засновника Софії князя Ярослава Мудрого.
Видатна пам'ятка культури ХІ століття, надбання всього людства, Софія Київська 1990 року увійшла до Світової спадщини ЮНЕСКО.
А за понад півстоліття до цього, 1934-го, Софія дуже заважала радянському уряду, бо стояла якраз на прямій дорозі від залізничного вокзалу до урядового центру, і це означало, що дорогу для нової влади треба було очистити.
Велетенську площу перед урядовим центром планували для проведення військових парадів - щоби танки в кілька рядів й радісні колони трудящих з прапорами.
А сам урядовий центр на плані - це два симетричні "київські ящики", між якими мав височіти вождь світового пролетаріату неймовірних розмірів, щоб його добре було видно з лівого берега Дніпра.
Та святе місце опиралося хижацьким планам. Халепа була в тому, що і до площі Леніна задом не поставиш, і нависаюче над крутим берегом Дніпра ленінське озаддя теж не вписувалося в дніпровський краєвид…
Лівий "київський ящик" спорудили - у ньому розмістилося ЦК КПУ (нині - Міністерство закордонних справ). А на симетричну праву копію - саме на місці безцінного собору - так і не спромоглися. Святе місце лишилося порожнім. Якщо будівництва не хоче Бог, то зусилля будівничих марні. На місці підірваного нашого першого золотоверхого собору якийсь час були тенісні корти, а потім - галявина для вигулу собак…
…Підриваючи Михайлівський, манкурти довго мучилися - не піддавалася динаміту давньоруська кладка… Собор, який пережив навалу половців, хана Батия, Едигея і Менґлі Ґірея, брутально знищили влітку 1937 року.
Ох, якби не більшовицька орда, то і Микола Омелянович, і мільйони репресованих уціліли би, і Відродження наше не було би розстріляне, і 900-річний Михайлівський увійшов би до Світової спадщини ЮНЕСКО...
Епізод руйнування собору став центральним у нашому фільмі "Пам'яті загиблих споруд" (1988 р., студія "Київнаукфільм"; це перший фільм про руйнування Києва більшовиками, він є на YouTube).
На підтримку ініціативи увічнити ім'я Миколи Омеляновича Макаренка ми зібрали сотні підписів серед глядачів фільму. Спочатку хотіли назвати його ім'ям вулицю. Але виявилося, що в Києві є їх аж дві імені Макаренка - у Деснянському й Дніпровському районах. І обидві - на честь радянського педагога Антона Семеновича Макаренка.
Майже два роки комісія з перейменувань при КМДА розглядала пропозицію надати ім'я Миколи Макаренка київському скверу, що на лінії його опору - між спасенною Софією Київською і відродженим Михайлівським собором. Півтора року комісія з'ясовувала, чи має сквер статус скверу. А тим часом литовці оперативно встигли частину скверу назвати Литовським, хоча незрозуміло, чому саме це місце вони вибрали.
І ось - нарешті - вийшов на громадське обговорення проєкт КМДА про присвоєння скверу на Володимирському проїзді (між вулицями Михайлівською та Малою Житомирською) у Шевченківському районі Києва імені Миколи Макаренка.
Підписати петицію можна на сайті Київської міської державної адміністрації в розділі "Громадське обговорення проєктів нормативно-правових актів".
У додатку - кадри з нашого фільму "Пам'яті загиблих споруд".