УСРР називали металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР. Після штучного голоду радянські підручники констатували: "Українська РСР зі своїм економічним потенціалом стала одним із надійних бастіонів оборони СРСР".
Утім, неймовірна оборонна міць Країни Рад була змарнована. У червні 1941-го напад сусідньої на той час Німеччини заскочив Москву зненацька. До якої ж "оборони" готувався Кремль і якою ціною?
1932 року в СРСР було створено Тихоокеанський флот, 1933-го - Північну військову флотилію. Налагоджується серійне виробництво підводних човнів, великих кораблів, літаків, танків, ракетних установок та іншої зброї і техніки… За соту частину витрачених на все це коштів можна було б урятувати вмираючих від голоду в Україні…
Ресурси для війни
Нову програму розвитку Червоної армії Кремль затвердив тоді ж, коли й перший "п'ятирічний план економічного розвитку господарства в СРСР", - 1928 року. Власне, сама п'ятирічка мала обслуговувати гонку озброєння. Модернізацію військової промисловості м'яко назвали індустріалізацією. Одним з її джерел стали матеріальні й людські ресурси, викачані з "розкуркуленого" та "колективізованого" села, а також праця мільйонів в'язнів ГУЛагу. Під приводом антирелігійної кампанії грабували церкви й музеї, масово й майже за безцінь продавали культурні цінності за кордон. А через мережу магазинів "торгсін" вилучали в селян "золотий запас".
Перша п'ятирічка за планом мала увінчатися космічними цифрами: 5500 танків і 3500 бойових літаків. І план значно перевиконали. Але навіщо стільки зброї й техніки, якщо сусідні країни не планували війни? Хижий Гітлер прийшов до влади в Німеччині в рік закінчення першої п'ятирічки. І аж до літа 1941-го Москва не бачила в ньому нападника. Нацисти були союзниками більшовиків.
У 1922–1927 роках економіка СРСР майже повністю залежала від закордону. Москва змушена була імпортувати машини, верстати, обладнання, різноманітне промислове устаткування, хімічну продукцію, текстиль, які закуповували в Німеччині, Сполучених Штатах, Великій Британії, Швеції, Франції, Чехословаччині. У 1925–1926 рр. цей імпорт становив близько 74% від усього імпорту, - зазначено у виданні "Внешняя торговля СССР 1918–1966 гг." ( Москва, 1967).
1930 року в СРСР утворили комісію з закупівлі зразків танків за кордоном, з яких надалі копіювали "радянські". Хоча 1929-го на Харківському паровозобудівному заводі спроєктували власний танк. І 1931-го тут розпочали серійне виробництво танків БТ-2. 7 листопада того ж року їх показали на військовому параді в Москві.
"Наш паровозний завод виготовляв не лише паровози, а й важкі гусеничні трактори "Комунар", дизелі й швидкохідні танки БТ.
Частину тракторів постачали в армію для артилерії, а частину дизелів - на флот для підводних човнів. Усе це вважалося таємницею: деякі деталі навіть у стінних газетах не можна було називати власними іменами, а лише нумерувати", - згадує в мемуарах "І сотворив собі кумира" письменник Лев Копелев, який за час "перевиховання" в радянському концтаборі й у "шарашках" переосмислив свої життєві цінності. На початку 1930-х він працював кореспондентом багатотиражки Харківського паровозобудівного заводу. Копелев свідчить, що 1930 року на ХПЗ числилося вісім тисяч робітників, а через три роки - уже 35 тисяч! Більшість були з сіл.
Світова революція
З 1927-го в СРСР запроваджуються "Тижні оборони", перманентний збір коштів "у фонд оборони", норми ГТО ("Готов к труду и обороне") для школярів і студентів. Тоді ж засновано Товариство сприяння обороні, авіаційному та хімічному будівництву СРСР (Тсоавіахім). Ця організація стала другою після комсомолу найбільш масовою в Радянському Союзі. На неї, до речі, покладалося завдання "посилити індустріалізацію та соціалістичну реконструкцію сільського господарства". Утім головним завданням товариства стало масове залучення молоді до військової справи. У школах, училищах та інститутах, на заводах і в державних установах створювали "куточки оборони", стрілецькі й авіаційні гуртки. Найкращих стрільців нагороджували значками "Ворошиловський стрілець" і "Юний ворошиловський стрілець".
Усі ці заходи мали об'єднували жителів величезного СССР довкола ідеї протистояння зовнішній загрозі. Внутрішня пропаганда переконувала, що СРСР оточений ворогами, які готуються напасти "на молоду соціалістичну країну". А Захід, мовляв, прагнучи знищити Країну Рад, улаштував їй економічну блокаду. У людях розпалювали ентузіазм захищати себе та ідею від міфічних нападників. Насправді ж потужна, озброєна на рівні тогочасних світових стандартів армія потрібна була для грандіозного світового "червонозоряного походу". Ідеологічно підковані жителі СРСР мали "звільнити від капіталістів увесь трудящий люд планети".
Для полегшення цієї справи придумали Комуністичний інтернаціонал. За визначенням Великої радянської енциклопедії 1938 року, ця "єдина світова комуністична партія, вождь і організатор світового революційного руху пролетаріату... бореться за встановлення світової диктатури пролетаріату, за створення Всесвітнього Союзу Радянських Соціалістичних республік". У гімні Комінтерну, вперше виконаному 1929 року і перекладеному російською 1931-го, чітко сказано: "Наш лозунг - Всемирный Советский Союз!"
"Війна Радянської країни проти будь-якої капіталістичної держави матиме класовий, революційний характер. Вона, в кінцевому рахунку, буде спрямована на те, щоб захистити відібрані ву капіталістів фабрики і заводи від старих їхніх "господарів", землі від поміщиків, захистити соціалістичну вітчизну від можливої реставрації", - писав заступник начальника Штабу Червоної армії Володимир Тріандафіллов у своїй книжці "Характер операций современных армий" (1929). У цій праці він наводить цитату Фрідріха Енгельса: "матеріальні ресурси дають можливість отримати перемогу". А це й витрати на пропаганду - листівки, брошури, газети тощо. "Величезна робота лягає на політичний апарат армії з радянізації відвойованих у противника областей, - зазначає Тріандафіллов. - Значні послідовні операції за сприятливих умов можуть привести впродовж 3–4 тижнів до звільнення територій, що мають по 200–250 км по фронту і відповідну глибину. В умовах дрібних держав це означає, що потрібно в короткий термін (2–3 тижні) впоратися з радянізацією цілих держав".
Червоний штаб був упевнений, що за 3–4 тижні інтенсивних бойових та агітаційних дій зможе "звільнити" величезні території. Дивно, що досі побутує міф, ніби 1925 року СССР відмовився від ідеї світової революції. Адже, мовляв, десятки "революційних осередків", що виникли у світі в 1917–1926 роках за підтримки Росії, не стали соціалістичними республіками. Від такої долі на той час убезпечилися Німеччина, Фінляндія, Угорщина, Польща, Естонія, Литва, Болгарія та багато інших країн. З Монголією і Китаєм Москві пощастило більше. А от із Великою Британією взагалі зірвалося. 1927-го, через викриття фінансових вливань Кремля у страйк англійських вуглекопів, Лондон розірвав дипломатичні й торговельні відносини з Москвою.
Згадку про "Всесвітній Союз Радянських Соціалістичних Республік" було прибрано з Конституції СССР аж 1935 року. А 1945-го, коли СССР ідейно розширився на пів Європи, про світову революцію вже не йшлося. То був просто "соціалістичний блок". Утім гасла "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" і зображення земної кулі з герба СССР ніхто так і не прибрав.
Підтримка "друзів" і знищення "ворогів"
1922 року рішенням Комінтерну було створено Міжнародну організацію допомоги борцям революції (російською - Международная организация помощи борцам революции (МОПР). Заявлялося, що зібрані нею кошти підуть на підтримку пролетарів, яких капіталісти запроторили до в'язниць, та їхніх родин. На значках, плакатах, марках МОПРу зображено червону хустку на тюремних ґратах - символ допомоги знедоленим іноземним революціонерам.
Утім, документи й факти свідчать, що за посередництва МОПР СССР фінансував міжнародний тероризм, базами якого були осередки Комінтерну в різних країнах світу. Гроші на МОПР збирали по-різному. Джерелом "добровільних" пожертв ставав одноденний заробіток радянських робітників і службовців, кошти, зароблені під час "суботників" та "недільників", лотерейні білети, та й просто збирання "в кухоль" - коли після лекції про "бідних робітників за кордоном" між рядами в залі йшла людина зі скринькою, в яку присутні мали вкинути якісь гроші на МОПР. З іноземних громадян спритні мопрівці збирали гроші при вербуванні - зокрема іноземних моряків у портах.
Тим часом внутрішня пропаганда переконувала маси, що зовнішні вороги, якими оточена молода й прекрасна Країна Рад, наповнили її своїми агентами. Їх називали ворогами народу, прислужниками Заходу - шпигунами й шкідниками. Звинувачених у міфічній державній зраді ізолювали від суспільства й знищували. Це була нагода позбутися великої кількості відвертих і потенційних противників тоталітарного режиму.
Комуністична й нацистська системи оголошували шкідливими цілі соціальні, етнічні чи національні групи і планомірно винищували їх. Досі побутує думка, що комунізм сам по собі непоганий, але його ідею, мовляв, спотворив Сталін. Утім, якою бачив комуністичну ідею її творець Карл Маркс? Пригадаймо, що свій "Капітал" він присвятив "учителеві" Чарльзу Дарвіну. Британський журналіст Малкольм Маггерідж, якого вшановуємо як Людину Правди, нагадував, що марксисти-більшовики використали дарвінівську теорію еволюції для створення концепції "еволюції соціальної" і нею обґрунтували свою програму виживання "найкращих" класів і націй. Відомо, що саме на "філософський матеріалізм" Дарвіна спиралися "соціальні інженери" - нацисти й комуністи.
Комуністи оголосили шкідниками українських селян. І не тільки заможних. "Куркулями" нарікали соціально активних носіїв національної ідентичності, лідерів думок, які не погоджувалися на знищення приватної власності й радянське рабство. Адже вони могли чинити спротив не лише наступальному походу "світової революції", а й існуванню самого СССР. Як дослідила директорка Українського науково-дослідного та освітнього центру дослідження Голодомору Людмила Гриневич, наприкінці 1920-х років радянська влада пильно відстежувала політичні настрої, зокрема "поразницькі". 1930 року відомий військовий теоретик, колишній генерал-майор царської армії Александр Свєчін отримав від Генштабу Червоної армії завдання визначити, які регіони є найменш лояльними до радянської влади і можуть "створити проблеми" в разі війни. Свєчін (який, до речі, до війни так і не дожив, бо був розстріляний 1938-го в справі "Москва-Центр") назвав два такі регіони - Україну і Північний Кавказ.
Як зброю масового знищення "шкідників" у цих регіонах було застосовано геноцид - штучний голод. У результаті понад чотири мільйони українців - наших прабабусь і прадідів - поклали на жертовник утопічної ідеї про світову пролетарську революцію, а їхнє майно й заощадження збагатили радянську партійну номенклатуру й частково були вкладені у скарбницю Комуністичного інтернаціоналу й технічне переоснащення Червоної армії. На тлі знань про це блякне міф про "Велику Вітчизняну війну" і про "видатного менеджера всіх віків і народів", який і досі використовує Російська Федерація - правонаступниця СССР - для мобілізації свого населення на нові "військові звершення". Чистою і ясною лишається тільки Свіча пам'яті - про тих, хто ціною власного життя спиняв комуністичну орду у 1932–1933 роках. І вдячність їхнім синам, дочкам та онукам, які спиняють її сьогодні.