Неабияка роль у відновленні головної вулиці Києва належить народному архітектору СРСР, заслуженому архітектору Української РСР Вадиму Євстахійовичу Ладному.
Торік виповнилося 100 років з дня народження В.Ладного. Він народився в Харкові 27 грудня 1918 року. Брав участь у Німецько-радянській війні, після завершення якої повернувся до рідного міста і 1946 року закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут. Того ж року, взявши фотографії дипломного проекту і рекомендації, молодий амбітний архітектор приїжджає до столиці, де починає працювати в Державних архітектурних майстернях. Відтоді понад півстоліття життя та творчості В.Ладного пов'язано з Києвом.
1944 року для масштабних робіт з повоєнної реконструкції Києва було створено Державні архітектурно-проектні майстерні. Над проектом повоєнної відбудови столиці під керівництвом В.Єлізарова працювали видатні архітектори: О.Власов, В.Гопкало, А.Добровольський, О.Заваров, Л.Каток, В.Ладний, О.Малиновський,
А.Милецький, М.Шило та ін. З семи майстерень із штатом 68 осіб
1951 року виріс Державний інститут "Київпроект" з підпорядкуванням головному архітекторові Києва (у той час це був А.Добровольський). Саме колективу архітекторів "Київпроекту" належить розробка нового генерального плану столиці: 87% усього наявного житлового фонду столиці України запроектовані цією організацією.
У Центральному державному науково-технічному архіві України (ЦДНТА України) зберігаються документи, передані туди "Київпроектом". Це - проекти річкового вокзалу в Києві, Палацу піонерів у Печерському районі (тепер Київський Палац дітей та юнацтва), корпуси Київського державного університету імені Т.Шевченка, аеропорту Бориспіль, Київського зоопарку.
Беззаперечною родзинкою архівних документів є проект забудови Хрещатика, проект планування та забудови житлових масивів міста. В.Ладний спільно з провідними архітекторами "Київпроекту" створив неповторний ансамбль Хрещатика з протиставленням суцільного фронту адміністративних та громадських будівель по парній стороні вільному плануванню окремих житлових будівель по непарній. Цей контраст підкреслювався різницею масштабу архітектурних форм фасадів. Цегляні стіни житлових та громадських будівель були облицьовані унікальною керамікою, а колірних ефектів досягнуто з допомогою мастики, червоного й сірого граніту. Роботу київських архітекторів та будівельників із застосування кераміки відзначено Державною премією СРСР.
Ще зовсім молодому, проте дуже талановитому спеціалісту керівництво "Києвпроекту" наприкінці 1940-х - на початку 1950-х доручило проектування таких значних для Києва будівель, як житловий будинок на вул. Хрещатик, 29 - з кінотеатром "Орбіта" на першому поверсі, Будинок зв'язку на вул. Хрещатик, 22 (Головпоштамт). Останній, розроблений у співавторстві з Б.Приймаком, Г.Слуцьким, З.Хлєбніковою, склав єдиний ансамбль з будівлею Київського телецентру (Хрещатик, 26).
Ще одним проектом, розробленим у 1952-1960 рр. В.Ладним у співавторстві з З.Хлєбніковою, став Інститут суспільних наук АН УРСР у Києві на вул. Грушевського, 4 (нині будівля належить Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т.Рильського НАН України). Лаконічна й стримана споруда із золотаво-охристою аркою, що облицьована світлою керамікою, викликає відчуття монументальності й спокою.
У 1957–1961 рр. творчий колектив у складі В.Гопкало, В.Ладного, С.Лапоногова і Г.Слуцького спроектував Пасажирський річковий вокзал на Поштовій площі, 3. Головний річковий порт Києва став одним з найулюбленіших місць відпочинку для киян і гостей міста. Башта порту, стилізована під мачту корабля, стіни вокзалу, облицьовані інкерманським вапняком і вкриті золотом, стали визначною пам'яткою архітектури Подолу. У ЦДНТА України зберігаються пояснювальні записки, кресленики, розрахунки проекту Річкового вокзалу.
У нашому архіві також зберігається проект Республіканської бібліотеки для дітей у Києві, що на вул. Януша Корчака, 60. Цей проект, розроблений 1972 року архітекторами М.Будиловським, В.Ладним, І.Цейтліною і конструктором В.Дрізо, відзначено дипломом 1-го ступеня Держбуду УРСР та Спілки архітекторів УРСР. Основним акцентом будівлі є вхідна арка зі скульптурною композицією з книг із барельєфами письменників і хлопчика, який читає книжку. Як будівельний матеріал було використано рідкісний мармур з Узбекистану, граніт та рожеві плитки з Вірменії. Читальні зали оздоблено світловими ліхтарями з алюмінієвими вітражами, що дають максимум світла.
Ще один подарунок В.Ладного Києву - Русанівський масив, який називають Київською Венецією. У 1960–1961 рр. на першому в СРСР штучному острові розпочалося будівництво житлового масиву. Вперше будували на намивних ґрунтах - луки залили семиметровим шаром піску; навколо масиву проклали обвідний канал. Проектувальники провели комплексну підготовку території, розробили макет великого масштабу з розрахунками течії води, розпланували вулиці, шляхи сполучення, комунікації, територію масиву розділили бульварами на три мікрорайони. 1963 року розпочалося заселення будинків Русанівки. Житловий масив одразу став елітним мікрорайоном із розвиненою інфраструктурою, пляжами, зонами відпочинку. Вартість землі значно зросла, тому в 1970-х М.Хрущов дозволив, як виняток, будувати тут дев'яти- і шістнадцятиповерхові багатосекційні будинки. 1972 року за проектом В.Ладного і Г.Кульчицького на Русанівці збудували 16-поверховий готель "Славутич", який став архітектурним акцентом усього житлового масиву.
Вадим Ладний прожив довге й плідне життя. Він помер 2011 року, віддавши столиці та його архітектурі 65 років! Сьогодні навіть важко уявити Київ без Хрещатика, Русанівки, Річкового вокзалу, Головпоштамту, без усіх тих проектів, до яких доклав руку талановитий український архітектор. Сторінки архівних документів зберігають славну історію відродження Києва, а двері Центрального державного архіву України завжди відкриті для дослідників.