"Не піддаватися міфам важко. Але в царині історії - треба бути скептиком і перевіряти інформацію, навіть "приємну". Не варто вважати панацеєю ідеї, в яких пропонуються надміру патріотичні й сміливі гіпотези, що виходять за межі "звичайної історії". Такі речі часто обертаються проти нас", - каже один із засновників науково-просвітницького проекту "Likбез. Історичний Фронт" кандидат історичних наук Кирило Галушко.
Ініціатива створити цей проект об'єднала всіх, хто, борючись за правду, боронить Батьківщину. Науковець додає: "Слово "фронт" зумовлене поточною ситуацією, коли фахові історики також можуть узяти участь у нинішній інформаційній війні і позначити українську позицію в тій сфері, де ніхто, крім них цього не зможе зробити. Тому вважайте, що ми самі виписали собі "повістки" на свій фронт".
Поклик
Географія інформаційної війни дуже широка, а сила її руйнівна. Фундаторам проекту "Likбез. Історичний Фронт" набридло, що чимало людей не знають, як виникла Україна і в чому особливість української ідентичності. Часто йдеться не про іноземців, а про нас, тутешніх жителів. Звісно, будь-який погляд має ґрунтуватися на історичних фактах. Тому цілком закономірно, що авторами проекту є історики. Залишивши гнівні дискусії спікерам політичних шоу, вони вирішили пояснити все в межах історичного сайта.
Кирило Галушко, розповідає, що проект виник спонтанно, але не випадково. До цього він кілька років намагався пояснювати необхідність популяризувати історію України. Передовсім серед дорослих, бо половина нашого населення вчилася в радянській школі і має або мінімальне, або спотворене уявлення про минуле власної країни. До того ж держава не провадила належної ані гуманітарної, ані історичної політики.
Коли почалося загострення ситуації в Криму, в Інтернеті виникли запеклі дискусії щодо історії України. І тут з'ясувалося, що багатьом патріотам в інформаційній війні з ідейними противниками бракує надійних джерел та аргументів. І саме те, що люди "не мають історичного екіпірування", стало поштовхом до започаткування проекту. Наші історики можуть із цим впоратися, вирішив К.Галушко і виклав ідею історичного "лікнепу" в соціальній мережі. Інтернет-публіка відгукнулася з ентузіазмом, і Кирило почав збирати команду й шукати громадської підтримки.
"Червону стрічку" перерізали 8 вересня. Відтоді сайт наповнився матеріалами, що руйнували чимало міфів. Серед них легенди про назву, територію України, різні історичні події, такі як, приміром, "возз'єднання" 1654 р. Є також рубрики присвячені "гарячим регіонам". Химерні історичні уявлення російського президента розвінчуються у підрубриці з відомою неакадемічною абревіатурою... Матеріали вже доступні українською і російською мовами. На черзі - англійською, німецькою і французькою.
"Проект - просвітницький. "Ідеологічним" його можна вважати лише в тому сенсі, що сьогодні дуже важко відокремити історію від ідеології, політики. Хоч би що ми на наші "теми" написали, хтось обов'язково побачить у цьому "ідеологічне замовлення". Але ми навряд чи зможемо всім "догодити". Наша позиція - виключно професійна. Партнерів ми собі обираємо на підставі колективного рішення учасників проекту", - сказано на сайті.
Шикуйсь! Рівняйсь! Струнко!
Команда проекту - це півтора десятка істориків з Інституту історії України, Інституту національної пам'яті, КНУ ім. Шевченка, Інституту української археографії та інших установ. Географія - від Львова до Києва плюс кримські історики, які залишили півострів. Над проектом працюють постійні автори, є також комунікатори, ілюстратори, картографи, технічні спеціалісти, консультанти. Матеріали опрацьовують редактори й перекладачі. Всі, хто долучився до проекту, роблять це на волонтерських засадах. А кошти для сплати за деякі сервіси заснований на ентузіазмі проект знаходить завдяки людям, які підтримують ініціативу.
"Найважче - поєднувати перевірену науковість, простоту викладу і невеликий обсяг. Серед інших завдань - уникати "пропаганди" і зберегти наш проект передовсім як просвітницький. Звичайні люди не мають часу читати наукові монографії. Але соціальний запит дуже великий, тому намагаємося дотримуватися "золотої середини" - інформативності і наочності", - каже К.Галушко.
Розуміння важливості
своєї ініціативи історики знайшли і в Інформаційно-аналітичному центрі РНБО, який допоміг їм зі стартовою презентацією. Проте це не та установа, яка могла би фінансувати проект, - ділиться К.Галушко. Інший спосіб підтримки - від Інституту національної пам'яті: "Коли ми починали проект, якраз змінилося керівництво цієї установи. Її очолив наш колега Володимир В'ятрович. Його розуміння проблем "політики пам'яті", необхідності розвитку цього сегмента за умов швидких зрушень суспільної свідомості збігається з нашим, що зумовило плідну співпрацю - передовсім концептуальну та інформативну. Допомогло і те, що двоє наших кримських авторів-переселенців стали співробітниками інституту. Сам він нині переживає реорганізацію, але ми сподіваємося, що інституту вдасться напрацювати варіанти державної підтримки громадських ініціатив у сфері популяризації історії".
Рівняйсь на правду!
Як пояснив Кирило Галушко в одному з публічних виступів, претензії щодо територіальної цілісності України, її суверенітету ґрунтуються на запереченні легітимності української держави і на тому, що Україна як історичний феномен є випадковою або штучною, що вона з'явилася після 1991 року або складається з "подарунків" Леніна, Сталіна й Хрущова і не має під собою будь-якого історичного ґрунту. Головною метою нинішньої інформаційної війни є знищення віри українців у себе та свою ідентичність. Саме тому публікації "Likбез. Історичний Фронт" спрямовані на розвіювання нав'язуваних нам міфів.
Поки що в команді проекту немає людини, яка б вивчала суспільну реакцію, резонанс серед читачів. А тим часом уже є відгуки. У Росії вони полярні. Можна почути і традиційні для московської пропаганди звинувачення в "бандерівщині", і добрі слова опозиційних до Кремля колег, які привітали "хороший просвітницький проект, політична складова якого є мінімальною, але інформативність - не має рівних в аналогічних проектах російської історичної спільноти".
Деякі небайдужі читачі цікавилися, чому "Likбез. Історичний Фронт" не бере на озброєння "передових наукових теорій" - наприклад про коріння конфлікту України і Росії, що сягає часів протистояння Аратти і Гіпербореї в V тис. до н.е., або чому не вказано доісторичних маршрутів нордичних аріїв. Крім того, читачі наводять і такі екзотичні версії анексії Криму Росією, як боротьба за спадщину Атлантиди. Чимало відвідувачів сайта нарікають, що упущено факт про трипільців, які навчили писати шумерів (після чого, мабуть, самі розучилися? - К.Г.). На всі ці запитання в авторів одна відповідь: їхній проект - науково-просвітницький, а не науково-фантастичний. І навіть якщо подібні твердження відвідувачів сторінки проекту - результат їхнього патріотизму, це не робить такі дописи правдивими чи науково-доведеними.
Українці - частина слов'янства, тому вони не могли з'явитися раніше за інші слов'янські народи. Хоча, звісно, генетично українці є спадкоємцями всіх стародавніх спільнот, культур, народів, що були колись на території України.
Доводиться пояснювати читачам і про "країну Моксель", якій закидають початок агресивної політики московського держави. Насправді, коріння того деспотичного політичного режиму, який потім створить Російську імперію, заклали не нещасні забиті лісові "фінно-угри" чи згодом монгольські хани, а молодші Рюриковичі, приїхавши туди правити з Києва у XII ст. Хоча, звісно, до цього "коріння" потім додалося чимало інших чинників.
Такі "теорії" деяких читачів мають пояснення, кажуть історики: "Популярність цих фантазій говорить про те, що проблемою історичного просвітництва в Україні є подолання комплексу національної меншовартості, який компенсує себе у фантазіях про "несамовиту давнину", "батьківщину всього", "первородство всюди", "одвічний демонізм ворога", чим абсолютно віддзеркалює аналогічні російські комплекси. Але якби люди краще знали історію України РЕАЛЬНУ, то спокійно нею пишалися б і не плекали собі душевних хвороб і не підживлювали б фантастів".
Критерії для новобранців
Як пояснює Кирило Галушко, вимоги до авторів статей на сайт дуже прості. Це має бути текст обсягом півтори сторінки з розвінчанням міфу чи стереотипу про українську історію, про який досі нічого не було на сторінці проекту. Люди з ентузіазмом подають свої доробки, але в "чистому вигляді" ще жоден з них не був опублікований. Частково матеріали беруться "в роботу". Наукові ступені для команди "Likбезу" не головне, а от відповідність науковим уявленням - так.
"Такий-собі автор творів на історичну тему може надіти на себе 15 пар шароварів, бути "професором" і "лауреатом", але якщо його гіпотези не знаходять наукового підтвердження, їх не буде на сайті", - каже К.Галушко.
Бо це вже перемога
Головним досягненням проекту, на думку К.Галушка, є те, що історичний цех показав свою спроможність не лише спостерігати за подіями. Він здатен допомогти громадськості (у межу своїх фахових можливостей) зорієнтуватися в тих речах, які є інструментом пропаганди.
Солдати "Історичного фронту" мають поради, як діяти й орієнтуватися під час інформаційної війни. Головна настанова - мати критичний розум і здоровий глузд. Наприклад, коли раптом починають нав'язливо нагадувати про важливість для цілісності України пакту Молотова-Ріббентропа, то метою цього може бути відвернути увагу від Будапештського протоколу і Україно-російського договору 1997 р. "Намагайтеся зрозуміти, кому міф вигідний, як це може бути використано для поточної політичної пропаганди, і чи не є це надміру швидкою аргументацією для політичної оцінки нинішніх подій", - радить К.Галушко.