Підсанкційне в Україні «РИА-Новости» опублікувало допис Вікторії Нікіфорової про підтримку ідеї Федеральної служби виконання покарань (ФСВП) щодо використання праці ув’язнених. Ніхто б не звернув уваги на повідомлення російської ФСВП та допис пропагандистського ЗМІ. Але теза про «соціальний ліфт», що його забезпечувало «Главное управление лагерей НКВД СССР» (ГУЛАГ) «для сотень тисяч простих людей», «отримання висококваліфікованої робітничої спеціальності», «їжі тричі на день, тепла, житла і сякої-такої медичної допомоги» реально роздратувала. Думка про «класний ГУЛАГ» лунає не вперше. У 2018 р. ЗМІ широко тиражували висловлювання 23-річного депутата міської думи Єкатеринбурга від КПРФ Андрєя Пірожкова, який запропонував запровадити трудові табори, заявивши, що «ГУЛАГ — хорошая вещь, на самом деле».
Нікіфорова відзначила негативний імідж ГУЛАГу, який, на її думку, «розкритикований, задокументований і засуджений». Але критику табірного рабства і сталінського режиму вона сприймає як «гальмо розвитку країни». Очевидно, шкільний і університетський курс історії радянської Росії пройшов повз неї. Тоді б вона дізналася, що ініціатори, виконавці та пропагандисти комуністичних перетворень, за поодинокими винятками, впродовж 1920–1950-х років згинули у згаданому «соціальному ліфті». Їх посадили, і вони не вийшли…
За традицією сучасної російської пропаганди, В.Нікіфорова брикнула вже звичного ворога для росіян — Сполучені Штати Америки, звинувативши в недотриманні прав людини у приватних в’язницях. Вона впевнена, що в російських реаліях така жорстокість неможлива. Не будемо навіть пускатися в здогади, звідки колумністка знає про жорстокість в’язниць у США — із американських серіалів чи доповідей американських правозахисників. Якщо з другого джерела, то це яскравий маркер жорсткого контролю за утриманням американських в’язнів. Натомість про методи допитів, катування в російських в’язницях свідчать як українці, котрі за надуманими обвинуваченнями були засудженні в Росії, так і російські громадяни, які скаржаться до Європейського суду з прав людини.
Користувачі соціальних мереж одразу зреагували на пасаж про «соціальний ліфт» ГУЛАГу здебільшого негативними коментарями. Найактивніше критикували факт запровадження системи примусової праці, масової смертності та саркастично насміхалися над «соціальним ліфтом для ув’язнених».
Реакція соціальних мереж укотре засвідчила успіх російської пропагандистської машини. Користувачі, які негативно відгукнулися про ідею впровадження примусової праці в місцях позбавлення волі, загалом є стабільними противниками Путіна. Їх кількість некритична для російського правлячого режиму — такі собі поодинокі дисиденти.
В умовах цифрового суспільства, де все побудовано на карбованих алгоритмах через величезні обсяги інформації, меседжі про «соціальний ліфт» і примусову працю в місцях покарання «як драйвер економіки», висловлені журналісткою «РИА-Новости», вмить стають стереотипними. Думати, перевіряти інформацію «заряджену» інформацією про «побєду», «величие России» переважна частина населення не буде.
Проаналізуємо головні меседжі для росіян і прибічників «русского мира» в Україні: «ГУЛАГ був драйвером економіки», місцем «отримання висококваліфікованої спеціальності, що давала перспективи в майбутньому житті», «порятунком від голоду».
ГУЛАГ справді був драйвером для економіки СРСР, але не в сенсі ефективності та якості. Для комуністичних очільників важила швидкість реалізації інфраструктурних проєктів, побудови значної кількості підприємств, отримання необхідної кількості сировини (золота, лісу, руди, вугілля тощо) із якомога нижчими виробничими витратами. В основі таких робіт лежала саме некваліфікована праця. Це призводило до того, що після здачі об’єкта держава мусила знову ремонтувати новозбудовані споруди, дороги тощо. Начальник ГУЛАГ НКВД Віктор Насєдкін 13 травня 1941 р. інформував, що виробіток на одного ув’язненого на будівельно-монтажних роботах становив 23 руб. на день, у цивільному секторі — 44 руб.
Прикладів неефективності ГУЛАГу тисячі. Відому всьому колишньому СРСР Байкало-Амурську магістраль розпочали будувати у 1937–1938 рр. Масштабні невиправдані витрати, смертність ув’язнених змусили кремлівських очільників припинити будівництво. Проєкт відновили лише 1967 р. й не завершили досі. Єдина галузь ГУЛАГу, що давала прибуток, — це видобуток золота і кольорових металів. Так, собівартість «енкаведешного» золота становила 11 руб. 32 коп. за один грам проти 20 руб. 50 коп. у цивільному секторі. В цьому контексті, чітко видно бажання нинішнього керівництва Росії тримати курс на розвиток видобувної галузі. Для цього треба лише примусити ув’язнених безкоштовно працювати. Не вистачить робочої сили у своїй країні — чому б не прихопити пару мільйонів у «сусідів»?…
Отримання затребуваної спеціальності у виправному таборі — сумнівне досягнення ГУЛАГу. Постає питання: яка спеціальність потрібніша — землекоп, будівельник, шахтар чи хлібороб? Селян не треба вчити. Упродовж століть вони виробили механізм передачі сільськогосподарських знань наступному поколінню. Паралельно українські селяни передавали дітям навики самостійного ведення господарства, повагу до традицій, моральних цінностей і людського співжиття. Додаткова сільськогосподарська освіта лише вдосконалювала спадкоємні навички. Це не влаштовувало комуністичних очільників, які вимагали відректися від самобутності, втратити любов до землі і стати землекопом задля примарного «світлого майбутнього комунізму у всьому світі».
У нинішньому цифровому суспільстві затребувані фізико-математичні спеціальності, фахівці IT- і нанотехнологій, інженери-машинобудівники, технологи, висококваліфіковані будівельники. Виробники сільськогосподарської продукції теж змінилися: стали конче потрібними знання з генетики, біології, механіки. Які висококваліфіковані спеціальності запропонують ув’язненим працівники закладів виконання покарання: бульдозерист, асфальтоукладач, бетоняр, швачка, вибійник, столяр? Хай дарують мені нинішні робітники цих спеціальностей, вони мають колосальний фаховий досвід, але здобули його на волі і без примусу. Їхня професія — це їхній свідомий вибір. Честь їм і хвала…
Використання праці в’язнів як драйвера економіки вчергове свідчить, що мислення керівників Росії XXI ст. залишилося в ХIХ ст., де екстенсивний розвиток був основою прогресу господарства.
Із їжею, як із попередніми брехливо-маніпулятивними меседжами, теж усе просто. Для сьогодення 2000 калорій — це багато. «Офісний планктон» стежить за власним здоров’ям і постійно підраховує кількість спожитих калорій. Щоденний раціон в’язня на 1948 р.: хліба — 700 г, овочів — 650 г, м’яса —20 г, риби — 60 г, цукру — 17 г, солі — 20 г — видається курортним харчуванням для особи, котра не брала до рук нічого, важчого за бокал вина чи коктейлю. Але в’язень працював у шахті, кар’єрі, на будівництві доріг, у мороз, у дощ, спеку, на пронизливому вітрі, в мокрому одязі, мешкав у холодному бараці. І це не один день, а десятками років. Адміністрація табору теж намагалася не перегодовувати в’язнів, тому постійно зменшувала їхню «пайку». Тож теза про добре харчування в ГУЛАЗі — звичайна брехлива маніпуляція російських пропагандистів.
І насамкінець — головне. Для комуністичного керівництва ГУЛАГ був не лише одним із засобів реалізації ідеї світового панування, а й способом швидкої «перековки» значних мас політично неблагонадійного населення. Технологічний термін «перековка» стосовно людської особистості був використаний у парадному виданні «Беломоро-Балтийский Канал имени Сталина», видрукуваному 1934 р. з ініціативи НКВД. Одним із його редакторів значився Максім Горький, який «відпрацьовував» багатолітнє проживання в Італії та нову дачу у Криму. Алєксандр Солженіцин назвав це «енкаведешне» видання «першою книжкою в російській літературі, що оспівувала рабську працю».
Для комуністичного керівництва «перековка» представника соціально чужого класу в «людину радянську» була головною метою всіх політико-економічних реформ. Новий «гомо совєтікус» мав стати цілком новим ресурсом для здійснення світової революції, якою так марив Й. Сталін. Часу на еволюційний шлях розвитку радянського суспільства у «вождя народів» не було, оскільки він хотів реалізувати власні плани на світове панування вже за свого життя. Тому обрали метод примусової переробки особистості, який діяв упродовж усієї радянської доби. Але результат такої «перековки» був мізерний.
Якщо ми розглянемо ініціативу російської Федеральної служби виконання покарань та пов’язану з нею пропагандистську кампанію в контексті політики «вставання з колін», «побєдобєсія», масової пропагандистської кампанії «відродження Росії» в кордонах СРСР, то очевидний висновок — «колективний Путін» узявся за створення «русского человека» для їхнього «русского мира». Їм теж хочеться побачити відроджену імперію за свого життя і насолодитися віковою славою.
Усі статті Романа Подкура читайте тут.