75 років тому, о 4 годині 45 хвилин 1 вересня 1939 року нацистська Німеччина без оголошення війни вторглася в Польщу. Виступаючи в рейхстагу, Адольф Гітлер виправдовував свої дії систематичним порушенням Варшавою німецько-польського кордону.
Ця дата увійшла в історію як початок Другої світової війни, що тепер здається доволі спірним твердженням. 23 серпня відзначалася ще одна "кругла дата" - теж 75 років тому народний комісар закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов і міністр закордонних справ Німеччини Іоахим фон Ріббентроп підписали Пакт про ненапад, який частіше називають "пактом Молотова-Ріббентропа". Таємний протокол до нього розмежував сфери впливу Москви й Берліна у Східній Європі. Долю Другої Речі Посполитої було вирішено. 9 вересня 1939 р. В.Молотов привітає нацистів із вступом у Варшаву. 17 вересня розпочнеться "визвольний похід" Червоної армії, яка анексувала Західну Білорусію й Україну. "Буржуазній" Литві "подарували" Віленську (Вільнюську) область, щоб через неповний рік поглинути всю країну разом із Латвією й Естонією... Через 20 днів, коли агонія Польщі була вже доконаним фактом, 28 вересня 1939 р., здавалося, антагоністи - нацисти й комуністи - підписали угоду "Про дружбу і кордон". Східну Європу остаточно поділили між двома диктаторами. Гітлер і Сталін продовжать із 22 червня 1941 р. з'ясовувати стосунки вже на полі бою, після майже двох років міцної дружби. Ми розповімо про "польський вимір" Другої світової війни та її передісторію, торкнувшись в основному зовнішньополітичних аспектів...
Польща відроджує національну незалежність. Перша Річ Посполита втратила її внаслідок тривалого економічного занепаду, анархії в державному управлінні, дуже гострих соціальних суперечностей, а також низки зовнішньополітичних чинників у другій половині XVIII - на початку ХІХ ст. Але поляки ніколи не мирилися із втратою державності, про що свідчили повстання 1794, 1830-1831, 1848 й 1863-1864 рр.
…Польська громадськість позитивно зустріла звістку про те, що декларація конференції глав держав Антанти, прийнята на початку липня 1918 р. у Версалі, розглядала "утворення польської єдиної незалежної держави зі своїм виходом до моря" однією "з умов міцного і справедливого миру та правопорядку в Європі". Наприкінці серпня того року, згідно з декретом РНК Радянської Росії, підписаним В.Леніним, вона стала незалежною державою. Біля колиски цієї історичної події стояли Англія, Франція і Радянська Росія, які з часом визначатимуть перспективи подальшого існування Польщі.
У травні 1919 р., згідно з рішеннями Паризької мирної конференції, країни - переможниці в Першій світовій війні, анексувавши Данциг (Ґданськ) у Німеччини, підтвердили статус "вільного міста" під управлінням Ліги Націй. Вихід до Балтійського моря молодій державі забезпечував лише вузький "Польський коридор". Але він відділяв Східну Пруссію від решти території Німеччини й разом із Данцигом був постійним джерелом польсько-німецької ворожнечі.
Гітлер пропонує Польщі дружбу. Це питання гостро не стояло в період існування Веймарської республіки. Обом державам треба було вирішувати внутрішні проблеми. Після приходу нацистів до влади в Німеччині в січні 1933 р. відносини з поляками набувають для німців важливого значення. У травні того року фюрер запевнив польського посланника в Берліні, що хоче миру з його країною, а в спільному німецько-польському комюніке було оголошено про намір нацистського уряду "діяти в суворих рамках наявних договорів". Ніби на підтвердження сказаного в листопаді 1933 р. Гітлер заявив про небажання нападати на територію Польщі й запропонував розпочати переговори для вирішення всіх спірних питань.
Уже в січні 1934 р. було підписано Пакт про ненапад на 10 років, який подавали у ЗМІ як початок "історичної ери дружби". Під час його підписання Гітлер назвав Польщу "останньою барикадою цивілізації проти небезпеки більшовизму". Ця угода стала великим успіхом нацистської дипломатії, започаткувавши вихід Третього рейху з зовнішньополітичної ізоляції, в якій він перебував із часу приходу Гітлера до влади, а також сприяла укладанню двосторонніх договорів Німеччини з іншими сусідніми державами.
Цей дипломатичний крок дозволив Берліну мати вільні руки для продовження своєї зовнішньої політики в тому напрямі, "в якому її було призупинено 600 років тому". І Гітлер не вважав себе зобов'язаним виконувати "всілякі пакти про ненапад та дружбу, яких від мене вимагатимуть" і які, "хай найбільш урочисті", "коли-небудь повинен буду порушити". Загалом, фюрер "жодної хвилини серйозно не думав про угоду з Польщею", яка потрібна була "лише доти, доки мені можуть загрожувати на Заході".
Обговорення підписаного договору між сусідніми державами проходило під акомпанемент цинічних заяв німецьких політиків про отримання Німеччиною "Польського коридору". Польща його віддасть, переконавшись, що Париж відвернеться від Варшави, зрештою, вона "одержить територіальні компенсації". Польському керівництву недвозначно натякали, що воно своїм ставленням до німців порушує "передумови своєї самостійності".
До певного часу нацисти
не пред'являли відкрито полякам територіальних претензій. 1935 р. Герман Герінг під час приїзду в Польщу "на полювання" у розмові з Юзефом Пілсудським "подав думку про спільний німецько-польський похід на Росію, вказавши на вигоди, які ця акція дала б Польщі в Україні". 1936 р. Іоахім фон Ріббентроп заявив, що "Гітлер розігрує польську карту у своїй зовнішньополітичній грі".
Польща має оплачувати рахунки за дружбу з агресором. Сигнал про це їй, що не відмовляється "добровільно або вимушено" брати участь у німецько-радянській війні на боці нацистів, прозвучав відразу ж після Мюнхенської змови. 24 жовтня 1938 р. І. фон Ріббентроп заявив Ю.Липському, польському послу в Берліні, що настав час "завершити розпочату маршалом Пілсудським та фюрером справу" шляхом "комплексного врегулювання" польсько-німецьких відносин. Було чітко заявлено, що Данциг слід приєднати до Третього рейху, зберігши економічні пільги в місті для Польщі, а через "Польський коридор" треба провести екстериторіальну автостраду й залізницю, що з'єднають Східну Пруссію з рештою Німеччини. Передбачалося продовжити дію пакту 1934 року на 25 років. Загалом, планувалося проводити "спільну політику стосовно Росії на базі антикомінтернівського пакту". Поляки могли в майбутньому отримати частину радянської України.
Відповідь не забарилася: 19 листопада 1938 р. Липський повідомив Ріббентропу, що "з внутрішньополітичних причин міністрові закордонних справ Беку було б важко погодитися на приєднання Гданська до Німеччини. Але уряд готовий іти назустріч німецьким вимогам". Уже тоді нацисти могли, образно кажучи, стукнути кулаком по столу. Але, як зауважив Л.Ноель, посол Франції в Польщі, "гітлерівська імперія вважала за розумне не надто налягати на цю справу".
Початок 1939 р. зовні не віщував змін у намірах Третього рейху щодо Польщі. У січні в Берліні відбулася зустріч Гітлера й Бека, під час якої фюрер запевнив співрозмовника в непорушності положень пакту 1934 р., у своїй особистій зацікавленості у збереженні сильної Польщі, яка повинна тримати на російському кордоні боєздатну армію.
Та нацистські лідери продовжували наполягати, що проблему Данцига й "Польського коридору", яка являє собою "надзвичайну психологічну складність для Німеччини з емоційного погляду", слід вирішити на користь Третього рейху. Їм сподобалося запевнення Бека, що, розглядаючи її, він не дослухатиметься до "опозиції в кав'ярнях". Плани Польщі стосовно "радянської України та виходу до Чорного моря нацисти зустріли з розумінням".
30 січня 1939 р. у промові, присвяченій шестиріччю приходу до влади, фюрер ще раз підкреслив значення німецько-польської дружби.
У лютому 1939 р. "віроломна" Польща, яка мала з Радами з 1932 р. договір про ненапад, а 1934 р. подовжила термін його дії на 10 років, уклала з СРСР першу торгову угоду, викликавши роздратування в Берліні. Було заявлено: "зовнішньо- і внутрішньополітичний розвиток подій у Польщі набув зовсім небажаної, з погляду берлінської політики, форми".
8 березня 1939 р. Гітлер оголосив про необхідність окупації Польщі, щоб "забезпечити Німеччину сільськогосподарськими продуктами та вугіллям", а 13 березня висловив упевненість, що Польща "за своїм станом і територіальним складом уже не може використовуватися проти Радянського Союзу навіть як допоміжна сила". Вкрай різкими висловлювання нацистського керівництва на адресу Польщі стали після остаточного захоплення німцями Чехословаччини.
15 березня наці ввійшли в Прагу, а вже 21 березня 1939 р. в Берліні Ріббентроп у жорсткій формі повторив Липському вимоги, висунуті в жовтні минулого року, наполягаючи на необхідності їх виконання для вироблення єдиної східної політики "захисту від більшовизму", яка б відповідала інтересам обох держав. 25 березня аналогічну позицію зайняв фон Мольтке, посол Німеччини у Варшаві, в розмові з Беком, який запевняв співрозмовника в готовності свого уряду йти на великі поступки нацистам. Проте несподівано 28 березня він же повідомив, що "інтервенція німецького уряду з метою змінити status quo у Данцигу розглядатиметься як напад на Польщу". Рішучості польським лідерам додало обурення народних мас нахабством агресорів і часткова мобілізація в країні.
У такій напруженій обстановці прем'єр-міністр Великобританії Невілл Чемберлен, виступаючи в палаті громад 31 березня 1939 р., заявив: "У випадку будь-якої акції, що постійно загрожуватиме незалежності Польщі і якій польський уряд, відповідно, визнає за необхідне вчинити опір своїми національними силами, уряд Його Величності вважає себе зобов'язаним негайно надати польському уряду всю підтримку, яка йому під силу". Такий демарш із берегів туманного Альбіону підтримав і Париж.
Але Великобританія надавала Польщі "незабезпечені гарантії", щоб показати їй залежність зовнішньої політики від Лондона, створити невпевненість у Берліні стосовно найближчих планів західних країн, виключити можливість нової польсько-німецької угоди і спробувати перемкнути нацистську агресію на Схід. "Нові зобов'язання, взяті вчора Англією, - коментувала впливова "Таймс" заяву Чемберлена, - не зобов'язують Великобританію захищати кожен дюйм нинішніх кордонів у Польщі. Вирішальне слово в цій декларації не "цілісність", а "незалежність".
Німецький напад на Польщу набуває реальних обрисів. 3 квітня 1939 р. фюрер затвердив "Білий план", яким передбачалося завдати головними силами вермахту потужних флангових ударів із кількох боків, щоб перешкодити організованому проведенню мобілізації та концентрації польської армії. Його остаточною метою було якнайшвидше усунути Польщу як політичну та військовому перешкоду для реалізації подальших загарбницьких планів. Військова підготовка велася таким чином, щоб "проведення операції стало можливим у будь-який час, починаючи з 1 вересня 1939 р.".
Нацистська пропаганда не переставала запевняти німецьких обивателів у необхідності приєднання Данцига, почесним громадянином якого 20 квітня 1939 р. став Гітлер, будівництва екстериторіальної автостради і залізниці, обурюватися, що невдячні поляки не розуміють цієї життєво важливої для арійської нації проблеми. На сторінках газет вміщувалися матеріали про дискредитацію та переслідування німецької меншини в сусідній державі, яких вона зазнає впродовж багатьох років. Ці факти порушення прав людини (часто фальсифіковані) було зібрано в офіційній "Білій книзі", виданій 1939 р.
Німецьке керівництво вирішило, що "чаша терпіння переповнилася" і треба вживати адекватних заходів. Виступаючи в рейхстазі 28 квітня 1939 р., фюрер повідав світовій спільноті про віроломство й підступність керівників Польщі, які за його спиною "виторгували" у Великобританії декларацію від 31 березня й відхиляють його пропозицію про врегулювання спірних територіальних питань. Тому нічого не залишалося робити, як анулювати німецько-польський договір про ненапад, підписаний 1934 р. Було денонсовано й англо-німецьку морську угоду 1935 р., але британці, при відомому розумінні інтересів Третього рейху, могли розраховувати на встановлення з ним дружніх відносин.
Наступні події підтвердили рішучий намір Німеччини вирішувати польське питання виключно військовим шляхом. Попри пропозицію поляків домовитися з нацистами "на принципах добросусідства", на нараді вищого командного складу армії та флоту 23 травня 1939 р. Гітлер уточнив дату вторгнення в Польщу, наказавши напасти на неї "за першої зручної нагоди". "Поляки - наш споконвічний ворог. Польща завжди стоятиме на боці наших противників, - аргументував він свою позицію. - Попри угоду про дружбу, в Польщі завжди думали про те, аби використати проти нас будь-яку нагоду".
Тим часом у Москві відбувалися англо-франко-радянські переговори для вироблення спільних кроків із протидії нацистській агресії в Європі. Погляд Польщі на цю проблему висловив її посол у Москві В.Гржибовський у розмові з М.Литвиновим. "Польща не вважає за можливе укласти пакт про взаємодопомогу з СРСР через практичну неможливість надати допомогу Радянському Союзу з боку Польщі, - розтлумачував він сталінському наркомові, - а тим часом Польща виходить із того принципу, що пакт про взаємодопомогу можна укладати тільки на умовах взаємності". Чіткіше висловився його безпосередній керівник Юзеф Бек: "Польський уряд стоїть на рішучій позиції не входити в жодні угоди з одним зі своїх сильних сусідів проти іншого, тобто ні з Німеччиною проти СРСР, ні з СРСР проти Німеччини".
Великобританію обтяжували зобов'язання стосовно Польщі, взяті нею у березні 1939 року, і вона шукала шляхів, щоб їх позбутися. У липні того ж року на Лондонській міжнародній конференції з китобійного промислу представники англійського кабінету провадили переговори з німецькими уповноваженими про "далекосяжні плани англо-німецької співпраці". Передбачалося підписати пакт про ненапад на 25 років, "поступово" повертати німцям втрачені після Першої світової війни колонії, визнати "специфічну зону інтересів Німеччини на континенті, оскільки це не обмежуватиме англійських інтересів", надати Третьому рейху англійську позику до 1,5 млн марок. Але фюрер мусив зобов'язатися не вдаватися в Європі до акцій, котрі "спричинили б війну, за винятком тих, на які він отримає згоду Англії".
Зважаючи на все, остання пропозиція, висловлена Гітлеру, не стосувалася Польщі. "Таємна" мета цього договору полягала в тому, писав Г.Дірксен, посол Німеччини в Лондоні, щоб дати можливість англійцям поступово позбутися своїх зобов'язань стосовно Польщі. Високопосадові чиновники з оточення Н.Чемберлена відверто визнавали, що угода про ненапад не тільки "хімічно розчинила б данцизьку проблему, а й уся Польща була б, так би мовити, залишена віч-на-віч із Німеччиною".
Остаточно долю Польщі було вирішено в серпні 1939 р. У першій половині місяця нацистське керівництво продовжувало закулісні переговори з представниками Великобританії про умови укладання широкомасштабного політичного й економічного договору, після чого Герінг зустрівся з представниками ділової еліти Англії, знайшов із ними спільну мову і навіть планував перетнути Ла-Манш, щоб пояснити в Лондоні необхідність зміцнення зв'язків двох великих держав. Тим часом начальник штабу верховного головнокомандування збройних сил Німеччини В.Кейтель продовжував уточнювати головні напрями ударів вермахту по польській армії, не забуваючи розпорядження фюрера, що наказ може бути даний будь-коли.
Наказ про початок операції проти Польщі о 4:30 ранку 26 серпня 1939 р. Гітлер віддав 22 серпня на нараді політичного і військового керівництва країни. У своїй промові він заявив, що знищення Польщі залишається першочерговим завданням, навіть якщо йому доведеться воювати і на Заході. Англія й Франція не допоможуть полякам, вони не зможуть блокувати Німеччину, їхній напад по "лінії Мажино" - неймовірний. "Я підготую на Сході мої загони "Тотенкопф" ("Мертва голова"), наказавши їм убивати безжально чоловіків, жінок і дітей польського походження, - ділився своїми планами фюрер. - Польща буде знелюднена й колонізована німцями". На заклик вождя арійської нації бути "твердими і нещадними" присутні відповіли ревом схвалення. Ад'ютант Гітлера Шмудт записав у протоколі: "Промову фюрера зустріли з ентузіазмом. Герінг вистрибнув на стіл і почав танцювати, як дикий".
Гітлеру не хотілося, аби щось завадило реалізації його загарбницьких планів. Його не влаштовувало, що Ріббентроп мав прилетіти в Москву для остаточного вирішення питання радянсько-німецького договору про ненапад 26-27 серпня, а не 23-го. "Напруга між Німеччиною та Польщею стала нестерпною, криза може вибухнути з дня на день, - переконував Гітлер Сталіна. - Вважаю, що за наявності наміру обох держав розпочати нові взаємовідносини не треба марнувати час". Радянський керівник почув крик душі нацистського лідера, і 23 серпня пакт Молотова-Ріббентропа було підписано. Два диктатори знайшли спільну мову…
Польщу не оминули увагою в цьому документі. "Питання про те, чи в обопільних інтересах збереження Польської держави та які будуть кордони цієї держави, - зазначалося в ньому, - може бути остаточно вияснене тільки впродовж подальшого політичного розвитку". Але ні Сталіну, ні Гітлеру незалежна Польща не була потрібна. У таємному протоколі до пакту підкреслювалося, що "у разі територіально-політичних змін в областях, які входять до складу Польської держави, кордон сфер інтересів Німеччини та СРСР приблизно проходитиме по лінії Нарев, Вісла і Сян".
Польському керівництву не було відомо, як розпорядилися долею його країни Гітлер і Сталін. Варшава стояла на антибільшовицькій позиції і своєю категоричною відмовою за необхідності пропустити через польський кордон радянські війська сприяла зривові переговорів Англії, Франції та
Радянського Союзу. Лише 23 серпня 1939 р., після повідомлення про приїзд Ріббентропа в Москву, дала згоду, але не на цей крок, а на те, щоб вивчити питання про радянську військову допомогу. Як заявив Бек, "ми впевнені нині, що у разі спільних дій проти німецької агресії співпраця між Польщею та Радянським Союзом, технічні умови якої ще належить визначити, не виключена (або можлива)".
Гітлера не підвело передчуття, що розпочати війну з Польщею так просто не вдасться, оскільки "в останній момент якась свиня підсуне пропозицію про посередництво".
25 серпня 1939 р. Е.Галіфакс, міністр закордонних справ Великобританії, і посол Польщі в Лондоні Е.Рачиньський підписали договір, відповідно до якого Берлін і Варшава брали на себе зобов'язання надавати одне одному негайну допомогу в разі прямого чи непрямого нападу з боку "якоїсь європейської держави". У додатковому таємному протоколі пояснювалося, що під "європейською державою" малася на увазі Німеччина. Але німці й так зрозуміли, про кого йдеться, і були приголомшені несподіваною новиною. Засмутила й звістка з Рима про те, що Беніто Муссоліні не готовий підтримати свого союзника через неготовность до бойових дій італійської армії.
Війська вермахту отримали наказ фюрера зупинитися. Офіцери-зв'язківці мусили машинами наздоганяти з'єднання вже на марші, а частина їх майже вийшла на вихідні позиції. У кількох випадках повідомлення про припинення руху не встигло дійти вчасно, і на деяких ділянках кордону нацистські війська почали "спецоперації": перестрілку, руйнування тунелів, мостів, шляхів та інші провокації. Поляки мовчали.
Гітлеру, стурбованому тим, що його переграли, необхідно було "усунути англійське втручання". 25 серпня 1939 р. він зустрівся з Н.Гендерсоном, послом Великобританії в Берліні, і заявив йому про своє бажання в інтересах "європейського миру" припинити образливі випади поляків проти Німеччини. Через нього Лондону було запропоновано широку співпрацю. Того ж дня відбулася розмова з Р.Кулондром, французьким послом у Німеччині, якому було заявлено про виняткову повагу до його країни та бажання мати з нею добросусідські відносини. Але невдовзі іноземні дипломати переконалися у намірах фюрера йти своїм шляхом до кінця.
Про те, що умови англо-польського договору, підписаного 25 серпня, являли собою, як і декларація 31 березня
1939 р., "незабезпечені гарантії", свідчить відповідь англійського уряду, надіслана Гітлеру. У ній повідомлялося: "уряд Його Величності сподівається, що німецький канцлер не розцінить скрупульозне врахування урядом Його Величності своїх зобов'язань щодо Польщі як його небажання використати весь свій вплив для того, аби сприяти досягненню рішення, яке було б прийнятним як для Німеччини, так і для Польщі". Англія брала на себе зобов'язання умовити Польщу розпочати діалог із Третім рейхом.
Гітлер переконався в тому, що Англія, а також Франція не бажають конфліктувати і шукають шляхів до згоди з ним, вважаючи, що він спрямовує свою країну "до повного виконання її місії у спільній справі цивілізації". Керівники військової розвідки доповідали йому, що у Великобританії проведено часткові мобілізаційні заходи, але ознак направлення військ на континент не виявлено. Не було помічено і пересування до німецького кордону французьких військ. І вже 28 серпня фюрер прийняв остаточне рішення здійснити напад на Польщу вранці 1 вересня 1939 р., про що він віддав наказ керівництву вермахту.
Зрозуміло, що фюрер вирішив вдати з себе "голуба миру з пальмовою гілкою у дзьобі". 29 серпня 1939 р. він повідомив Н.Гендерсону про згоду на прямі переговори з Польщею. Було вироблено документ із 16 пунктів, який мав стати умовою для підписання угоди з усіх спірних питань. Документ передбачав, крім попередньої вимоги приєднання Данцига до Третього рейху, і нові - проведення плебісциту на території від Балтійського моря по лінії Квідзін, Грундзьондз, Хелмно, Бидгощ. Німеччина мала отримати право на екстериторіальну залізницю й автостраду навіть у тому разі, якщо ці райони відійдуть до Польщі. Англія і Франція мусили переконати польське керівництво відстрочити мобілізацію, призначену на 29 серпня, на два дні. Повноважний представник із Варшави мав прибути в Берлін не пізніше опівночі 30 серпня 1939 року.
Представника польського уряду в призначений час у Берліні не дочекалися. Варшава обіцяла відповісти на запропоновані умови тільки до полудня 31 серпня. Ріббентроп отримав особливе задоволення спочатку о 13:00 31 серпня відмовити в зустрічі Липському, який намагався порозумітися з ним стосовно цих питань, а потім увечері того самого дня прийняти його, щоб, вияснивши в нього про відсутність необхідних повноважень для проведення переговорів, відразу ж перервати марну розмову. Через кілька годин послам Великобританії і Франції повідомили про німецькі пропозиції до Польщі, а також про небажання її лідерів прилетіти в Берлін для їх розгляду, про що німці дізналися з екстрених повідомлень по радіо.
Гітлер знову одягнув військову форму. Виявляється, вона була для нього завжди "дорога і священна". У промові по радіо з рейхстагу 1 вересня він пообіцяв арійській нації не знімати її "доти, доки не буде здобуто перемогу, оскільки поразка для мене рівносильна смерті". На той час уже було відомо про інсценований напад групи німецьких карних злочинців, перевдягнених у форму польських солдатів, на радіостанцію в містечку Гляйвіц і відданий о 6:30 ранку того ж дня наказ фюрера про напад на Польщу. Так починалася Друга світова війна.
У розпал наступу гітлерівських військ на Польщу на боці Німеччини відмовилася виступити Італія, оголосивши себе "невоюючою стороною", а її лідер Беніто Муссоліні запропонував 5 вересня скликати міжнародну конференцію для перегляду статей Версальського договору, "які є причиною справжніх складнощів", на що погодилися і Англія, і Франція, і навіть Третій рейх, висловивши побажання з цього приводу подумати 2–3 дні. Але, не прийнявши попередніх умов про виведення своїх з'єднань із території Польщі, Німеччина відмовилася від участі в цьому заході і продовжувала переможну ходу землею сусідньої держави.
1 вересня 1939 р. Польща дізналася, що Англія і Франція готові виконати свої зобов'язання стосовно неї. Але, судячи із заяв, зроблених того дня їхніми послами в Берліні, можна стверджувати, що в британського і французького урядів чіткої думки з приводу тих подій не було. Так, Гендерсон, нагадавши Ріббентропу про союзницькі зв'язки його країни з поляками і необхідність припинення агресивних дій, одночасно підкреслив: сказане має "характер попередження, і його не слід розглядати як ультиматум". У схожому дусі виступив і Кулондр.
Лише 3 вересня 1939 р. Англія і Франція оголосили війну фашистській Німеччині, і це на певний час "збентежило" Гітлера. Він не міг повірити, що західні країни підуть на такий, здавалося, рішучий крок. Адже їхня недавня поведінка під час чехословацької кризи свідчила про схильність до поступок агресорам, намір підписати нову угоду. Проте невдовзі фюрер переконався, що союзники Польщі не планують по-справжньому воювати з ним. Як зазначав Еріх фон Манштейн, начальник генерального штабу групи армій "Південь", "поразка Польщі була неминучим наслідком тих ілюзій, які плекали у Варшаві стосовно дій союзників". Останні ж, склавши руки, споглядали знищення свого польського союзника.
Радянський Союз також висловив своє ставлення до подій, що відбувалися на його західних кордонах. Сталінське керівництво не відповіло на пропозицію Німеччини відразу ж вступити у війну з Польщею, а заявило про свій нейтралітет (зрозуміло, Сталін вичікував, як розгорнуться події). Коли
5 вересня 1939 р. Гржибовський, посол Польщі в Москві, попросив СРСР розглянути питання про постачання його країни військовими матеріалами, а також дозволити транзит аналогічних вантажів через радянську територію, Молотов розповів йому про небажання СРСР бути втягнутим у війну на тому чи іншому боці і необхідність вжити заходів із забезпечення власної безпеки.
Вереснева трагедія Польщі повчальна. Отримавши можливість самостійно розвиватися по закінченні Першої світової війни, Польща не пішла шляхом ряду країн, утворених на руїнах Австро-Угорської імперії, і не займалася вирішенням виключно власних соціально-економічних проблем, а вела активну, досить агресивну діяльність у Європі. Повіривши у своє месіанське призначення врятувати християнську цивілізацію, вона претендувала на вагому роль у вирішенні ряду конфліктних ситуацій, у тому числі й територіальних, звісно ж, не на шкоду власним інтересам. Тим самим створювалися передумови для втручання великих держав у її внутрішні справи.
Зовнішньополітична діяльність польського керівництва у другій половині 1930-х років показала повну залежність Польщі від Англії та Франції, а згодом - і від Німеччини. Розриваючись між ними, по черзі виявляючи їм свою прихильність, Варшава обрала чітку антирадянську позицію, чим викликала дедалі більше роздратування сталінського керівництва. Кремль не міг миритися з участю поляків у блоках та угодах, спрямованих проти СРСР, а також із їхніми домаганнями на значну частину його території.
Трагічний результат був неминучим. Польща значною мірою розплачувалася за прорахунки своєї зовнішньополітичної діяльності. Європейські вершителі її долі відвернулися від неї. Лише через кілька років ціною величезних зусиль і жертв польський народ знову відродив національну незалежність, але в урізаному, "радянському варіанті". Рівно через 50 років після підписання Пакту Молотова-Ріббентропа, 24 серпня 1989 року, після приходу до влади кандидата від "Солідарності" прем'єр-міністра Тадеуша Мазовецького, Польща остаточно вислизнула з міцних обіймів Кремля...