ЯЛТА-1945: "ВЕЛИКА ТРІЙКА" ЗАКЛАДАЄ ОСНОВИ ПІСЛЯВОЄННОГО СВІТУ
У лютому 2015 р. виповнюється 70 років від часу проведення Кримської (Ялтинської) конференції. Лідери Антигітлерівської коаліції - Франклін Делано Рузвельт, ВінстонЧерчилль, Йосип Сталін - обговорили актуальні питання запобігання можливим ускладненням під час перебудови світу після завершення Другої світової війни. Рішення, прийняті в Ялті (конференція проходила з 4 по 11 лютого в Лівадійському палаці), задали таку геополітичну парадигму, за якою розвивалися головні процеси міжнародного життя впродовж майже 50 років.
Конференція створила нову систему міжнародних відносин, яка базувалася на прийнятому лідерами СРСР, США та Великобританії поділі ключових регіонів світу на сфери впливу. Абсолютне або переважне домінування однієї з великих держав у якомусь із регіонів планети розглядалося як їхнє прагнення запобігти загрозам, як захист власної безпеки та поширення міжнародної стабільності на регіони, важливі для світового співтовариства загалом і для великих держав, зокрема.
"Ялтинський порядок" породив холодну війну, Берлінську стіну і був найважливішою складовою частиною біполярної системи міжнародних відносин. Він визначав напрям та характер розвитку окремих держав і цілих регіонів у всьому світі фактично аж до 1990 р. Підсумки Ялтинської конференції і тепер є предметом досліджень та дискусій у середовищі наукової спільноти, політиків і дипломатів, із урахуванням реалій сучасного світу.
Автор не ставить за мету розглянути весь перебіг підготовки й роботи конференції, проаналізувати всі прийняті на ній документи, їхній вплив на європейську та світову облаштованість після закінчення Другої світової війни і до завершення холодної війни, а також на сучасному етапі. Його завданням є висловити власні судження про деякі, зокрема й контраверсійні, аспекти "Ялтинської системи" та їхню присутність у нинішніх реаліях.
Почати слід із нагадування про те, що в умовах розподілу Європи на два антагоністичні табори, після створення Північноатлантичного альянсу (НАТО) і Організації Варшавського договору (ОВД), перших конфліктів між СРСР і Заходом, залізна завіса, що опустилася між ними, не змогла викоренити прагнення повернутися до єдиного цивілізованого простору. Що давало про себе знати в появі демократичних програм опозиційних сил у східноєвропейських країнах, як в еміграції, так і під час періодичних відкритих виступів на батьківщині, які жорстоко придушували комуністичні режими та окупаційні радянські війська.
Цей вимір не втратив актуальності й після краху соціалістичної системи та розпаду СРСР. "Дух Ялти" для країн - екс-сателітів Радянського Союзу, а також цілого ряду колишніх союзних республік, які позбулися або позбуваються комуністичного минулого і прагнуть влитися в інституції Євроатлантичного військово-політичного співробітництва, а також у західноєвропейські й світові економічні структури, здавалося б, уже не становить містичної загрози продовження їхнього післявоєнного практично безсловесного підпорядкування вказівкам Кремля. Втім, Російська Федерація і нинішній її авторитарний лідер ВолодимирПутін, що отримав карт-бланш під час Кримської кризи 2014 р. значною мірою з рук Заходу (останній увірував у свої непогрішні лідерські позиції в усій Європі), знову починають нагадувати про своє домінування на величезній території континенту впродовж практично всієї другої половини XX ст.
Проблема психологічного впливу "Ялтинської системи" поділу світу видається сьогодні все ще реальною для країн, не включених у західноєвропейські й трансатлантичні структури (зокрема для України). Навіть попри відсутність нової формальної домовленості між провідними державами про встановлення лінії поділу в Європі об'єктивний розвиток ситуації на континенті свідчить про її практичне застосування. Втім, умовна лінія поділу може змінитися у разі продовження агресивних дій однієї зі сторін, а саме Російської Федерації та сепаратистів на Донбасі, яких підтримує Москва.
Досить гострою є проблема встановлення після Ялти-1945 європейських кордонів з ігноруванням етнонаціональних особливостей, що складалися століттями і здавалися безсумнівними. Так, рішення лідерів "Великої трійки" з польського питання (воно було одним із головних на переговорах у Ялті й викликало бурхливі дебати), згідно з якими частина західноукраїнських земель опинилася у складі Польщі, фактично створили підстави для проведення дій, спрямованих на депортацію етнотериторіальної української діаспори, що проживала компактно. Операцію "Вісла", за результатами якої на захід і північ Польщі силоміць переселили близько півмільйона українців, провів уже комуністичний уряд ПНР у 1947 р.
Проблема антигуманного ставлення до інтересів народів і етносів у Європі виявилася в цілій низці рішень Ялтинської конференції. Наприкінці війни та в найближчі післявоєнні роки по всій Східній Європі відбулася ціла серія насильницьких депортацій. Німців зі Східної Пруссії, Померанії та Сілезії, території Чехословаччини, Румунії, Югославії, Угорщини виселяли в Німеччину й Австрію (від 12 до 14 млн чоловік); поляки зазнали "м'якшої" депортації з територій, які відходили до СРСР (Західної України, Литви і Західної Білорусії), своєю чергою, українців і білорусів депортували з Польщі в СРСР. Менш масштабні депортації відбулися і в інших регіонах усього світу, але наймасштабніші з них проводилися у Східній Європі.
Територіальний поділ Європи, визначений у лютому 1945 р. і на наступних конференціях у 1946-1947 рр., був закріплений у заключному акті Гельсінської конференції керівників європейських країн, США та Канади в серпні 1975 р. як остаточний і такий, що не підлягає перегляду. Таким чином, ця частина "Ялтинського порядку" не є складовим елементом нового міжнародного порядку, де вже давно немає холодної війни, ідеологічного протистояння двох систем, але зберігаються у прихованому вигляді болючі питання і взаємні (часом завуальовані) територіальні претензії як наслідок угод, підписаних у лютому 1945 року.
Спробуємо зупинитися на деяких позитивних елементах домовленостей, досягнутих "Великою трійкою" в Ялті. Через 70 років варто сказати, що "Ялтинська система" і тепер єдина, яка насправді виконала мету, поставлену перед нею її творцями, - запобігти виникненню глобальної війни між двома центрами біполярної системи, яка б могла призвести до катастрофічних наслідків для всього людства. Лідерам Антигітлерівської коаліції все-таки вдалося встановити хоч і внутрішньо суперечливі, конфліктні, але раціональні й передбачувані відносини між наддержавами. Це важливе досягнення має суттєве значення і в сучасному світі, де актуальною життєвою потребою є встановлення правил відносин міжпровідними державами та їхніми лідерами.
Серед позитивних уроків, що випливають із рішень Кримської конференції 1945 р. і не втратили свого значення для всього людства, слід особливо виділити виняткову послідовність, рішучість та одностайність лідерів СРСР, США і Великобританії врятувати людство від коричневої чуми - нацизму. Британський прем'єр-міністр Вінстон Черчилль, який ніколи не плекав особливих ілюзій стосовно тоталітарного характеру комуністичної влади, був її послідовним і переконаним противником, ще більше, ніж більшовиків, зненавидів Гітлера й нацистський режим. Він став фактично генеральним конструктором Антигітлерівської коаліції, що привело до розгрому найнебезпечнішого ворога всього людства - нацистської Німеччини.
Загрози сучасних терористів, які не припиняють сьогодні своєї зловісної діяльності в різних регіонах світу, закликають звертатися до феномена Ялти, коли задля захисту спільних для всіх народів і країн інтересів життя на планеті, забезпечення гарантій суспільного прогресу принципово важливо визначати спільну мету, об'єднатися, зосередити на ній головні зусилля. А також підпорядкувати їм регіональні, вузько прагматичні прагнення та завдання, придушити в собі взаємну неприязнь і перемогти підступного ворога.
Про це переконливо свідчить Марш солідарності і пам'яті 17 жертв нападу ісламських радикалів 7-9 січня цього року на журнал "Charlie Hebdo", що пройшов у столиці Франції 11 січня 2015 р. Марш зібрав
1,5 млн людей і перетворився на найбільшу світову акцію проти тероризму. У ньому брали участь лідери близько 40 країн світу, зокрема й президент України Петро Порошенко. За аналогією з паризькою акцією "Je suis Charlie", 18 січня 2015 р. у Києві пройшов Марш єдності та солідарності з жертвами терору, який зібрав 20 тис. людей, "Je suis Volnovakha" - "Я - Волноваха". Люди йшли мовчки, демонструючи всьому світові свою солідарність із 13 загиблими в автобусі від залпів "Градів" з окупованої терористами території Донбасу.
Логіка підходу лідерів Антигітлерівської коаліції до вирішення загальнолюдських проблем не втрачає свого значення й у вирішенні такої глобальної проблеми, як екологічна. Наймасштабнішій техногенній катастрофі сучасності - Чорнобильській - у 2016 р. виповниться 30 років. Одній державі - Україні - її наслідків не подолати. Потрібні зусилля світового співтовариства, щоб із нею впоратися. Неодноразові запевнення провідних державсвіту в наданні істотної допомоги Києву, не тільки моральної, а й матеріальної, не підтвердилися практичними діями.
Ще один неминущий урок Ялтинської конференції полягає в тому, що міжнародне співтовариство має створювати ефективні інституції для мирного запобігання складним ситуаціям, які можуть вийти з-під контролю й перерости у військовий конфлікт. Аналіз діяльності Ліги Націй після Першої світової війни показав її практично абсолютну нездатність виконувати поставлені перед нею завдання. Політика умиротворення нацистської Німеччинита її сателітів, яку проводили Великобританія і Франція, заклики СРСР до створення системиколективної безпеки, розраховані більше на політичний ефект, "невтручання" США у європейські справи не запобігли, а лише стали трампліном для реваншистських планов А.Гітлера й призвели до початку Другої світової війни.
Потрібна була інша за цілями й завданнями міжнародна організація, ініціатором створення якої виступив Ф.Д. Рузвельт. У Ялті було вирішено, що такою інституцією забезпечення мирудля людства має стати Організація Об'єднаних Націй. Таким чином, "Велика трійка" подала взірець послідовності у вирішенні цієї проблеми, конструктивний підхід до узгодження інтересів кожної зі сторін, а також у створенні стабільної системи післявоєнного устрою світу.
Справді, деякі аспекти рішень, прийнятих у лютому 1945 р., в умовах холодної війни між Сходом і Заходом, яка настала невдовзі, тримали міжнародне співтовариство в напрузі, створили негативні тенденції, які й тепер даються взнаки. Але слід насамперед цінувати досягнуті в той період результати у збереженні миру на планеті, що є незаперечною заслугою ООН. Адже завдяки її діяльності світ став безпечнішим, ніж у минулі епохи.
Ситуація, що складається нині довкола ООН, непроста. Організацію критикують за невміння управляти справами всіх країн, котрі входять до її складу, прогнозувати, запобігати й вирішувати численні регіональні конфлікти. І ця критика має під собою чималу основу. Надходять пропозиції про реформування або й навіть заміну ООН ефективнішим утворенням. У такому разі корисний ялтинський досвід урахування конкретних історичних умов, які б гарантували міжнародному партнерству органічне поєднання спільних, пріоритетних для всього людства інтересів із запитами кожного суб'єкта міждержавних відносин.
Нагадаємо ще про один урок Ялтинської конференції, безпосередньо пов'язаний із Україною. Саме в Ялті УРСР стала одним із фундаторів ООН. Не заглиблюватимемося в розгляд питання про те, коли й за яких обставин, з якою метою Й.Сталін добився від колег із переговорів включення України до складу засновників організації світового співробітництва.Лише підкреслимо, що наша республіка зазнала величезних втрат і жертв від гітлерівської агресії, а народ відіграв величезну роль у перемозі над нацистською Німеччиною. Про що, втім, не модно говорити в сучасній Росії - див. "Одна на всіх?.." За Путіним - уже ні", DT.UA, 17.12.2010 р.
Надання "Великою трійкою" права Україні впливати на світову політику, можливості заявляти про себе в міжнародному житті стало торжеством історичної справедливості, принципового ставлення до потенціалу української нації, міцного усвідомлення того, що без її участі в перспективному облаштуванні світу обійтися неможливо. Важливий і той факт, що 1947 р. Україну вперше обрали непостійним членом Ради Безпеки ООН на період із 1948 по 1949 р.
І нині повчальним, хоча й непростим, неоднозначним для світового співтовариства, єялтинський урок щодо територіального поділу, встановлення державних кордонів. Це тим більше важливо, що Західна Україна під час обговорення польського питання опинилася в епіцентрі дискусій у лютому 1945 р. На конференції було прийнято рішення, щоб радянсько-польський кордон проходив по "лінії Керзона". Українська соборність набула істотних обрисів, можливо ситуативних, які сприяли об'єднанню століттями роз'єднаної нації.
Важливий історичний урок Ялтинської конференції випливає з того, що в надрах післявоєнної Європи відбувалися масштабні процеси, пов'язані з деколонізацією та виходом на міжнародну арену нових країн. У цьому плані повчальний негативний досвід СРСР, політичне керівництво якого намагалося впливати на цей процес (на шкоду й економічномурозвитку власної держави), втягнути молоді незалежні держави у зону своїх геополітичних інтересів. Кремль робив спроби надати політичним і соціально-економічним перетворенням, які відбувалися в цих країнах, соціалістичного характеру і створити блок країн, котрі якщо й не стануть на шлях соціалістичного будівництва, то будуть хоча б дотримуватися соціалістичної орієнтації, і використовувати їх у своїх цілях.
Радянський Союз розвалився у 1991 р., що кардинально змінило геополітичну карту Європи й привело до принципово нової розстановки сил у світі. Організація Варшавського договору і Рада економічної взаємодопомоги, які об'єднували соціалістичні країни в єдиний блок, практично одночасно канули в небуття. І тут рішення Ялти-1945 нагадують, що в історії немає раз і назавжди заданих умов існування світової системи. Вона, як будь-який живий організм, розвивається, і успіху досягають ті політики, які об'єктивно розмірковують, передбачають зміни і вписують їх у нову систему міжнародних відносин.
Вивчення документів, прийнятих у Ялті, переконує, що апарат, який обслуговував змістову частину конференції, становили талановиті особистості, наділені ерудицією, блискучим інтелектом, здатністю імпровізувати, виходити з непередбачуваних ситуацій. Звісно, кожен із них, наскільки міг, захищав інтереси своєї держави, свої ідеологічні постулати, обстоював до кінця власні прагнення, але знаходив у критичній ситуації виходи в конче потрібних, загалом, виправданих компромісах.
На конференції в Ялті було утверджено і важливе рішення країн Антигітлерівської коаліції про фактичний поділ Німеччини, прийняте ще у вересні 1944 р. й зафіксоване в таємному "Протоколі Угоди між урядами СРСР, США і Сполученого Королівства про зони окупації Німеччини і про управління "Великим Берліном". Сталін максимальною мірою використав військові успіхи радянських військ на фронтах Другої світової війни. Можна сказати, що радянська дипломатія скористалася певним відчуженням у стані своїх союзників і зуміла з цілої низки питань переграти Вашингтон і Лондон, значною мірою завдяки поступливості президента США Ф.Д. Рузвельта і його оточення. Після Ялти-1945 практично вся Східна Європа опинилася під владою СРСР та його союзників; відбувся фактичний поділ Європи умовно на країни "соціалістичного табору" і "капіталістичного Заходу".
Під час конференції було підписано низку документів, на яких наполягала радянська сторона. Серед них і угода про репарацію "переміщених осіб" (військових та цивільних), звільнених або полонених на території, окупованій союзними військами. На виконання цієї угоди уряд Великобританії провів жорстоку насильницьку видачу урядові СРСР у місті Лієнці (Тіроль, Австрія) козаків та кавказців, а також мирних біженців (старих, жінок і дітей), які пішли з німцями з берегів Дону, Кубані й Тереку в 1943 - 1944 рр. Видача козаків тривала аж до середини червня 1945 р. На той час із околиць Лієнца в СРСР депортували понад 22,5 тис. козаків і кавказців. Серед них було, як мінімум, три тисячі емігрантів ще "першої хвилі", тобто тих, хто втік із Росії вже після перемоги більшовиків у Громадянській війні (вони не були громадянами СРСР на 1 вересня 1939 р., тобто на момент початку Другої світової війни і не повинні були підлягати депортації). Понад чотири тисячі козаків і членів їхніх родин втекли в навколишні ліси та гори. Не менше тисячі людей загинуло під час операції британських військ 1 червня 1945 р. Також у радянську зону окупації у східній Австрії депортували до 30 тисяч козаків із інших фільтраційних таборів. Доля виданих радянській владі козаків та членів їхніх родин була трагічна. Генералів і офіцерів, а також частину рядових розстріляли, решту очікували жахи ГУЛагу.
Під час Ялтинської конференції було прийнято "Декларацію про визволену Європу", яка визначала принципи політики країн Антигітлерівської коаліції на визволених і окупованих територіях. Але результат був заздалегідь визначений. І Радянський Союз, і країни Заходу (передусім США, Великобританія, Франція) підтримували своїх ідеологічних союзників. При цьому без жодних докорів сумління часто зраджували їх на догоду геополітичній вигоді (як у Польщі зрадили членів антикомуністичного підпілля з Армії Крайової, що була головною силою опору нацистам у роки війни, й аналогічно у Греції Сталін "пожертвував" воїнами прокомуністичної армії ЕЛАС). На багато років Східна Європа стала "соціалістичним табором", а країни Західної Європи опинилися у сфері впливу США та, меншою мірою, Великобританії і Франції (ці три держави мали ядерне озброєння, як і СРСР).
Загалом, Ялтинська конференція глав держав Антигітлерівської коаліції стала яскравою сторінкою професійної, віртуозної дипломатичної роботи в ім'я збереження миру. Прийняті на ній рішення можуть і тепер слугувати джерелом творчих пошуків для політиків, які прагнуть опанувати закономірності й секрети здійснення ефективної зовнішньої політики з користю для своєї держави та світового співтовариства. Але забувати про людський чинник, і це стосується передусім країн-важковаговиків, також не можна.