Від відбитка долоні на стінах печери до електронного підпису, за допомогою якого ми ідентифікуємо себе в нтернеті. Виставка намагається розвіяти міф про думку "мій голос нічого не вирішує". Один підпис може врятувати або знищити тисячі людей, повністю змінити карту світу.
Відвідувачі квест-музею розгадуватимуть, ким були люди, які поставили підпис під ключовими документами в історії світу й України. Довідаються, як склалася їхня доля. З'ясують, як трансформувався підпис і які персональні дані ми передаємо третім особам просто натискаючи на галочку в соцмережах. Нарешті, побачать реконструкцію дня, коли підписали Біловезьку угоду в грудні 1991 р., і навіть зможуть спробувати себе в ролі учасників тих подій.
Будуть і загадки, які відвідувачам запропонують розв'язати або відгадати (все, як у квест-кімнатах). У квест-музеї покажуть реальні історичні експонати, серед яких унікальні документи: "Четвертий універсал" (1918), "Заповіт П.Скоропадського" (1918), "Акт відновлення української державності" (1941), "Акт проголошення незалежності України" (1991) тощо.
Хліб з особистим клеймом пекаря
Це сталося 24 серпня 79 р. нової ери. Саме цього дня, за свідченням давньоримського письменника Плінія Молодшого, "величезна чорна хмара швидко насунулася на славні римські міста Помпеї і Геркуланум. Раз у раз із хмари виривалися довгі язики полум'я, схожі на спалахи величезних блискавок, і все вкривалося білим попелом. Він сипався і сипався з неба".
А напередодні житель Помпей на ім'я Селер вирішив спекти хліб. Він вимісив тісто, зліпив буханець і зробив на ньому акуратні надрізи, щоб його витвір було зручно ділити на шматки. Наступний крок - поставити печатку: "Селер, раб Квінта Граніуса Веруса".
Римські правителі суворо контролювали "хлібне питання": розмір, форма й ціна не мали відрізнятися від стандарту. Хліб випікали переважно в державних пекарнях, але багато приватних пекарів, як наш Селер, мали дозвіл на випікання хліба, при цьому обов'язково з індивідуальним клеймом.
На жаль, пекар Селер так і не довідався, чи сподобався хазяїнові та його гостям хліб. Виверження вулкана того дня поховало місто Помпеї під тисячами тонн попелу. Буханець хліба з міткою "Селер, раб Квінта Граніуса Веруса" знайшли через 1800 років після землетрусу й виверження Везувію. Під час розкопок з'ясувалося, що в містах усе збереглося в первозданному вигляді. Під багатометровою товщею попелу знайшли вулиці, будинки з усім начинням, останки людей і тварин...
Організатори квест-музею "спекли" буханець хліба "по-помпейськи" і за допомогою клейма залишили на ньому імена. Чиї це імена, і як це відбувалося, можна буде побачити на спеціально знятому відео.
Як японський дипломат зрадив обов'язок, але врятував честь
Розчерк пера, підпис може не тільки відправити на смерть, а й урятувати життя. І навіть тисячі життів. Ось одна з історій як наочний приклад людського благородства й мужності.
У березні 1939 р. японський дипломат Чіюне Сугіхара прибув до Каунаса, щоб відкрити японське консульство. 1 вересня того самого року Гітлер напав на Польщу. Величезна хвиля єврейських біженців линула з Польщі в Литву. Але й там вони могли затриматися ненадовго - за домовленістю з Німеччиною СРСР, який 1940 року "приєднав" до себе три прибалтійські країни, мав депортувати євреїв. У євреїв залишався єдиний шанс - утекти на два острови в Карибському морі, які на той час були колоніями Нідерландів і не вимагали в'їзних віз. Потрапити туди біженці могли тільки через територію СРСР і Японії. Отже, порятунок тисяч людей залежав від Сугіхари.
Японський консул тричі звертався по телефону до свого уряду з проханням дозволити видачу транзитних віз єврейським біженцям. І щоразу йому категорично відмовляли. Тоді консул вирішив діяти на свій страх і ризик.
Із 31 липня по 28 серпня подружжя Сугіхара від руки виписували візи й ставили підпис генконсула. У Японії як особистий підпис використовують особисту печатку - інкан. Для здійснення відповідальних операцій, закріплення угод, купівлі нерухомості, для інших офіційних документів використовують інкан, зареєстрований у держорганах.
У результаті благородної діяльності подружжя Сугіхара до Японії, Китаю та інших країн виїхало не менше шести тисяч єврейських біженців з Литви.
За цей вчинок Сугіхара поплатився блискучою дипломатичною кар'єрою, його звільнили з МЗС Японії. А 1985 року в Ізраїлі ексконсулові присвоїли звання Праведник миру й посадили на його честь дерево в Меморіалі Яд Вашем.
Едикт Фонтебло й Людовик XIV
Цей надважливий для подальшої історії Франції, та й Європи загалом, документ Людовик XIV - Король-Сонце - підписав 18 жовтня 1685 р. у Фонтебло. Він скасовував Нантський едикт, який гарантував гугенотам свободу віросповідання. Наказано було руйнувати храми гугенотів та їхні школи. В едикті було сказано: "Ми забороняємо припускатися будь-чого, що хоч якоюсь мірою може бути поступкою на користь гугенотів". Духівництво осипало короля похвалами, називаючи його новим Карлом Великим. Інокентій XI у папській грамоті привітав Людовика зі звершенням великого благочестивого діяння. Наслідки скасування Нантського едикту для Франції були сумними: торгівля занепала, протестанти емігрували сотнями тисяч - до Лондона (там одразу з'явилося 36 кальвіністських церков), Пруссії, Швеції, Данії, Америки, Голландії…
Папська булла й новий календар
"У місяці жовтні 1582 десять днів, починаючи з 5 жовтня і до 14 включно, вилучаються, а день, який настане після 5 жовтня, нехай буде 15 жовтня". Це не нотатки божевільного з повісті Гоголя, а цитата з булли, підписаної Папою Римським Григорієм XIII 24 лютого 1582 р.
У XVI ст. астрономи вже підрахували, що тривалість року становить не 365 днів і 6 годин, як вважали з часів Юлія Цезаря, а 365 днів 5 годин 48 хвилин і 46 секунд. За багато століть ці хвилини й секунди накопичувалися. Тому понтифік запропонував світу нову систему літочислення. Григоріанський календар "з'їдав" десять "зайвих" днів, які накопичив Юліанський календар. Також вирішили змінити правило високосних років. Як і в Юліанському календарі, високосним залишався рік, номер якого був кратним чотирьом. Але винятком були роки, кратні 100. Вони були високосними тільки тоді, коли ділилися ще й на 400. До речі, і в Григоріанському календарі є помилка: одна "зайва" доба накопичувалася в ньому за 3300 років.
У низці країн перехід на Григоріанський календар супроводжувався серйозними заворушеннями. Наприклад, коли 1584 року польський король Стефан Баторій запровадив у Ризі новий календар, місцеві купці зчинили заколот, заявивши, що зсув на 10 днів зриває терміни їхніх поставок і спричинює великі збитки. Заколотники розгромили церкву, загинуло кілька священнослужителів. Упоратися з "календарними заворушеннями" вдалося тільки влітку 1589 р.
Не обійшлося й без курйозів. Приміром, у Бельгії та Голландії 1 січня 1583 р. настало відразу після 21 грудня 1582 р., і населення цих країн залишилося того року без Різдва.
Гусяче й "вічне" перо
Гусяче перо використовували як інструмент письма протягом VII–XIX ст. У сучасній культурі воно є негласним символом літературної творчості й поезії.
Саме гусяче перо, на відміну від пера інших птахів, - це товстий порожній стрижень. Його зручно тримати в руці коли пишеш. При скошеному зрізі кінчика пера відкривається пориста внутрішність, яка добре вбирає чорнило, що дає змогу рідше вмочати перо в чорнильницю.
Появу гусячого пера вперше зафіксовано близько 600 року в Севільї. Такий загальнодоступний інструмент для письма з'явився завдяки поширенню спочатку пергаменту, а потім і паперу.
У гусячого пера були недоліки. Треба було часто його заточувати, а під час писання воно видавало характерний скрип. Микола Гоголь в "Мертвих душах" пише: "Шум від пер був великий і скидався на те, немовби кілька возів із хмизом проїжджали лісом, заваленим на чверть аршина сухим листям".
Завдяки чорнильній ляпці на світ з'явився стилограф, або "вічне перо", як колись називали нинішню авторучку. 1883 року страховий маклер Льюїс Едісон Вотерман під час зустрічі з дуже важливим клієнтом, на якій вони мали підписати контракт, виклав письмове приладдя на стіл. Несподівано він заметушився і перекинув чорнильницю. Не тільки цінні папери, а й інкрустований стіл було зіпсовано. Цей випадок спонукав Вотермана винайти безпечний письмовий інструмент, який працює автономно і не потребує постійного вмочання його в чорнильницю. Так 1884 року світ побачив авторучку Regular. Чорнило вже набирали за допомогою піпетки або поршневого механізму.
Водночас з'явилося в продажу американське "стилографічне перо", в якого вістрям була платино-іридієва трубочка з тоненьким стержнем з того ж матеріалу, який досить щільно входив у нього. Циліндрична ручка з рогового каучуку (ебоніту) слугувала резервуаром для чорнила, що виходило лише поступово з капілярного отвору. Така ручка дозволяла писати дуже швидко, як олівцем, виводячи букви майже без потовщень… Ну а гусячим пером людство користувалося понад 1200 років.
Підписи, з яких починався Голодомор
Щохвилини - 17 людей, щогодини - більш як тисяча, майже 25 тисяч людей - щодня. Така статистика найстрашнішої хвилі Голодомору в Україні, пік якого припав на весну 1933 р.
Голодомор 1932–1933 рр. - спланована акція знищення українського селянства. Уже 15 грудня 1931 р. на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У голова Раднаркому СРСР В.Молотов, котрий прибув з Москви, виступив "за дорученням тов. Сталіна й відзначив граничну незадовільність виконанням плану хлібозаготівель. Він зажадав застосувати особливі заходи та підвищити більшовицьку пильність стосовно класового ворога в Україні" (з протоколу).
"Закон про три колоски". Цей безжальний закон, за яким було засуджено або розстріляно мільйони сільських трударів, починався, очевидно, з листа Й.Сталіна В.Молотову від 20 липня 1932 р. "За останній час почастішали розкрадання… Розкрадання організовують здебільшого куркулі (розкуркулені), котрі намагаються розхитати наш новий лад. За законом ці добродії розглядаються як звичайні злодії, отримують два-три роки в'язниці (формально!), а на ділі за 6–8 місяців амністуються. Подібний режим тільки заохочує їхню справжню контрреволюційну "роботу". Пропоную видати закон, який би:
а) прирівнював колгоспне майно до майна державного;
б) карав за розкрадання такого майна мінімум десятьма роками ув'язнення, а як правило - смертною карою.
Я думаю, що з виданням такого закону не можна зволікати".
І ось уже 7 серпня 1932 р. опублікували в усіх центральних газетах Постанову ЦВК і РНК СРСР "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності", яку ухвалили з ініціативи генерального секретаря ЦК ВКП(б) Й.Сталіна.
Почалися масові арешти й швидкі суди. Важкий соціальний стан у голодуючих районах України і низька юридична грамотність місцевих правоохоронних органів часто призводили до юридичних казусів. Наприклад, трьох селян з Полтавщини засудили на 10 років "за користування колгоспним човном для особистої риболовлі".
А тим часом почалася "ударна" хлібозаготівля - вивіз продовольства з України. Села, які не виконували плану, заносили на "чорні дошки", які стали одним із символів Голодомору. Ось документ - "Постанова Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У: "За явний зрив плану хлібозаготівель і злісний саботаж, організований куркульськими й контрреволюційними елементами, занести на Чорну дошку такі села:
1. с. Вербка Павлоградського р-ну Дніпропетровської області.
2. с. Гавріловка Межівського р-ну Дніпропетровської області.
3. с. Лютеньки Гадяцького р-ну Харківської області.
4. с. Кам'яні Потоки Кременчуцького р-ну Харківської області.
5. с. Святотроїцьке Троїцького р-ну Одеської області.
6. с. Піски Баштанського р-ну Одеської області.
Щодо цих сіл провести такий захід: негайне припинення підвозу товарів, повне припинення торгівлі на місці.
Голова раднаркому УРСР - Влас Чубар.
Генеральний секретар ЦК КП(б)У - Станіслав Косіор".
Влада повсюдно заборонила продавати картоплю, овочі, бобові й зерно. Як результат - найбільший голод, якого ніколи не було на нашій родючій і щедрій землі. Люди, як свідчать документи й очевидці, у розпачі починали їсти померлих рідних, сусідів...
Під час Голодомору 1932–1933 рр. сконало, за різними оцінками, від чотирьох до семи мільйонів українців. Цей злочин комуністичної влади має конкретних виконавців - людей, які ставили свої підписи на постановах, наказах і вироках судів. Це Й.Сталін, В.Молотов, С.Косіор, Л.Каганович, П.Постишев, В.Чубар, М.Хатаєвич, В.Балицький і багато інших.
А тим часом вивіз зернових культур з України тривав. За даними Заготзерна й Експортхліба, на 7 грудня 1932 р. УРСР виконала завдання на 110% (по культурах: пшениця - 23758 тонн (95%), ячмінь - 38819 тонн (111), кукурудза - 36920 тонн (121%). Через порти УРСР 1932 року було експортовано (у тис. тонн): 1004,8 зернових вантажів; 1933-го - 809,6 зернових вантажів; 3,5 м'яса; 0,4 масла; 2,5 риби. А Голодомор продовжував лютувати…
Угода є, а підпис?
Як відомо, 1 грудня 1991 р. в Україні відбувся референдум, і населення підтримало Акт проголошення незалежності України. Далі події розвивалися так. С.Шушкевич: "Ми (Єльцин, Кравчук і я) зібралися 7 грудня 1991 р. у Вискулях (Біловезька пуща), щоб обговорити питання поставок нафти й газу в Україну і Білорусію". За словами Л.Кравчука, зустрітися без Горбачова та обговорити питання про подальше життя Союзу вирішили ще гуляючи новоогарьовським парком у перервах між засіданнями. Шушкевич запропонував Біловезьку пущу, оскільки, за його словами, в Москві всі тиснутимуть на Україну. Довго тривали переговори у Вискулях, нарешті, Республіка Білорусь, Російська Федерація і Україна домовилися утворити Співдружність незалежних держав (СНД). Підписуючи угоду, кожна зі сторін гарантувала: рівні права і свободи; визнавати і поважати територіальну цілісність одна одної тощо. І 10 грудня Верховна Рада України ратифікувала цю угоду про створення СНД.
Здавалося б, історія давно поставила крапку в цьому питанні. Але… Оригінал угоди, підписаної С.Шушкевичем, Б.Єльциним і Л.Кравчуком, зник. І в Києві, і в Москві, і в Мінську - тільки копії! Де ж оригінал?
Людина в обмін на інтернет
Настала доба смартфонів, інтернету й багатьох інших ультрасучасних технологій. Але підпис, що засвідчує особу, як і раніше відіграє винятково важливу роль. Цей постулат, здавалося б, не потребує додаткової аргументації та підтвердження. А проте… Влітку 2014 р. поліцейська служба Європолу (відділення міжнародного Інтерполу, що діє в країнах Європи) разом із фахівцями з кібербезпеки провела такий експеримент: роздавали всім охочим безплатний wi-fi. Але в угоді, яку підписували компанія й користувач інтернету, був пункт про те, що користувач зобов'язаний віддати компанії за надані послуги свого первістка. Цей пункт у документі спеціально надрукували дрібним шрифтом, і клієнти, які мріють про безплатний wi-fi, його просто не прочитали. Звісно, цей експеримент з обміном свого первістка на wi-fi відразу припинили, але шестеро (!) людей без найменших сумнівів підписали цю угоду, не вчитавшись у її зміст.
Автора!
Тепер про людей, які все це придумали й показали. Організатор унікального проекту - відома в Україні й далеко за її межами юридична фірма Sayenko Kharenko. Один з ініціаторів проекту "Сила підпису", партнер цієї юридичної фірми Михайло Харенко: "Ми задумали квест-музей до 15-річчя фірми. Це наш подарунок Києву, Україні. Ми неодноразово спостерігали, як поставлений (або не поставлений) підпис під документом впливав на майбутнє не тільки підписантів та окремих компаній, а й країни, країн, а іноді й усього світу. Сьогодні ми свідки того, як тисячі людей щодня ставлять галочку в соціальних мережах, у своїх телефонах, передаючи право третім особам отримувати будь-яку інформацію про своє життя.
Квест-музей "Сила підпису" - наша відповідь на поки що ніким не озвучений суспільний запит. Експозицію "Сила підпису" ми підготували для широкої аудиторії. Тому обрали формат гри. Захопливої і корисної для всіх. Чекаємо вас у квест-музеї!"
Квест-Музей "Сила підпису" в Київській галереї мистецтв "Лавра" (вул. Лаврська,7) можна відвідати до 15 грудня 2019 р.