UA / RU
Підтримати ZN.ua

Патерналізм: від люмпенів Риму до електорату України

Слово "патерналізм" прийшло до нас з латинської мови (paternus - батьківський) і позначає систему відносин, за якої влада забезпечує потреби громадян, котрі натомість дозволяють диктувати їм моделі поведінки - як публічної, так і приватної. Може проявлятися також як турбота країни про громадян, виступати як формат відносин між державами.

Автор: Володимир Газін

Слово "патерналізм" прийшло до нас з латинської мови (paternus - батьківський) і позначає систему відносин, за якої влада забезпечує потреби громадян, котрі натомість дозволяють диктувати їм моделі поведінки - як публічної, так і приватної. Може проявлятися також як турбота країни про громадян, виступати як формат відносин між державами.

Патерналізм це система, за допомогою якої уряд, партія, індивід за зразком сімейних стосунків - як-от доброзичливого батька зі своєю дитиною - вибудовують специфічну модель відносин з підданими для досягнення певних владних цілей державного, кланового чи особистого характеру.

Поняття "патерналізм" багате відтінками й неполярними значеннями. Його впливом на суспільно-політичні процеси позначені всі історичні епохи. З погляду патерналістської політики народ є нерозумною дитиною, і для державних мужів - "батьків", природно його опікати, контролювати, наставляти на всі випадки життя, вчити, як поводитися в державному механізмі. Прояви патерналізму спостерігаємо в усіх сферах - від надмірної батьківської опіки родинного гнізда до підкупу з певною метою громадян державою і тими, хто прагне влади, високого місця в суспільстві, звеличення.

Найбільш відомий з античних часів прояв патерналізму назавжди закарбувався в пам'яті наступних тисячоліть і поколінь вимогою люмпен-пролетаріату до можновладців: Panem et Сircenses! (Хліба і видовищ!). Як відомо, до люмпен-пролетаріату належали найбідніші громадяни стародавнього Риму - паразитуючі верстви суспільства, хоча певна їх частина була зайнята продуктивною працею. Вони не сплачували податків, але були потрібні і республіці, і імперії. А після військової реформи, що її започаткував
107 року до Різдва Христового перший консул і полководець Гай Марій, становили більшість завербованого професійного війська. Однак люмпен-пролетарі найбільше "уславилися" на виборах у період пізньої республіки - продажем своїх голосів кандидатам на крісла в народних зборах. Разом з тим, як прошарок між рабами і верхніми класами римлян, вони становили небезпеку для останніх: могли хитнутися в бік рабів і виступити спільно з ними проти рабовласників і їхньої держави. У могутньому Римі влада була змушена рахуватися з ними. Цей прошарок населення завдяки своєму особливому, порівняно з іншими громадянами Риму, становищу мав право на безплатний хліб. І держава неабияк витрачалася на роздачу цій категорії громадян хліба - абсолютного прожиткового мінімуму. Не скупилася й на видовища.

З часів стародавнього Риму минули тисячоліття. Патерналізм протягом усієї історії залишався супутником життя людства. Множилися і вдосконалювалися лише його форми й прояви та номенклатура цілей. Із часом він охопив усі сфери життя: корисні й не зовсім.

Із суспільним розколом світового співтовариства у першій половині ХХ ст. патерналізм почав набирати нових форм - залежно від політичного режиму і суспільного ладу. Якщо тоталітаризм успадкував попередню монархічно-імперську лінію у батьківському тандемі влада-народ, то демократичні режими патерналізм поступово модернізували і почали використовувати для облагородження праці й нарощування виробництва матеріальних благ.

Приміром, історичний (традиційний) патерналізм, який сягає своїм корінням в епоху античного Риму, взяли на озброєння тоталітарні режими. Їхні правителі-диктатори досягнення поставлених цілей внутрішньо- і зовнішньополітичного порядку бачили у створенні нації-механізму, "єдиної родини", очолюваної глибоко шанованим "батьком" - вождем, фюрером, дуче тощо. Батьківський образ правителя взагалі притаманний авторитарним режимам. Шанобливе ставлення до правителя як до батька - важливий елемент патерналізму. У Росії для підданих усі імператори й імператриці були "батюшками" і "матушками" У радянський час ця традиція була зведена в ранг вертикальної субординації, де на самому верху були вожді-небожителі. Сталін і сьогодні для багатьох - "батько всіх народів". Для закріплення такого порядку вождь-"батько" зазвичай виступав філантропом щодо категорії людей, які становили його соціальну опору, ощасливлюючи низи своїми безсмертними ідеями. Через систему ліксанупрів, розподільників спецпостачання, систему магазинів замовлень за викидними цінами щедро підгодовував свою соціальну опору - численну партійну і державну бюрократію, силові і каральні органи.

Процвітав патерналізм традиційного типу і в фашистських державах. Багато італійців вважали Беніто Муссоліні "в дошку своїм", бо він був вихідцем з бідної багатодітної сім'ї. Спогади про безрадісне дитинство спонукали Муссоліні роздавати харчі нужденним, запроваджувати безоплатну медичну допомогу багатодітним сім'ям. Для заохочення високої народжуваності батьки п'ятьох і більше дітей отримували надбавку до зарплати.

У нацистській Німеччині державна благодійність мала форму допомоги безробітним, хворим, багатосімейним. Кошти для цього надходили від внесків робітників і відрахувань підприємців у "Фонд Адольфа Гітлера". На патерналізм працювала й система здешевленого відпочинку, туризму. А загалом, в обох тоталітарних державах патерналізм рядився в шати турботи фюрера і дуче та їхніх партій - НСДАП (Націонал-соціалістична робітнича партія в Німеччині) і НФП (Національна фашистська партія в Італії) - про народ. Мільйони "дітей" обожнювали свого "батька" як усемогутнього і всезнаючого, без якого вони не здатні на самостійні дії. За всіх обставин "батько" залишався їхнім улюбленцем, єдиним "захисником і натхненником", охоронцем лише ним пізнаної істини.

Гітлер і Муссоліні, червень 1940 р

З цього приводу згадується березень 1953 р., коли помер Сталін і про це стало відомо в нашому селі. Село буквально завмерло в очікуванні: що далі? Уся в сльозах, прибігає тітка Ганка, двоюрідна сестра моєї матері. "Ганко, - запитує завжди категорична у своїх судженнях бабуня Олександра, - що сталося?" Вона: "Таж Сталін помер, що тепер з нами буде?" І полилися гіркі сирітські слова... А жила тітка Ганка з трьома вічно голодними малими дітьми в сарайчику 2 на 2 метри (хата згоріла під час дводенного бою в березні 1944 р.), чоловік загинув у боях у Східній Пруссії. Я їй кажу: "Може, тепер ви будете самі про себе думати, та й хату збудуєте". Так і сталося. Давно немає тітки Ганки. Казала незадовго до смерті: "Повернеться Коля (внук) з Афганістану, побачу його і помру". На другий день після повернення "афганця", як і обіцяла, померла. І вона не була винятком. У її нужденному житті віддзеркалювалися помисли й поведінка мільйонів ошуканих більшовицькою пропагандою злидарів в СРСР.

Новий етап патерналізму розпочався з епохою монополістичного капіталізму наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. і поширенням активної соціальної ідеології, яка націлилась на перебудову світу на основі справедливого, як тоді здавалося багатьом, розподілу матеріальних благ. Небезпека лівого тоталітаризму змусила керівні політико-економічні кола в демократичних країнах видозмінювати саму систему патерналізму - в бік перенесення його акцентів у сферу економічної діяльності, відносин між бізнесом і найманою робочою силою. У другій половині XX ст. до здійснення патерналістської політики широко долучилися компанії і фірми, зацікавлені в партнерстві праці і капіталу. Патерналістська система бізнесу щодо найманої робочої сили була розширена створенням преміальних і пенсійних фондів на підприємствах, організацією медичної допомоги, житлового будівництва, продажем акцій за пільговими цінами, залученням робітників до процесу управління підприємствами, політикою формування власності трудящих. Зокрема, у ФРН з ухваленням 1984 року "Четвертого закону про стимулювання утворення власності у найманих працівників" розміри щорічного формування власності кожним працівником зросли з 624 до 936 марок. Держава гарантує при цьому надання надбавок за заощадження в обсязі 23% від такої суми, а для трудових сімей (які мають двох і більше дітей) - 33% від суми щорічного формування власності. У США на підготовку й перепідготовку кадрів американські корпорації щорічно витрачають до 30 млрд. дол. На все це держава і приватний бізнес виділяють величезні суми. Назвати такі заходи чистим патерналізмом не повертається язик, оскільки в такому виді він - продукт соціальної політики, в якому відображено і можливості країни, і висока громадянська солідарність.

Упровадження патерналістських програм зумовлене також посиленням ролі особистого чинника в умовах НТР, прагненням заощадити значні кошти на зменшенні прогулів, порушень трудової дисципліни і послабити роль профспілок тощо. Виграш безперечний. Хоча сам патерналізм не завжди є непогрішним засобом вирішення соціальних проблем. Його політика вразлива з морально-етичного погляду. У демократичних країнах, де існує властива середньому класу самоповага, формується стійке неприйняття патерналізму як способу вторгнутися з певною метою в особисте життя людини, як спроби узалежнити її від держави, партії, організації, перешкодити їй жити і діяти згідно з кодексом честі вільного громадянина. У таких умовах патерналізм сприймається як стороннє втручання в життя окремої людини, її свободу. Водночас американський середній клас з презирством ставиться до тих, хто ніде не працює і живе за рахунок держави, бо вважає, що так плодяться неробство й лінощі. А відтак поняття "патерналізм" набирає вженегативної конотації.

І все ж таки цивілізований патерналізм зробив свій внесок у суспільний клімат у демократичних країнах, зокрема позначився на сприйнятті громадянами влади. Ні прем'єр-міністра, ні президента вони не сприймають як вождя чи батька. Ці можновладці є бранцями довіри громадян і заручниками закону. Загалом, патерналізм втратив своє первісне значення в суспільних відносинах верхів і низів і на постійній основі імплементувався в соціальну сферу, став узаконеною і солідарною системою перерозподілу матеріальних благ у постіндустріальних країнах.

І якщо в "золотому мільярді" відбувається процес скорочення числа претендентів на допомогу, то в бідних країнах, навпаки, запити - масштабні, а допомога мізерна. Традиційний патерналізм тут нікуди не зник. Його найпотворніші і глибоко заполітизовані форми притаманні саме недемократичним країнам, де позбавлена уваги з боку держави людина на додачу ще й сама себе картає за низьку заробітну плату й численні життєві негаразди. В Україні патерналізм став важливим складником корупції. І тут, у виборі між мораллю і бажанням, часто верх бере друге: "Якби мені хтось щось дав, я був би, очевидно, щасливий". Саме тут починається капітуляція перед обставинами, і людина вже не вважає ганьбою антигромадянські, а за великим рахунком антисуспільні, дії. Як правило, зробити данником такого індивіда, щоб отримати від нього бажаний політичний результат, зовсім нескладно.

Нині історичний патерналізм найчастіше проявляється в країнах недодемократії, тобто там, де демократія лише рекламована оболонка без змісту. До таких країн належить і Україна. Тут він потужною хвилею накриває політику в періоди виборів, референдумів, ухвалення важливих рішень у представницьких органах влади. І проявляється не тільки як цілеспрямована діяльність багатої особи, групи людей, клану, політичної партії на залучення пересічних громадян для вирішення власних владних цілей, а й як зустрічні дії мас люмпенів, байдужих людей, ладних за певні вигоди домовлятися в "потрібному" напрямі. Тут усі прагнуть домогтися свого: одні потрапити у владні структури, інші отримати винагороду за мить угоди з власним сумлінням, якщо воно є. Голоси стають не вираженням активної позиції громадян, а розмінною монетою купівлі-продажу. У фантасмагоричному дійстві відбувається те, з чого колись гірко сміявся римський філософ Луцій Анней Сенека: "Бідні хочуть отримати що-небудь, багаті - багато, а жадібні - все". Про те, що буде потім, ніхто не думає. А шкода! Після виборів усе повертається на круги своя. Інтерес обраної еліти до виборців-угодовців надовго пропадає. До чергової потреби в електораті.