Слово кунктаторство походить від латинського cunktare. Як спосіб мислення і дій відомий здавна й означає брак сміливості, волі брати на себе відповідальність, повільність, очікування… Кунктатор - повільна, нерішуча людина.
Так називали римського воєначальника Квінта Фабія Максима (Повільного), який у другій Пунічній війні 218–201 рр. до н. е. проти карфагенського полководця Ганнібала, що поклявся знищити могутній Рим і вирізнявся рішучістю й військовою майстерністю, обрав обережну й вичікувальну тактику. Ця тактика зрештою і спричинила панічний страх: Hannibal ante portos (Ганнібал біля воріт).
У Речі Посполитій кунктатором прозвали великого коронного гетьмана, відомого полководця Станіслава Конєцпольського (1591–1646). Лише за те, що нічого не починав без обдумування й чіткого планування. У Росії - фельдмаршала Михайла Кутузова (1745–1813), який на початку серпня 1812 року очолив російську армію і продовжив відступ, уникаючи генеральної битви, а зазнавши поразки під Бородіном, привів Наполеона Бонапарта прямо в Москву…
Кунктаторство здатне впливати на хід історії. Згадаймо: 18 червня 1815 року. Остання битва Наполеона. Неподалік Брюсселя під Ватерлоо зійшлися французи й англо-голландці. "Червоні мундири" Веллінгтона ледь стримують натиск французів. Сам він постійно хапається за підзорну трубу: ось-ось підійдуть пруссаки Блюхера. Наполеон теж чекає підмоги. З хвилини на хвилину з'являться колони 35-тисячного корпусу маршала Груші - і все закінчиться як завжди. Але не так сталося, як гадалося: Блюхер з'явився, Груші заблукав. Свідомо чи несвідомо? Якщо свідомо, то це теж кунктаторство. Лаври Ватерлоо дісталися Веллінгтону. У Відні поновив засідання конгрес переможців, де вирішувалося майбутнє Європи. Переміг би Наполеон, якби не заблукав Груші, європейський порядок хитнувся б, можливо, в інший бік: був би сповна використаний реформаторський талант французького полководця, державця і вченого, який дав світу цивільний кодекс, солдату право носити в своєму ранці маршальський жезл, відправив у небуття атавізми кріпосництва, скасував інквізицію, запровадив нову систему загальної освіти, розробив і застосував на практиці систему артилерійського вогню з закритих позицій тощо.
Але не завжди в прецеденті Фабія вбачали лише мінус. Інколи ним керувалися, очікуючи в результаті загального прогресу корінних суспільних змін. Так, 1884 року англійська інтелігенція організувала "Товариство Фабіана" (Fabian Society), що ставило своєю метою досягнути соціалізму мирним шляхом, без революцій і катаклізмів. Серед його засновників були визначні представники інтелігенції - теоретик мистецтва Вільям Морріс, економісти, історики й громадські діячі Сідней і Беатриса Вебб, письменник-фантаст Герберт Веллс,
драматург Бернард Шоу, етнограф і фольклорист Сесіл Шарп. Їм імпонувала тактика Фабія. Відкинувши класовий штурм ринкового суспільства, вони вважали цілком пристойним спокійно дочекатися, допоки розвиток продуктивних сил капіталізму урівняє шанси всіх, щоб "матеріальне життя стало абсолютно незалежним від приватного капіталу".
Ленін, навпаки, не мав витримки фабіанців. Здійснивши 1917 року жовтневий переворот, 1921-го після поїздки інкогніто в найближчі від Москви губернії й ознайомлення з ситуацією там ("Кавардак! Что же мы наделали!") несподівано для більшовиків вдався до інструментів капіталізму для відбудови країни, закодувавши задній хід НЕПом, у якому новим було ще не забуте вчорашнє. Водночас, у пориві помсти за власну помилку, пригрозив повернутися до терору, зокрема й економічного. А як інакше можна ненавидіти капіталізм? І знову промах. На цей раз стратегічний. Модель суспільства, виношувана Леніним, призвела до тривалої стагнації в усіх сферах життя, виявилася різновидом кунктаторства, спростованого часом. Сучасні розвинені країни світу без революцій домоглися вражаючих успіхів у розбудові соціальних суспільств.
Кунктаторство багатолике й повсюдне. Його зло не оминуло й Україну. Прикладів у сучасній українській історії хоч греблю гати. Так, 1991 року замість того, щоб, не гаючи часу освоювати європейські столиці, українське керівництво вирушило в білоруську глухомань - Біловезьку пущу, де під прикриттям "шлюборозлучного процесу" конструювався й досі загадковий для всього світу СНД. У цілому ж пошуки Києвом моделі дружніх відносин з колишнім імперським центром завершилися здачею ЧФ, Севастополя, зволіканням із вчасним вступом до НАТО й ЄС, що запобігло б нинішнім гострим проблемам України. Однак означені провали не внесли серйозних змін у діяльність влади. 2 лютого 2016 року на ток-шоу "Шустер-Live" перший президент України категоричним висновком "Україна не готова" закликав схаменутися і не намагатися переформатувати владу. Навряд чи це переконало присутніх. Багато хто подумки згадав, як, усупереч усім міжнародним нормам, було створено автономію Криму. Хто написав цей сценарій? Чиї інтереси він задовольняв? Чому було проігноровано національні інтереси України? Чому більшу й кращу частину ЧФ, що базувалася в Україні, передано РФ? Як постало невизнане світом Придністров'я? А в 1991–1992 рр. проблема могла вирішитися просто. 14-ту армію як оперативне з'єднання Одеського військового округу слід було негайно вивести в Україну й розформувати.
Унаслідок політики кунктаторства купон впродовж п'яти років піддавався гіпертрофії в геометричній прогресії, не міг бути ні надійним еквівалентом обміну, ні, тим паче, засобом інвестицій, аж допоки майже за безцінь (без юридичних порушень!) не здійснилося у вузькому колі "найбільш рівних" роздержавлення загальнонародної власності. П'ятирічна вовтузня з купонами породила в суспільстві втому від очікування справжніх грошових знаків, відразу й невпевненість, зв'язала руки багатьом активним громадянам, які прагнули розпочати власну справу. Купон не дав надії, не окреслив горизонтів виходу з командно-адміністративної системи, безправ'я і забуття власного "я". Його використання стало марнуванням часу й не тільки. Він затримав старт трансформаційних перетворень, модернізацію і структуризацію промисловості, загальмував соціально-економічні й політичні реформи, стримував зовнішні інвестиції.
Що тоді заважало провести грошову реформу швидкою заміною радянського карбованця національними грошовими знаками, як це робиться зазвичай? Згадаймо грошову реформу 1948 року в Західній Німеччині, проведену вчасно й успішно. Дойчмарку теж друкували за кордоном, у США. Не менш показовий і інший приклад. Коли 1949 року, з утворенням ФРН і НДР, дався взнаки розрив єдиного економічного організму, то по обидва боки кордону в стислі строки було усунуто диспропорції в економіці й завершено створення повного виробничого циклу, зруйнованого розколом. В Україні ж після 1991 року цього питання навіть не поставили на порядок денний. У системі організації виробництва неповного циклу, поставок комплектуючих Москва переслідувала мету увіковічнити "союз непорушний". Після 1991-го це стало засобом консервації залежності від політично заангажованого імперського центру й орієнтації виключно на пострадянський простір, що призвело до метання між Брюсселем і Москвою: на Заході - новітні технології, інвестиції, але високі вимоги до товарів, на Сході - звичний радянський ринок, на якому українська промисловість, відстала й нереформована, почувалася впевнено до перших торгових війн.
Коли ж на згаданому вище шоу зайшлося про нову конституцію, з'ясувалося, що, на думку присутніх, для її написання знадобиться не менше ніж 2–3 роки. І знову стирчать роги кунктаторства.Шарль деГолль, покликаний до влади на четвертому році війни в Алжирі, сформував уряд з людей, яким довіряв, і розпорядився підготувати нову конституцію, яка писалася з червня до вересня 1958 року. А через рік заявив: "Алжир - алжирський". Наперекір усім, хто молився: "Алжир - французький". У СШАв період громадянської війни поворот від рабовласницько-буржуазної до ринково-демократичної держави відбувся через реальне й швидке втілення в життя законів про скасування рабства й гомстед, що були спрямовані на вирішення головних внутрішніх проблем: морально-етичних рабства й промислово-фермерських економіки. Результатом стала бурхлива промислова революція, яка 1894 року вивела ВВП США на перше місце у світі.
Не менш переконливим прикладом є також господарська реформа 1948 року в Західній Німеччині, яка відбувалася в умовах повоєнної розрухи й безладу. Проте результати заявили про себе наступного ж дня: німці думали не про те, де знайти їжу, а про підприємництво, яким займуться вже завтра. Утверджувалися психологія виробника й активність підприємця. Це повністю дисонує з тим, що мало місце в Україні після 1991-го, коли суспільство проявило байдужість навіть до вибору європейського шляху. Один з колишніх голів Верховної Ради переконував, що спочатку треба розбудувати Україну "до економічних і життєвих стандартів Європейського Союзу, а потім туди підемо". Мовляв, для чого, коли вже все зробили й живемо як у Швеції? Підміна конкретної справи говорильнею - теж кунктаторство. Гадається, високий посадовець знав, що без ЄС цього, скоріш за все, ніколи не буде. А якщо не розумів, то що занесло його у високе державне крісло?
У 1990-х панувала думка, що все само собою складеться. А комусь було вигідно, щоб не проводилися реформи, відкладалися і навіть вихолощувалися закони… Це теж кунктаторство, позбавлене жаги пошуків/надбання нових ідей і шляхів виходу з ситуації, що добре проглядається в політиці щодо земельної реформи й досі. Кожен рік подовжується дія закону про відтермінування вільного продажу землі, що звужує ринок у цілому, негативно позначається на розвитку промисловості через відсутність попиту на сільгосптехніку. Скільки років відтоді спливло за горизонт буття? Але й досі чується: "Не на часі!".
Але ж відбуваються незворотні процеси: зневіряється, декваліфікується і зникає населення зі статусом хлібороба, перетворюючись на пересічного споживача, постає проблема виснаження родючого пласту ґрунту. Земля нічия, як бродячий пес на вулиці. Проте всупереч цьому знову чуємо кунктаторське: "Не на часі!". Є небезпека повторення формату приватизації промисловості в
1990-х рр. Така тенденція щодо землі вже проступає. Агро-холдинги так просто не здадуться.
Кунктаторством наскрізь просякнуте суспільство. Як правило, його кунктаторство породжується переважанням особистих інтересів над державними, проявляється в ігноруванні, зволіканні чиновників із вчасним виконанням прописаних законами правил (оформлення документів, відповіді на запит громадянина, розгляду судами справ, які роками припадають порохом, тощо). Урешті-решт, у буденній тяганині читається неписане, але зрозуміле корисливе "а що я з цього матиму?". Відтак надбудовою кунктаторства виступають корупція і хабарництво. Така ситуація особливо небезпечна в умовах викликів, коли вкрай необхідні осмислені рішення й екстраординарні дії. При цьому, говорячи словами діяча Великої французької революції Дантона, потрібна сміливість, сміливість і ще раз сміливість, до якої верхи ніяк не можуть дорости, а низи - скинути тягар меншовартості у вирішенні проблем країни.
Головна причина суспільного кунктаторства не тільки в тому, що українська нація століттями була позбавлена власної держави, перебувала в системі колоніалізму, мало була просунута в бік ринку і демократії після 1991 року, а й у тому, що не відбулося остаточного звільнення від совкового мислення і рабської психології людини, націоналізованої державою й абсолютно залежної від владних чиновницьких структур. Інфіковане цими недугами суспільство потребує рішучого розв'язання проблем трансформаційного порядку, акумуляції готовності України до глибоких соціально-економічних і політичних змін. Лише вони відкриють шлях до правової держави, громадянського суспільства, практики рішучих і виважених дій для досягнення поставлених цілей у внутрішній і зовнішній політиці… І тільки тоді це масштабне кунктаторство, цю аморальну філософію очікування щастя як милостині від будь-кого, здолаємо спільними зусиллями.