Брутальний і принизливий для українців демонтаж пам'ятника бійцям УПА на кладовищі в Грушовицях (нині Підкарпатське воєводство Республіки Польща) був здійснений буквально за два дні до 70-х роковин примусової депортації українців Закерзоння, відомої як акція "Вісла".
У відповідь українська сторона відмовилася від будь-якої відповідальності за долю польських місць пам'яті в Україні. З огляду на обставини, які цьому передували, існує ризик радикалізації настроїв українців Польщі.
Коса на камінь
Отже, 26 квітня в селі Грушовиці (гміна Стубно, Підкарпатське воєводство) за сприяння місцевої влади активісти польських націоналістичних організацій "Національний Рух" і "Всепольської молоді" демонтували на місцевому комунальному цвинтарі пам'ятник бійцям УПА, встановлений українцями в жовтні 1994 року.
Точніше - рештки пам'ятника. В серпні 2014-го його серйозно пошкодили члени польської націоналістичної організації Samoobrona. Це стало відомо з листування координатора проросійських проектів у Центральній Європі Олександра Усовського, оприлюдненого хакерським співтовариством InformNapalm. Було названо й ім'я одного з активістів "Самооборони", який був причетний до цієї акції: Войцех Вацлав Войтулевич. Встановлено, що акція в Грушовичах була частиною низки антиукраїнських дій, спонсорованих джерелами, близькими до помічника президента Росії Владислава Суркова і директора так званого Інституту країн СНД Костянтина Затуліна.
Присутність голови гміни Стубно Януша Слабицького на демонтажі мала надати йому офіційного характеру. "Це було перше на Підкарпатті легальне розбирання нелегального об'єкта УПА", - писало польське інтернет-видання portałprzemyski.pl, назвавши демонтаж "акцією громадянської дії".
Проблема, однак, у тому, що демонтаж пам'ятника, який офіційно визнано незаконним (серед іншого й через "глорифікаційні" написи на ньому), проводили не працівники комунальних служб, не державні виконавці, а, по суті, люди з вулиці. Вже тільки це робить будь-які заяви про законність демонтажу на Грушовицькому цвинтарі, в тому числі з боку Міністерства культури і національної спадщини, малопереконливими - навіть попри посилання на конкретні положення польського законодавства про місцеве самоврядування. Пан Слабицький лише "освятив" своєю присутністю весь цей цвинтарний бардак, затіяний політичними люмпенами.
Наступного ж дня Українській інститут національної пам'яті оголосив про призупинення легалізації понад сотні польських меморіальних об'єктів на території України, зведених за останні 25 років. Поставлено також питання перед Державною міжвідомчою комісією України в справах увічнення пам'яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій про "зупинення надання дозволів на проведення робіт з пошуку поховань та впорядкування польських місць пам'яті в Україні". Інститут, крім того, звернувся до органів місцевого самоврядування з проханням "припинити розгляд будь-яких звернень польських державних інституцій, окремих осіб чи громадських організацій щодо надання дозволів на встановлення нових польських пам'ятників та пам'ятних знаків чи реставрацію вже існуючих". Польську владу звинувачено у "відсутності належної реакції… на системне нищення українських місць пам'яті…" (від 2014 р. сталося 15 таких випадків). Поставлено запитання: "Чи вірно ми розуміємо позицію польської сторони, що й Україна, вслід за Польщею, може не зважати на нищення польських пам'ятників на своїй території?"
Як умови відновлення співробітництва висунуто розслідування всіх випадків наруги з 2014 року, покарання винних та "відновлення і легалізація знищених українських пам'ятників коштом польської сторони".
Що це означає
Як повідомив DT.UA директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович, розмови про легалізацію всіх меморіальних "самобудів" по обидва боки кордону велися з 2015-го з польською Радою охорони пам'яті про боротьбу і мучеництво. Але 1 серпня 2016 року раду було розпущено, а її повноваження розподілено між Міністерством культури і національної спадщини й польським ІПН. Ситуація зайшла в глухий кут.
Заява ж УІНП від 27 квітня означає, що відтепер Київ за долю польських меморіальних "самобудів" в Україні не дасть і щербатої копійки. До речі, й за нещодавно відновлений українцями пам'ятник у Гуті Пеняцькій (теж, за словами Володимира В'ятровича, не легалізований). Як бути з ними - вирішуватимуть територіальні громади. В Україні, як і в Польщі, теж діє законодавство про місцеве самоврядування. Президент України тут може лише в порядку доброї волі задіяти свій авторитет голови держави. Або просто зобразити "благе мовчання". А відтак демонтаж польського монументального контрафакту - лише справа часу і комунальників (не перетворювати ж цей процес на ще одну "акцію громадянської дії").
Ясно, що тоді близько 40 українських нелегальних пам'ятників у Польщі теж стають остаточно безборонними. Хіба що тамтешні зазвичай "беззубі" нащадки жертв акції "Вісла" надихнуться заявою УІНП і зважаться на жорсткий опір.
"Зупинення надання дозволів на проведення робіт з пошуку поховань" фактично веде до припинення всіх пошукових робіт, пов'язаних із "Волинською різаниною". Володимиру В'ятровичу можна дорікнути за те, що його відомство зробило могили жертв українсько-польського конфлікту предметом торгу. Але УІПН завжди зможе "відмотати стрічку назад" і ще раз нагадати про події, що передували цьому рішенню. І не лише за останні три роки. А ще повторно загострити увагу на тому, що демонтаж у Грушовицях стався якраз напередодні 70-х роковин акції "Вісла" - до речі, абсолютно проігнорованих найвищим керівництвом Республіки Польща. А цю обставину офіційний Київ навряд чи залишив поза увагою. Відтак відомство пана В'ятровича в разі чого може з легкістю умити руки.
Видається очевидним, що справу зі згаданими похованнями доведеться вирішувати на рівні не нижче президентів обох країн. Президент України торік у грудні в розмові з маршалком Сенату Польщі Станіславом Карчевським уже обурювався нетерпимістю щодо українських пам'ятників у Польщі. Тож переговори на цю тему, якщо до них дійде, обіцяють бути нелегкими. І з непередбачуваним результатом. І, до речі, Володимир В'ятрович, з його непоступливим характером, навряд чи змириться з тим, щоб питання, які перебувають у сфері його компетенції, вирішували за його спиною, хай навіть і на найвищому рівні.
Тепер стосовно припинення розгляду звернень "щодо надання дозволів на встановлення нових польських пам'ятників та пам'ятних знаків чи реставрацію вже існуючих". Стосовно нових пам'ятників усе зрозуміло. А щодо "реставрації вже існуючих", то "під гарячу руку" потрапляють і проекти, спрямовані на зміцнення українсько-польського порозуміння й ушанування подій спільної історії. Причому не лише майбутні, а й уже реалізовані.
Зокрема, під загрозою опинилися проекти фундації "Мости", об'єктом уваги якої є пам'ятки, в тому числі поховання, на території України, що пов'язані не тільки з польською, а й українською історією. Одним з них є меморіальний комплекс, відкритий 1935 року на старому міському греко-католицькому цвинтарі у Зборові. В основі комплексу - поховання польських вояків, полеглих між 1914-м і 1920 роками у боях за незалежність Польщі, під час українсько-польських збройних конфліктів та польсько-більшовицької війни. На тому ж цвинтарі були поховані й українські січові стрільці. Тому було ухвалено рішення встановити на меморіалі пам'ятні хрести на честь січовиків.
Але плановане на весну цього року урочисте відкриття відреставрованого меморіалу в Зборові за участі польських і українських істориків, представників громадськості було відкладено на невизначений час через акти наруги над польськими місцями пам'яті (зокрема в Биківні під Києвом).
Очевидно, що події на "пам'ятниковому фронті" за останні три роки позначилися й на стосунках фундації "Мости" з деякими офіційними структурами в Україні. Секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета неодноразово звинувачував реставраторів у незаконному проведенні робіт у Зборові й перебудові меморіалу. Однак фундація "Мости" довела, що законів України не порушувала. "Там не було перебудови - тільки реставрація пам'ятки і відтворення хрестів на могилах замість старих поламаних. Додатково, як наш жест доброї волі, поставлено нові хрести на могилах січових стрільців", - повідомив DT.UA Миколай Фальковський, координатор проектів фундації "Мости" (2015-2016), яка, між іншим, планує реставрацію українських місць пам'яті, зокрема й поховань, на території Польщі.
А чи є поховання?
Залишається не зовсім зрозумілим, чи справді під демонтованою стелою були людські рештки. Український ІНП стверджував у своїй заяві, що так, були, а польський вважає, що питання потребує додаткового з'ясування. "Польська сторона неодноразово підкреслювала в кореспонденції з українськими партнерами, що об'єкт, існуючий на цвинтарі в Грушовицях з 1994 року, має бути розібраний, аби можна було провести археологічні дослідження з метою підтвердження існування поховань людських решток, про що повідомляли нам представники української меншини у Польщі", - йдеться в заяві-відповіді польської Комісії з переслідування злочинів проти польського народу ІНП Польщі. В разі підтвердження цієї інформації, запевняє польський ІНП, українська сторона отримала б можливість упорядкувати спільно з польською це пам'ятне місце, а саме поховання тоді підлягало б охороні з боку польської держави. Проте Володимир В'ятрович, схоже, не до кінця впевнений, що в разі, якщо на місці знесеного пам'ятника справді виявляться людські останки, їх вдасться ідентифікувати як рештки бійців УПА. "Ймовірність того, що віднайдені кістяки будуть із "супровідним матеріалом", дуже невелика", - зазначив він у коментарі для DT.UA.
У кожному разі Міністерству культури і національної спадщини вкупі з Інститутом народної пам'яті і всією гміною Стубно, включно з паном Слабицьким, залишається попросту молити Бога, аби там справді не було жодного поховання. Інакше реакція українців Польщі на осквернення могили (якщо вона там виявиться), зважаючи на всі обставини, що цьому передували, може бути непередбачуваною. Того ж дня, коли демонтували пам'ятник у Грушовицях, голова Об'єднання українців Польщі Петро Тима написав у Facebook: "У справі Грушовиць провокатори тріумфують. Очевидно, вони забули, чим закінчився польський тріумф у 1938 році над церквами Холмщини".
Одне діло, коли це особиста емоційна реакція громадянина Польщі Петра Тими. Інше - якщо це публічна заява голови офіційної громадської організації. Якщо друге - то чи відображає вона реальні настрої української діаспори в Польщі (принаймні її найбільш активної частини)? І якщо так - то наскільки?
На сьогодні чисельність українців у Польщі перевищує мільйон - разом із заробітчанами. Додамо до цього, що українці нині це воююча нація, з відповідно "заточеною" на війну за останні три роки свідомістю. "Правдолюбці" з польської неоендеції, схоже, навіть не уявляють, які потенційно неприємні сюрпризи вони підклали своїми недолугими діями під власну країну. А їхні московські спонсори не згають можливості підігріти обидві сторони конфлікту, який, почавшись з осквернення пам'ятників, може набути й інших проявів.
Відвернути такий розвиток подій можна, якщо офіційні Київ і Варшава нарешті випрацюють єдиний системний план нормалізації вже достатньо зіпсованих на історичному ґрунті відносин, а в подальших діях керуватимуться не лише правом, а й раціоналізмом і етикою. Це може допомогти нарешті вирішити правовий статус "народних пам'ятників" по обидва боки кордону. Бо ситуація нині така, що зволікання тільки небезпечно погіршить її.
P.S. Як повідомив DT.UA директор УІНП Володимир В'ятрович, його відомство в рамках підготовки "дорожньої карти" українсько-польського примирення знову внесло пропозицію про легалізацію незаконно встановлених пам'ятників в обох країнах - за принципом "усі на всі".