Досягнення технічного прогресу входять у наше життя й стають невід'ємною його частиною.
Ми, не замислюючись, клацаємо вмикачем - і світло заливає всю кімнату. Навіть короткочасна відсутність електрики повергає нас у панічний стан. Біля витоків доби електрики в Києві стояв молодий інженер, управитель Києво-Брестської залізниці Олександр Бородін, який іще 1878 року відвідав Всесвітню виставку в Парижі. На батьківщину він приїхав не голіруч: привіз чотири генератори бельгійського інженера Зеноба Грамма й якийсь запас електричних ламп.
А як сприймали сучасники впровадження електричного освітлення в Києві?
Газета "Кіевлянинъ" майже 140 років тому (номер від 6 січня 1880 р.) дуже мальовничо описувала цей процес у замітці "Проби електричного освітлення": "Увечері 4 числа, при звичайному сутінковому мерехтінні газових ліхтарів, здаля помічалася незвичайна світлова пляма поблизу Хрещатицької площі. Згадавши про плановані проби електричного освітлення за системою Яблочкова, я вирушив поцікавитися.
Уже на зламі Хрещатика, звідки відкривається краєвид на Дворянський дім, на темному тлі ночі надзвичайно яскраво виступав фасад будинку з усіма обрисами й деталями. Здається, від будинку Штіфлера (Мартін Якович Штіфлер (1831-1895) купець другої гільдії, утримував кондитерські. Володів будинком на Хрещатику, 25, будинок не зберігся. - А.Т.) можна читати книжку або газету. Уся площа залита потоками матового білого світла, що близько підходить до денного, і всі предмети надзвичайно сильно освітлені.
Біля міського дому виставлено три електричні лампи або ліхтарі, з порцеляновими молочно-білими ковпаками овальної форми, які випромінюють величезні потоки світла. Здаля кулі мають матово-блакитнуватий відтінок, але поблизу це зникає, і світляна куля видається нефарбованою. У нижньому поверсі світиться одна кімната з боку скверу так яскраво, що, певно, навіть і зайво розкішно. Поруч із цим справляють свою звичну службу й газові ліхтарі. Треба бачити на власні очі, щоб переконатися в неможливості порівняти цих пігмеїв з їхніми мініатюрними жовтими тюльпанчиками вогню. Для приблизного уподібнення можна хіба що взяти малюсіньку нічну лампочку з порцеляновим ковпачком і той-таки газовий ліхтар.
Проби освітлення, здається, триватимуть протягом двох тижнів, від 7 до 10 години вечора. Сьогодні я застав дуже небагато публіки, якийсь десяток, можливо тому, що прийшов близько 10-ї години, та й оголошень виставлено не було, і хіба що хто випадково сюди приблукав. А видовище й справді цікаве, і, цілком імовірно, при подальших пробах буде усунуто деякі технічні вади, як, наприклад, нерівномірність струму електрики, помітна особливо в середньому ліхтарі, що часом мерехтить.
О 10-й годині моментально погасло електричне світло, і на все навколо враз упали нічні тіні, і знову залишилося миготіння газових ліхтарів. В останні дні вуличне освітлення погане, і як навмисно - сьогодні в багатьох ліхтарях пальники нагадують нагорілий ґніт сальної свічки; тюльпанчики вогню наймізерніші, але й вони ще своєрідна розкіш порівняно з гасовими ліхтарями, хоча б від Фундуклеївської вулиці (нині вул. Богдана Хмельницького. - А.Т.) по Театральному провулку до Золотих воріт. Отут хіба тільки можна порахувати ліхтарні стовпи за світлими крапками, але розрізняти предмети на якійсь віддалі від ліхтарів геть неможливо темної ночі.
Цілком імовірно, не скоро ще дочекаємося розкішного електричного освітлення, так треба б, принаймні кому слід, подбати, щоб газові й гасові ліхтарі світили ліпше. Адже за кожен пальник виплачується досить пристойна сума, і вже якщо палити (в оригіналі російською - "прожигать" - А.Т.) гріш, то хоча б було якесь задоволення й для публіки, а не для освітлювачів тільки".
Р.S. Останнє речення цієї давньої газетної статті звучить дуже злободенно й нині. Ми приєднуємося до побажань тогочасного київського журналіста і просимо нинішню київську владу "палити" міські гроші тільки на благо всіх киян.