Нещодавно, 17 листопада, виповнилося 150 років від дня народження церковного і громадського діяча, політв'язня радянського режиму Архімандрита Климентія Шептицького.
Згідно із постановою ВР вшанування пам'яті Праведника світу відбувається на державному рівні впродовж року. Проходять наукові конференції, лекції, круглі столи, духовні читання, видаються твори, знімаються фільми, створюються передачі на телебаченні…
До цієї дати доктор філософії Іван Матковський видав біографію отця Климентія - "Казимир - отець Климентій, польський аристократ, український ієромонах, Екзарх Росії та Сибіру, Архимандрит Студитів, Праведник народів світу, блаженний Католицької Церкви". Це перше в Україні ґрунтовне видання, створене на основі величезної джерельної бази, де детально висвітлюється життєвий шлях Праведника. Науковець презентував книжку в містах України, а також у Римі, Лондоні, Лісабоні, Мюнхені, Перемишлі.
…Руський рід Шептицьких відомий з часів Галицько-Волинського князівства. У ХVІ–ХVІІ ст. у різний час Шептицькі Варлаам, Атанасій і Лев були єпископами й митрополитами Греко-католицької церкви. Згодом представники роду змінили обряд на римо-католицький і полонізувалися.
В аристократичній польській родині Яна Кантія і Софії Шептицьких 17 листопада 1869 р. в селі Прилбичі колишнього Яворівського повіту Королівства Галичини і Володимерії Австро-Угорщини народилася шоста дитина - Казимир, який, склавши чернечі обіти, 1912 року дістав ім'я Климентій.
Батько о. Климентія Ян Кантій (1836–1912) був активним політичним діячем: обирався депутатом до Галицького крайового сейму, австрійського парламенту. Був серед політиків, які робили подання про запровадження українсько-руської мови в гімназіях Львова. Стараннями Яна Кантія Шептицького та його коштом у Яворові, яке здавна славилося майстерно виробленими іграшками, збудовано школу художніх ремесел. 1899 року як подарунок від цісаря він дістав довічне місце у верхній палаті парламенту Австро-Угорської імперії - Палаті панів.
Мати - графиня Софія Шептицька (1837–1904) - була донькою видатного польського драматурга Александра Фредра. Надзвичайно обдарована художнім і письменницьким талантом, глибоко побожна, вона все життя присвятила вихованню синів, уболівала за їхню долю і, хоч де б вони були, писала їм зворушливі листи. Після смерті графині Казимир (о. Климентій) упорядкував три томи листів і написав спогади про матір.
У родині Шептицьких народилося семеро синів: Стефан, Юрій, Роман, Александр, Станіслав, Казимир Леон. Стефан помер у дворічному віці, Юрій - у 16 років. По-різному склався життєвий шлях п'ятьох братів. Роман прийняв чернече ім'я Андрей, став митрополитом, очолив Греко-католицьку церкву. Станіслав зробив військову кар'єру, в чині генерала очолював Військове відомство II Речі Посполитої (1923–1926). Александр і Леон займалися господарськими справами. Казимир у 43 роки відмовився від світського життя і за покликанням став ченцем-студитом. За життя брати зберігали істинно братні стосунки. Вони турбувалися один про одного, постійно листувалися. І це попри те, що були різних ідеологічних переконань.
Після закінчення гімназії в Кракові Казимир продовжує навчання в Ягеллонському й Мюнхенському університетах, в Інституті політичних досліджень у Парижі. Завершує студії 1892 року зі званням доктора права.
Далі починає господарювати в маєтку батька, активно допомагає йому вести родинні справи. Вивчає лісову справу. Входить у володіння родинним маєтком у селі Дев'ятники на Львівщині, відбудовує занедбану садибу. Водночас не залишається осторонь суспільно-громадської діяльності. З його ініціативи в Галичині створюється страховий фонд для працівників шляхетських дворів, фільварків, слуг. І завжди залишається поруч брата Романа - Митрополита Андрея. Організовує урочистості, пов'язані з його хіротонією в Соборі святого Юра, інтронізацією на сан єпископа в Станіславові, а пізніше - інтронізацією на сан митрополита (сходженням на Престол галицьких митрополитів).
Митрополит Андрей пише послання для вірних українською мовою, брат Казимир перекладає їх польською, а батько друкує. Казимир навчає і маму української мови, бо вона хотіла читати Романові послання мовою оригіналу. І пізніше, коли син Казимир активно перейматиметься політичними справами, Софія Шептицька сама перекладатиме послання польською. Шептицькі вивчили українську мову вже в дорослому віці.
З 1900 р. Казимир граф Шептицький розпочинає політичну кар'єру. Від Перемишльського округу його одноголосно обирають послом (депутатом) до нижньої палати віденського парламенту. На наступних виборах 1901 р. він також стає послом. У Державній раді працюють одночасно батько і син. Казимир граф Шептицький входить до складу соціально-політичної комісії та комісії у справах сільського господарства, стає першим лобістом Галичини. Був противником підвищення тарифів на залізниці. З його ініціативи в Галичині засновано Страхове пенсійне товариство. Це був час його сходження на вершину політичної та громадської кар'єри.
1907 року Казимир граф Шептицький покидає австрійський парламент, бо не погоджується з націонал-демократами, які відкидали порозуміння з русинами - українцями в Галичині. Відходить від політичної діяльності, але продовжує працювати в Галицькому господарському й лісовому товариствах.
Настає 1911 рік, коли Казимир граф Шептицький завершує громадсько-політичну кар'єру. Наступного року родина Шептицьких збирається в Прилбичах для святкування 75-річчя Яна Кантія. На цій зустрічі Казимир повідомляє про свій намір звершити паломництво до Бенедиктинського монастиря в Німеччині, щоб пізнати монаше життя як у теорії, так і на практиці. Прощається з друзями і просить зберегти про нього добру пам'ять. Свідомо обравши шлях служіння людям через Бога і Божі заповіді, він приймає чернече ім'я Климентій. Уже після смерті батька того ж таки 1912 року брат Климентій змінює римо-католицький обряд на східний греко-католицький і вступає до монастиря ченців-студитів у Львові.
Тоді ж розпочинає богословську освіту в Інсбруку (Австрія), у навчальному закладі отців-єзуїтів - Канізіянумі. Завершує теологічні студії 1917 року. В закладі зустрічається із семінаристом Йосипом Сліпим. Вони дотримуються східної церковної традиції, мають окрему каплицю, де проводять богослужіння за східним обрядом.
Під час Першої світової війни відбувається ієрейське свячення о. Климентія: він стає ієромонахом, проводить перші служби в Прилбичах і Дев'ятниках. Його призначають настоятелем монастиря святого Йосифа, де він опікується біженцями й Січовими стрільцями. При монастирі організували притулок для поранених вояків. Відомо, що в ньому перебував хворий Іван Франко, і о. Климентій зустрічався з письменником. Брати Митрополит Андрей і о. Климентій займаються соціальною доброчинною діяльністю - розробляють статут і організовують Товариство для опіки дітей-сиріт у Львові, відкривають сиротинець.
У міжвоєнний період брати Шептицькі розбудовують монастирі ченців Студійного Уставу. Найбільшим осередком ченців стала Свято-успенська лавра в Уневі - колишня резиденція галицьких митрополитів. Очолює лавру ігумен о. Климентій, який вкладає багато праці в її діяльність. Відкриває в лаврі сиротинець і ремісничу школу. В ті часи засновано Свято-іванівську лавру у Львові, монастирі в Зарваниці, Коростові, в Дорі на Гуцульщині, перший жіночий монастир Сестер-студиток у Якторові…
Подією в духовному житті львів'ян було посвячення церкви святої Софії - Премудрості Божої у Свято-іванівській лаврі у Львові 1931 р. Цю виняткову мистецьку пам'ятку було перевезено з села Кривка, що на Турківщині. Газета "Діло" писала, що лавра збагатилася цією церквою і відновленим у ній іконостасом завдяки старанням ігумена о. Климентія.
Спільно брати Шептицькі проводять і просвітницько-культурну роботу. Разом із художником Олексою Новаківським відкривають мистецьку школу для виховання українських митців, які би на ґрунті національної культури й традицій творили мистецтво світового рівня.
Декретом Митрополита Андрея взимку 1939 р. було утворено Український католицький інститут з'єднання ім. Митрополита Рутського у Львові. Його президентом обрали о. Климентія Шептицького. Метою наукової інституції була підготовка теоретичної бази для об'єднання українців-християн.
Упродовж багатьох років о. Климентій працював над "Топіконом" - Уставом для студійських монастирів. Завершив роботу 1937 року. Устав містив 957 статей і 324 коментарі. Був перекладений з українську мови французькою, щоб його могли прочитати й затвердити у Ватикані. Устав особисто о. Климентій відвіз до Рима, де мав авдієнцію у Папи Пія ХІ, який визнав і благословив діяльність ченців-студитів, що опиралась на Устав Теодора Студита й традиції Печерської лаври в Києві.
Із середини 1930-х почало помітно погіршуватися здоров'я Митрополита Андрея, який хворів на туберкульоз кісток. Він не міг ходити і був змушений користуватися візком. Постійно терпів сильний біль, та ніколи не скаржився. Правив літургію сидячи...
Митрополит зберіг ясний розум, зір, слух і слово, усім цікавився і продовжував інтенсивно працювати. Починаючи з 1935 р. о. Климентій постійно опікується братом і є його найближчим помічником. Аскетично мешкає поруч із ним у митрополичих палатах у маленькій кімнатці-келії,де лише стіл і ліжко, на якому спав сидячи. Про о. Климентія згадують, що в присутності митрополита він був смиренним і непомітним.
На початку Другої світової війни, коли Східна Галичина відійшла до складу СРСР, брати Шептицькі вирішують провадити на території держави місіонерську діяльність. Митрополит Андрей поділив радянську Росію на екзархати, призначив екзархів. Своє рішення погоджував з апостольською столицею. Митрополит Андрей таємно іменує о. Климентія Апостольським Екзархом вірних східного обряду Великої Росії та Сибіру.
Здоров'я митрополита різко погіршилося - стався інсульт. Документи підписував тримаючи олівець в зубах. На спадкоємця митрополичого престолу таємно висвячують о. Йосифа Сліпого. Отець Климентій є особистим секретарем і сповідником брата.
У ті часи брати Шептицькі, ризикуючи власним життям, рятували євреїв. Митрополит Андрей мав давні глибокі стосунки з юдейським духовенством. По-дружньому ставився до євреїв. У духовній семінарії вивчив іврит і звернення до єврейського народу писав цією мовою. У своїх посланнях до вірних виступав проти антисемітизму, який був поширений у Галичині.
Німецька окупаційна влада знищувала, загнавши в гетто, єврейську громаду. До приходу німецької армії у Львові проживало 143 тисячі євреїв, у живих залишилося 874. Великий гуманіст Митрополит Андрей чи не єдиний у Європі священник, який насмілився написати листа Гіммлеру на захист євреїв, висловивши протест проти їх геноциду. Відомі також два його листи до Папи Пія ХІІ, в яких описано злодіяння нацистського режиму. У багатьох пастирських посланнях митрополит, сповнений великої любові до ближнього, виступав проти вбивств людей. Разом із братом Митрополитом Андреєм ігумен Климентій та монахи-студити врятували життя понад 200 євреїв. Їх переховували в монастирях, сиротинцях і в соборі св. Юра. За порятунок євреїв у часи Голокосту о. Климентія 1996 року визнано Праведником народів світу, Митрополитові Андрею в такому визнанні незаслужено відмовлено.
1 листопада 1944 р. відійшов у вічність Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький. На митрополичий престол після інтронізації сів о. Йосиф Сліпий. Тоді ж о. Климентія, ігумена Свято-Успенської лаври в Уневі, зведено в сан архімандрита монахів Студійного уставу.
Тим часом розпочався процес ліквідації Греко-католицької церкви. У квітні 1945 р. заарештували Митрополита Йосифа Сліпого. У приміщеннях Святоюрської гори проведено обшук, конфісковано митрополичий архів і бібліотеку. Заарештували й весь греко-католицький єпископат. Архімандрит о. Климентій, як найвищий авторитет, став на чолі церкви. Він був головним противником переходу духовенства до московської Православної церкви. Ініціював написання двох листів до Молотова, в яких заявив свій протест проти репресій і переслідувань церкви, просив звільнити заарештованих священників.
У березні 1946 р. відбувся псевдособор у соборі св. Юра, на якому 216 греко-католицьких священників проголосували за скасування Берестейської унії 1596 р. та за об'єднання з Російською православною церквою. Перед тим о. Климентія змусили покинути Святоюрську гору і переїхати до Унівського монастиря.
5 червня 1947 р. в Уневі під час молитви в келії архімандрита о. Климентія Шептицького заарештували, звинувативши в антирадянській діяльності та співпраці з УПА і Ватиканом. У справі збереглося 45 протоколів допитів, більшість яких відбувалася вночі.
У січні 1948 р. о. Климентію винесли вирок - вісім років виправно-трудових таборів із конфіскацією майна. Його перевезли до в'язниці у місті Владімір. І 1 травня 1951 р. в тюремній лікарні мученицькою смертю завершив свій земний шлях Великий Праведник Архімандрит о. Климентій Шептицький. "Померлого роздягнули, обгорнули у простирадло, взяли на ноші й винесли на міський цвинтар, що поруч в'язниці. Тіло кинули в заздалегідь приготовану яму і засипали землею, не залишивши жодних позначок", - розповідала колишня працівниця Владімірського централу Варвара Ларіна.
17 квітня 1991 р. Казимира графа Шептицького, в чернецтві архімандрита о. Климентія, було посмертно реабілітовано. 2001 року священномученик о. Климентій Шептицький був беатифікований Папою Римським Іваном Павлом ІІ під час візиту в Україну.