Імперіалістична загроза зі Степу хвилювала європейську цивілізацію протягом тисячоліть. Заслін їй намагалися поставити римляни. Зокрема імператор Траян на початку
ІІ ст. після Р.Хр. звів у Дакії відомі Траянові вали, які мали захистити кордони Римської імперії від степових орд. Згодом Рим здригнувся під ударами диких гунів. Авари, болгари, печеніги, монголи несли Європі соціально-політичні потрясіння, і звістка про наближення орд до європейського краю степового поясу Євразії в Угорській долині викликала у держав і народів континенту апокаліптичні настрої.
Проте всі ці степові орди розбивалися об європейську цивілізацію і поглиналися нею, всмоктувалися, ніби губкою, і ставали її частиною. Так сталося з гунами, болгарами, уграми, а про аварів "Повість временних літ" узагалі, каже, що зникли вони без сліду. Те саме можемо сказати й про печенігів і половців. Від імперії Чингісхана Європейській цивілізації залишилася тільки пам'ять. Хоча номади дали назви двом європейським країнам - Угорщині і Болгарії, які нині є членами Європейського Союзу. Не зник острах перед таємничим Степом і в ХХ ст.
Євразійський Степ здавна вабив завойовників. Перський цар Дарій І не уявляв своєї імперії без підкорення Скіфії, а Александр Македонський пішов у степи Середньої Азії, що багатьом сучасним дослідникам його епохи видається нелогічним. Тому цілком зрозуміло, що стратегічна важливість Євразійського степового поясу не давала спокою геополітикам новітніх часів.
Степи на сході і в післямонгольські часи наводили жах на Європу. Ці апокаліптичні передчуття зростали зі зміцненням Російської держави. Їх добре передав у своїй праці "Росія і Європа" слов'янофіл М.Данилевський. Особливо вони далися взнаки в західній публіцистиці після поділів Польщі кінця XVIII ст. і повноправного вступу Росії у велику європейську політику. Але європейці до ХХ ст. мали справу з вестернізованою російською аристократією, яка шанувала європейську культурну традицію. Справжню паніку на Заході спричиняє російський більшовизм, який асоціювався з азіатським бунтом, дикою, подібною до татарської, навалою.
Більшовизм викликав страх і захоплення водночас, і лише такий незвичний емоційний симбіоз зміг породити геополітичну теорію Хелфорда Макіндера про Хартленд, "географічну вісь історії". Автор теорії виклав її суть у своїй доповіді 1919 р., визначивши за Хартлендом територію Росії й Монголії, які на той час були охоплені соціалістичними ідеями переоблаштування суспільного життя, а також частково території Близького Сходу. Саме на його теренах у стані піврозпаду перебувала Османська імперія, охоплена арабо-єврейським протистоянням і, власне, проблемою тюркського самовизначення. Це, на думку Макіндера, і був центр, звідки започаткувався розвиток історичних процесів у світі, а контроль над Хартлендом гарантував домінуючі позиції у світовій політиці. Тому Макіндер слушно передбачив у найближчій перспективі становлення на основі Російської імперії нової імперіалістичної потуги. Щоправда, його ідея про противагу цій потузі з боку Франції та її визначну роль у конструюванні антирадянського блоку виявилась булькою після ганебної капітуляції цієї держави перед Німеччиною 1940 р.
Хартленд, за Макіндером, почав формуватися на основі масиву степів і пустель, що тягнеться Євразією від Єнісею до Трансільванії та Близькосхідного узбережжя Червоного моря. Тими степами протягом тисячоліть рухалися номади, які атакували європейську цивілізацію, сприяючи її організації й консолідації. Зрештою, оформлення Хартленду завершується, згідно із запропонованою теорією, "із виходом Росії з лісів" у процесі освоєння нею степового поясу Євразії. Одразу зазначимо, що Макіндер не врахував істотного чинника: Росія вийшла не з лісів, а з невеликого лісостепового ландшафтного поясу Євразії, який пролягав від східного передгір'я Карпат до Алтаю. Хоча він був набагато менший за площею, ніж ліси й степи, та лише на його теренах до освоєння людиною меліорації були можливі землеробство й осілий спосіб життя. Цей пояс був густо заселений, у його серці - Подніпров'ї - із приходом річками варягів сформувалася Давньоруська держава. Цей невеликий масив тисячоліттями вабив номадів, які потребували корму для своїх отар. Лісовий же масив Євразії освоювався саме із цього невеличкого, сприятливого для землеробства й осілого способу життя, ландшафту Євразійського континенту.
Теорію Хартленду активно підхопила англо-американська політична думка. Вона доповнювалась відповідно до політичної ситуації періоду між світовими війнами. Щоправда, були й дослідники, які вважали її занадто спрощеною. Зрештою, своєрідним визнанням вагомості Хартленду була теорія Ніколаса Спайкмена про Римленд, пояс морських держав, який охоплював Хартленд і був ключовою територією у світовій історії та політиці. На основі теорії Спайкмена, за ініціативи США, після Другої світової війни було створено низку військово-політичних блоків антирадянського спрямування.
Отже, обидві теорії виявилися частково слушними і такими, що відображали політичну ситуацію. Проте - лише ситуацію моменту. Глобально вони лише частково розкривали передумови, в яких сформувалися обидва справді ключові для світової історії регіони. Автори обох теорій не врахували особливостей формування державності на Євразійському просторі, системи міжнародних відносин, економічного районування й регіонального розподілу праці у світі протягом тисячоліть. Тут доречно згадати запроваджене Карлом Хаусхофером поняття "срібний пояс землі", а саме світовий Океан, який не лише роз'єднував, а й об'єднував народи і континенти, оскільки водний шлях для глобальної торгівлі часто був найбільш рентабельним і оптимальним. Із виникненням міжнародної торгівлі сформувалися два її шляхи - морський і караванний (суходолом з допомогою в'ючних тварин).
Зручність цих двох стихій у транспортуванні товарів і людей сприяла появі в них транспортних коридорів, а також географічним відкриттям і переселенням ними цілих народів. Недарма Омелян Пріцак запровадив поняття про два типи кочівників: моря і суходолу. І саме ці стихії становлять основу виникнення як Хартленду, так і Римленду, які формуються навколо степового поясу Євразії і навколо світового Океану відповідно. Жителі Степу, номади, завше були незрозумілими жителям землеробських держав і навпаки. Номадичні держави мали доволі стабільну систему господарювання, в основі якої було кочове скотарство. Їхнє господарство було одним із найприбутковіших з найдавніших часів, недарма у багатьох культурах давнини і Середньовіччя багатство і знатність - навіть у землеробських державах - позначалися символами тварин, яких культивували номади. Крім того, господарство степовиків забезпечувало їм мобільність, умови для оперативного пересування великих мас людей (у тому числі й воїнів) на великі відстані, а проблема забезпечення їх продовольством оперативно вирішувалася завдяки наявності підніжного корму для тварин, а отже, можливості споживати їхнє молоко й м'ясо. Крім того, номади культивували тварин, без яких не могли обійтися сусідні осілі держави, а саме коней і верблюдів. Номади потребували великих площ для своєї господарської діяльності і тому мали здійснювати над ними контроль, вести експансію у степовому просторі. Звідси - дуже чітка організаційна структура держав номадів, їхній експансіонізм.
Форми відносин між номадичними народами і державами добре характеризують рунічні написи тюрків раннього Середньовіччя, вибиті на стелах, які зведено у VIII ст. після Р.Хр. на честь знатних осіб. Ці написи на меморіалах володарів містили звернення до майбутніх поколінь та підвладних народів і мали силу непорушних законів. Серед розшифрованих рун - стели Кюль-Тегіна і Тоньюкука в долині річки Орхон на Півночі Монголії та стели в басейні річки Єнісей. Тюрки вірили, що кам'яна стела вічна як Земля, і, відповідно, вибиті на ній закони будуть так само непорушні у віках. Ці стели дають нам зрозуміти, що неозорі простори євразійського Степу не могли бути політично стабільними, бо їх населяли численні народи, які вели між собою запеклу боротьбу за пасовища, водні ресурси тощо, а численні державні утворення прагнули контролювати використання стратегічних ресурсів, торговельні шляхи, відносини із сусідніми державами, як-от Китаєм, Іраном, Візантією, Руссю та ін. Для цього військові ватаги на чолі з номадичними володарями здійснювали регулярну імперіалістичну політику.
Сама потреба номадів контролювати великі масиви пасовищ задля забезпечення війська продовольством змушувала їх контролювати й ті великі степові площі. Фактично, у степовому просторі прагнули організувати життя ватаги розбійників, які під орудою талановитого ватажка-шада підкорювали численні кочові народи скотарів. Так виникав каганат, а ватага ставала дружиною кагана, його політичною опорою. Каган, на відміну від ватажка зграї степових розбійників, мусив забезпечити підвладні йому народи пасовищами, що гарантувало їм стабільне життя, а відтак він міг розраховувати на безперебійне отримання продуктів від підвладних йому народів на утримання свого війська. Із цією метою каган здійснював постійні походи проти сусідів. Така політика була основою державного буття номадичної держави і дістала назву "примушування до миру". Тут ми бачимо аналогію з політикою, проголошеною 2008 р. Російською Федерацією щодо Грузії.
Така політика номадичних держав і є передумовою виникнення концепції макіндерівського Хартленду. Кагани прагнули контролювати весь степовий масив. Вони підкорювали кочові племена і, за відповідної політичної ситуації, нав'язували свої умови відносин державам, прилеглим до Степу. Цієї мети блискуче досяг Чингісхан. Саме тому його імперію окремі автори й прихильники ідей Хартленду розглядають як прообраз майбутньої імперіалістичної Росії. І в 1990-ті рр., після розпаду СРСР, Збігнєв Бжезінський у своїй "Великій шахівниці" також порівнював дві наймогутніші комуністичні держави, СРСР і Китай, з імперією Чингісхана.
Тут він не був оригінальний, оскільки деякі прихильники теорії Хартленду об'єднували цим поняттям саме СРСР і Китай. Щоправда, погляд на СРСР і КНР як на цілісну геополітичну реальність є штучним, оскільки стратегічна співпраця між ними в рамках комуністичної спільності тривала менш як півтора десятиліття. Власне, як і імперія Чингісхана після його смерті розпалася на улуси нащадків, а Степ і Китай стали цілком самостійними політичними одиницями.
Проте паралель Бжезінського цілком слушна, оскільки вона чітко передає передумову виникнення імперіалістичних держав Євразії на уламках номадичних імперій. Не можемо не відзначити позицію відомого дослідника номадизму А.Хазанова, який пов'язував падіння значення кочового скотарства в економічному й політичному житті світу з колонізацією Степу Росією, Китаєм і Османською імперією. При цьому ці держави знищували кочове скотарство як галузь економіки. І російські дослідники постійно вказують, що головна заслуга імперії в тому, що вона перетворила Дикий Степ на землеробські угіддя. Отже, очевидно, що Росія є повноцінною правонаступницею степових імперій, а макіндерівський Хартленд є геополітичним простором, який утворився навколо цього поясу, й звідси прилеглі цивілізації відчували загрозу.
Прообразом Римленду в античну епоху стали колоніальні й торговельні імперії греків і фінікійців, головним заняттям яких було торговельне мореплавство, колонізація та піратство. Надалі морська торгівля й колонізація постійно конкурували із сухопутною, і вже у ХІХ - на початку ХХ ст. морські держави мали цілковиту економічну й політичну ініціативу над сухопутними. У ХХ ст. припинив своє існування СРСР, під який, власне, й розробляли свої теорії американські геополітики. І самі їх творці та втілювачі у життя не помітили, як узяли на озброєння численні принципи соціально-політичної організації світу за принципами номадичних імперій. Номади своїм "примушуванням до миру", нехай і на умовах одного кагана, заклали принцип найвищої цінності мирного життя як такого, єдині принципи у міжнародних відносинах, забезпечення умов і захист господарської діяльності, не втручаючись у неї. Тому всі геополітичні конструкції виявилися варті одна одної, але симбіоз принципів, напрацьованих віками, дав можливість побудувати на сьогодні відносно стабільний і прогнозований світ. Водночас не забуваймо, що номадичні імперії не були стабільними й довговічними і руйнувалися з внутрішніх причин.