Десять днів перебування Ґ.Джоунза серед голодних селян Харківщини у березні 1933 р. перевернули його духовний світ і виявилися доленосними для сміливого валлійця.
Випускник Кембриджського університету, поліглот, радник з міжнародних питань колишнього прем'єр-міністра Великої Британії Ллойда Джорджа, професійний журналіст. Спілкувався з Н.Крупською, перебував в одному літаку з А.Гітлером і Й.Геббельсом, знався з міністрами уряду Б.Муссоліні, особисто розмовляв з наркомом закордонних справ СРСР М.Літвіновим, західними політиками, дипломатами.
1990 року його племінниця Маргарет Сіріол Коллі та її син Найджел виявили в родинному будинку в містечку Баррі (Уельс) записники видатного родича. Вони упорядкували нотатки й статті, доповнили коментарем і видали окремою книжкою.
Я познайомився з Маргарет та її сином у Донецьку влітку 2005 р. на форумі Міжнародної асоціації україністів, головуючи на секції з історії Голодомору. Від Найджела отримав книжку з дарчим автографом, а історичну постать самого Ґ.Джоунза зафіксовано в "Енциклопедії Голодомору", яку щойно завершив після шести років роботи.
Історик повинен уникати емоцій, навіть якщо вони переповнюють. Його професійний обов'язок - встановлювати факти, виявляти зв'язки між явищами і подіями, що відбувалися, ретельно й прискіпливо досліджувати джерела інформації, позаяк вони ще не є історичним знанням про минуле.
Феномен Ґ.Джоунза справді унікальний, який підлягає раціональному поясненню, проте водночас він загадковий для соціально-психологічного та морально-етичного сприйняття. На Ґарета чекали чудова кар'єра і, зважаючи на генетичну спадковість, довголіття. А натомість прожив рівно 30 років. Можливо тому, що став заручником власного сумління, опинившись між силами добра і зла, не зрадив свій професійний обов'язок - писати правду, не продавати душу сатані, навіть опинившись у пеклі Голодомору. Л.Джордж, знаючи настирливого валлійця, боявся за нього через його готовність до надмірного ризику задля пошуку істини. Однак повернімося до тих драматичних і трагічних подій, у вирі яких опинився британський журналіст.
Шлях Ґарета на Голгофу виявився справді тернистим, відколи тричі поспіль відвідав СРСР. Уперше приїхав в Україну 1930 року, побувавши в Донбасі, адже його мати три роки (1889–1892) працювала вихователькою дітей Артура Юза - сина засновника Юзівки (ни-ні - Донецьк) Джона Юза, теж валлійця. У серпні 1930 р. Ґ.Джоунз написав батькам про жахливий стан у промисловому регіоні: злиденність 90% робітників, голод, масове невдоволення селян комуністами, жорстокість режиму, депортації до Сибіру і на Соловки.
1931 року, працюючи в компанії Heinz, Ґарет разом із Джеком Хейнцом побував на Дніпрогесі. Там почув від селян про страшний голод в Україні. Їхню подорож в Україну описано в книжці "Досліди в Росії - 1931: Щоденник" (1932). Передмову до неї написав Ґ.Джоунз. Він довідався про голод не з британських газет, які впродовж червня-липня 1932 р. інформували світ про жахливі події (навіть лондонська "Таймс" писала про невдоволення селян в Україні), а з власних спостережень.
9 липня 1932 р. львівська газета "Діло" повідомила про візит до Москви Л.Джорджа, якого супроводжував Ґ.Джоунз. Саме тоді Ґарет отримав запрошення від особистого представника Б.Муссоліні в Лондоні приїхати до Рима. Радника Л.Джорджа зустрічали в МЗС Італії, у статистичному управлінні, міністерстві економіки та меліорації, але особистої зустрічі з дуче він не мав. Кожного разу інформував офіційний Лондон про перемовини, інколи заходив до редакції "Таймс", обідав в агенції "Рейтерс". Позитивно оцінив електрифікацію залізниць, будівництво шляхів і мостів, що їх здійснював уряд Муссоліні.
На конференції в Лозанні, де розглядали міжнародні питання, радник Л.Джорджа зустрічався з політиками, колегами. По завершенню конференції отримав запрошення від Ернста Ганфштайнгеля (особистий секретар А.Гітлера) бути спостерігачем у виборчому турі фюрера наприкінці липня 1932 р. Дивна пропозиція - стати очевидцем становлення європейського диктатора, разом з елітою нацистів перебувати на борту літака. Але тоді не судилося потрапити до їхнього лігва. До середини вересня Ґ.Джоунз працював у США на запрошення ділових кіл Нью-Йорка. Повернувшись з Америки, 14 вересня написав своїм заокеанським друзям листа про назрівання жахливого голоду в Україні, який зимою може знищити мільйони людей. Очевидно, Ґарет знав про публікації канадської журналістки Ріа Кляйман, яка саме тоді опублікувала свої репортажі про подорож в Україну і на Північний Кавказ. Тому згадав і про власні враження від поїздки на Дніпрогес.
Восени 1932 р. Ґ.Джоунз повернувся на службу до Л.Джорджа, допомагаючи політикові упорядковувати військові мемуари. У січні 1933 р. розмовляв з послом СРСР в Англії М.Майським, оскільки збирався в чергову поїздку до радянської Росії (дипломат порадив йому придбати теплий одяг для подорожі). Однак згадав і про давнє запрошення Е.Ганфштайнгеля, тому тимчасово відклав поїздку, обираючи зону ризику між диктатором, який саме вивищувався над Європою, і його більшовицьким близнюком у Москві.
У січні 1933 р. Ґ.Джоунз вирушив до Бремена, зустрічався з друзями і колегами. 30 січня, перебуваючи в Лейпцигу, довідався про перемогу А.Гітлера на виборах. Демократично обраний канцлер став легітимним диктатором, хоча був громадянином Австрії. Але президент Гінденбург на "прохання" нацистів надав йому німецьке громадянство. 23 лютого 1933 р. Ґарет опинився на борту головного літака виборчого штабу А.Гітлера серед його найближчого оточення. Він занотував тоді сміливу фразу: "Якщо цей літак розіб'ється - вся історія Європи зміниться". На висоті 6 тисяч футів зі швидкістю 142 милі на годину рухалося втілення зла і ненависті, уособлення вишуканої ідеологічної маніпуляції свідомістю мільйонів німців і частини європейців: А.Гітлер, Й.Геббельс, Г.Герінг, увесь апарат його партії. Ґарет сидів біля фюрера, який уважно розглядав географічну карту, перечитував звіти виборчого штабу, виглядав стомленим... Та щойно Гітлер опинився на людях, його зовнішній вигляд радикально змінився. За ним накульгував доктор Й.Геббельс - "мозок націонал-соціалістської партії", який приділив валлійському журналістові кілька годин розмови. Антропологічні портрети нацистської верхівки Ґарет виклав у статті "Примітивне поклоніння Гітлеру"…
Залишивши Лондон, Ґарет 3 березня 1933 р. прибув до Берліна. А за два дні він уже переступив поріг готелю "Метрополь" у Москві. Там зустрівся з колегами-журналістами М.Маггеріджем і М.Кінгслеєм. Від них почув про жахіття в селах - про масовий голод. Проте вирішив пересвідчитись особисто, на власні очі побачити голодних людей, поспілкуватися з ними. До Харкова виїхав 7-го, а повернувся до Москви 17 березня, сповнений відчаю, болю і гніву. Якщо для американця Джона Ріда 10 днів жовтневого перевороту "перевернули світ", то для британця десятиденна подорож голодними селами Харківщини розвіяла міф про "більшовицький рай". Особисто побував у хатах голодних селян, разом із ними черпав "їдло" з брудної глиняної миски. Бачив безпритульних дітей на харківському вокзалі, величезні черги біля магазинів Торгзіну, в яких голодні селяни обмінювали золоті обручки на хліб, чув стогін конаючих людей, записував до нотатника розмови. Особисто бачився в Харкові з німецьким консулом К.Вальтером.
До Москви Ґарет повернувся 17 березня. Дивно, але, крім зустрічі з британським дипломатом Есмондом Оувеном, він мав розмову з послом Німеччини Г.Дірксеном. 19 березня відправив повідомлення до Англії, а 23 березня взяв інтерв'ю в М.Літвінова. Розмовляли про міжнародні відносини, про арешт британських інженерів у Москві, яких Ґарет знав особисто. 25 березня він покинув Москву. Цього разу назавжди. Напередодні надіслав рапорт до представництв Британії і Данцига, виклавши в ньому жахливі реалії голоду, який лютував "майже всюди", від якого "мільйони вмирають", обставини арешту англійських інженерів та факти терору. Лист валлійця відправили Л.Джорджу 27 березня, але - жодної реакції. 29 березня кореспондент "Нью-Йорк Івнінг Пост" Г.Кнікербехер (лауреат Пулітцерівської премії 1931 р.) опублікував інтерв'ю з Ґ.Джоунзом. Його поширила "Манчестер Гардіан", згодом - інші британські газети. Упродовж місяця Ґарет написав понад 20 статей, у яких виклав особисті враження від побаченого і пережитого в голодних селах і 12 колгоспах України, які негласно відвідав ризикуючи життям. Вони опубліковані, цитовані дослідниками Д.Мейсом, Л.Луцюком, Ф.Сидоруком, зафіксовані мною в "Енциклопедії Голодомору", нарешті, вичерпно й системно упорядковані Маргарет Коллі і передані на збереження до національної бібліотеки Уельсу.
11 квітня 1933 р. у статті "Прощавай, Россіє!", яку надрукувала "Дейлі Експрес", Ґарет показав мільйонам молодих британців, охоплених соціальним відчаєм економічної кризи 1929–1933 рр., ілюзорність і хибність їхніх сподівань на справедливість в СРСР. Країну "переможного соціалізму" поглинув масовий голод, а "класова війна призвела до нещадного знищення мільйонів людей", ліквідації церков, утвердження "всевладдя ОГПУ", щоденного терору. Його вражало лицемірство комуністів, які знали про голод, але мовчали, а висновок Ґарета про те, що "держава не може існувати, спираючись на доктрину класової боротьби", - доленосний. Він закликав британців, ніби прощаючись з ними, а не зі сталінським тоталітарним режимом у Росії, - берегти і поважати особисту свободу, права кожної людини, захищати їх.
На валлійця влаштували відверте полювання, організоване з Москви. Якщо львівська газета "Діло" всіляко захищала Ґ.Джоунза, друкуючи переклади його матеріалів протягом квітня-вересня 1933 р., то промосковські видання і кореспонденти накинулися на порушника спокою. Наклепницьку кампанію очолив керівник відділу друку та інформації НКЗС СРСР К.Уманський, запросивши до співучасті західних "спецкорів" у Москві: Ю.Лайонса, Л.Фішера, Д.Бічан, П.Словн. Особливою підлістю вирізнявся В.Дюранті. Він перший оголив отруйне жало брехні, написавши 31 березня 1933 р. для "Нью-Йорк Таймс" розлогу статтю. Вона вражала фарисейською двозначністю: "Росіяни голодні, але не голодують". Ґарет, довідавшись про випад Дюранті проти нього, був приголомшений підступністю журналіста, з яким поділився після повернення з Харкова враженнями про голод. Лицемірство сталінського агента не знало меж. Лише 1 травня він надіслав лист-відповідь до редакції "Нью-Йорк Таймс", який надрукували 13 травня. Ґарет підтвердив факт "жорстокого голоду", але не принижував себе образами на адресу самого Дюранті. Історія виставила оцінку обом: одного довічно знеславила (але Дюранті все ще залишається лауреатом Пулітцерівської премії), іншого увічнила у вдячній пам'яті українського народу.
Двобій Ґарета з групою К.Уманського виявився нерівним. Ніхто з журналістів не став на його захист: ні М.Маггерідж, ні В.Чемберлін. Вони, хоча й засуджували позицію В.Дюранті, самого Ґарета не згадували. Добрим словом про нього згадали лише німецький дипломат О.Шиллер, кардинал Т.Інніцер, окремі німецькі журналісти, західна преса. Гнівно накинувся на західних журналістів, які правдиво висвітлювали голод, господар Кремля Сталін. У лютому 1933 р. він особисто заборонив іноземним кореспондентам "їздити по СРСР", а наприкінці вересня категорично додав: "Якщо їм не подобається встановлений порядок, можуть поїхати в інші країні". Інша річ В.Дюранті: 25 грудня 1933 р. він мав чергове інтерв'ю з Й.Сталіним, навіть запропонував йому передати через газету "послання американському народові".
1934 року Ґ.Джоунз відвідав США, але не брав участі в банкеті з нагоди визнання СРСР і прийняття його до Ліги Націй. У лютому 1935 р. він представляв періодичне видання "Вестерн Мейл" у Японії, відвідував прес-конференції, писав репортажі до Лондона, зустрічався з кореспондентами "Рейтерс". Нібито оселився у будинку, де працював резидент радянської розвідки, який відправляв повідомлення легендарного розвідника Ріхарда Зорге. До Японії приїхав також і В.Чемберлін, якого Ґарет знав з Москви.
24 лютого В.Дюранті надіслав до редакції "Нью-Йорк Таймс" статтю про загострення японсько-радянських відносин у Маньчжурії. Дуже багато випадковостей. Ґарет опинився саме там, спілкувався з деякими робітниками Південно-маньчжурської залізниці. Його бачили серед впливових політиків Японії, навіть потрапив на фото з послом Японії в СРСР Токічі Танака.
Під час подорожі Внутрішньою Монголією і Манчжурією Джоунза супроводжував доктор Герберт Мюллер, який насправді був агентом радянських спецслужб у Китаї. Після захоплення прокомуністичним загоном наприкінці липня 1935 року, вже за два дні Мюллера звільнили. Гарета Джоунза стратили 12 серпня…
17 серпня П.Шеффер розмістив у "Берлінер Тагенблатт" некролог.
Добро перемагає зло, бо за ним правда. Ґарет залишив по собі світлу пам'ять, демонструючи взірець людської моралі високої проби, журналістської етики та професіоналізму. Він оживає у фільмі С.Буковського "Живі". Нещодавно польська режисерка Агнешка Холланд почала знімати художній фільм "Ґарет Джоунз". Журналіст Іван Лозовий оголосив конкурс на кращу публікацію про славетного валлійця. Сподіваюся, що оригінальну колекцію його рукописних щоденників буде виставлено і в Україні, бо цього хотіла Маргарет Сіріол Коллі, яка померла 20 листопада 2010 р., повернувши в Україну Ґарета Джоунза.