Рубіж років - час свят і, отже, подарунків. А вони говорять про обдаровуваного, чи не більше, ніж про дарувальника.
А якщо обдаровуваний - фігура публічна, державна, то подарунки відображають його суспільне обличчя, додають штрихів до політичного портрета. Особливо пильно ми придивляємося до особистостей, які стояли біля витоків Об'єднаної Європи, саме зараз, коли та переживає не найпростіший період своєї історії. Здається, що будь-яка деталь, хоч би якою приватною вона була, наближає нас до розуміння подій і доль людей минулого, що знаходять відлуння у сьогоденні.
Будинок видатного німецького політика, першого федерального канцлера Німеччини Конрада Аденауера в Рендорфі, що неподалік Кельна, якраз і відображає колосальну роботу його господаря з гармонізації відносин у повоєнній Європі. І водночас це житло людини домашньої, якій дорогі сімейні цінності, яка не змішує приватне життя та політичну й державну діяльність. Власне й опинився він тут, переховуючись від політичних переслідувань, яких зазнав після приходу до влади Адольфа Гітлера як непримиренний противник філософії і практики націонал-соціалізму. Аденауер, усунутий з посади бургомістра Кельна, їздив по країні у пошуках пристановища-прихистку, аж поки осів у тихому селі над Рейном.
Будинок спеціально вимурували на високому пагорбі, аби щодня, незалежно від самопочуття і погоди, господар міг долати 58 сходинок, які ведуть з вулиці. Будували швидко. Почали 1936-го, а Різдво 1937-го сім'я святкувала вже в новому будинку. Виходить, нині в нього, будинку, такий собі різдвяний ювілей. Тут політик, що стояв біля витоків Нової Європи, прожив три десятиліття, тут і помер 1967-го у віці 91 року.
Чи можна сказати, що він жив усамітнено? З одного боку, так. Обидві його дружини, хоча й були значно молодші за чоловіка, пішли з життя передчасно, відтак 1948-го Аденауер остаточно овдовів. Та від двох шлюбів у нього залишилося семеро дітей, причому молодший син народився, коли політикові було 55. Бундесканцлер дорожив родиною, підтримував теплі стосунки зі своїми дітьми, і ті його часто відвідували в Рендорфі. Зі старшим сином він за два тижні до смерті грав у петанк, для якого на віллі було обладнано майданчик.
Проте у себе вдома Аденауер нікого з офіційних осіб, за винятком генерала Шарля де Голля, не приймав. Але багато видатних особистостей європейської політики 1930-1960-х років присутні тут у вигляді… своїх подарунків. Вони не виставлені для демонстрації, а органічно вписуються в інтер'єр кімнат, тому що близькі господареві будинку. Так, у музичній кімнаті, у кутку біля вікна, стоїть ваза трьохтисячолітнього "віку" - подарунок очільника Грецької держави. Але після смерті дружини, яка грала на скрипці, центр духовного життя будинку перемістився до вітальні. У царині мистецтва в Аденауера було дві пристрасті - класична музика і живопис XVII століття. Основу колекції картин становив посаг першої дружини, що походила з аристократичної і заможної кельнської родини. Аденауер усе життя поповнював це зібрання, і роботи старих майстрів прикрашають вітальню й сьогодні. Але Старий, як тепло називали його співгромадяни (тільки в 73 роки він став канцлером Німеччини і пробув на цій посаді 14 років), любив і живі краєвиди, природу рейнських земель. Щоб насолоджуватися нею, він розширив вікно у вітальні і вечорами милувався панорамою за вікном і картинами на стінах, а коли поночіло, слухав платівки й радіо.
Тут-таки, у вітальні, можна побачити й інші дорогі господареві речі. Дві вази севрської порцеляни на шафі - подарунок його друга Шарля де Голля, з котрим спільними зусиллями вони подолали ворожість двох великих європейські народів, які ще недавно воювали один з одним. На стіні - ікона, подарована Франсіско Франко, каудильо Іспанії. Католицька країна була близька німецькому політикові, глибоко віруючій людині, що об'єднала німецьких католиків і протестантів у політичну партію Християнсько-демократичний союз (ХДС). До того ж у повоєнній Іспанії Франко так само став автором "економічного дива", як Аденауер у Німеччині.
Але, мабуть, головне, що зближувало й поєднувало двох європейських лідерів, - це "комуністична загроза", заради запобігання якій на Піренеях Аденауер ладен був заплющити очі на націонал-диктаторські замашки каудильо. За всього відверто негативного ставлення Аденауера до Радянського Союзу як "антихристиянської держави" саме при ньому Німеччина встановила дипломатичний відносини з СРСР, і десятки тисяч полонених та інтернованих німців повернулися додому.
Конрад Аденауер мав репутацію жорсткого, але й гнучкого політика. Однак у нелюбові до Радянського Союзу він був послідовний і непохитний. У заскленому павільйоні, де, вже відійшовши від справ, Аденауер читав, писав мемуари і тексти своїх політичних промов та статей, екскурсантам показують тростину, подаровану керівникові Німецької держави тодішнім послом СРСР у ФРН Андрієм Смирновим. Коли свого часу чергова радянська делегація поцікавилася, чому канцлер не користується подарунком, Аденауер віджартувався: мовляв, не хоче, аби казали, що Німеччина спирається на СРСР, а тим більше, тисне на нього.
Аденауер нехтував подарунками не тільки з політичних мотивів. Якось прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль подарував німецькому колезі свою живописну роботу - пейзаж античних руїн. Аденауер не оцінив її художньої цінності і закинув у прикомірок. Але невдовзі полотном сера Вінстона в господаря поцікавилися високі британські візитери. Той запевнив, що картина прикрашає його їдальню, і за обідом вони зможуть нею досхочу намилуватися. Тим часом прислуга спішно відчищала від бруду й пилу, оформляла у рамку грецький пейзаж пензля британського прем'єра. Коли все було готово, гостей запросили до столу. Картина на цьому місці й досі…
Як і троянда на столі. Відомо, що Аденауер був великим шанувальником цієї квітки. Після перших відпусток, проведених в Італії, політик заходився вирощувати троянди біля свого будинку. І досяг таких успіхів, що навіть теперішнім садівникам-професіоналам, які підтримують традицію в садибі, не вдається досягти таких результатів, як свого часу господар будинку. Відомо, що іменем Конрада Аденауера названо сорт чайно-гібридних троянд. Сам бундесканцлер не в останню чергу цінував у вишуканій квітці її стійкість: "Троянди - на них я точно знаюся - найвитриваліша рослина, яка є в нашому розпорядженні".
Тому не виключено, що й узимку на столі знаменитого будинку в Рендорфі, під пам'ятним грецьким пейзажем, стоїть троянда. Та тільки господар там ніколи не обідав: не любив офіційної урочистості своєї їдальні. Хіба що коли приїжджали діти. А в колі близьких людей легше пережити будь-які політичні та інші "художества". Чого всім нам у щемко-бентежливий час зміни років і хотілося б побажати.