"Він був такий справедливий і мав таку добру вдачу, що зміг довести: ні світ, ні тривале дозвілля не псують характер, і що міста можуть благоденствувати, якщо тільки їх управління буде розумним… Двадцять три роки він правив усім світом завдяки своєму авторитетові, не ведучи жодних воєн; усі царі, племена і народи так його поважали й любили, що вважали більшим, аніж батько і патрон, аніж господар й імператор, і всі одностайно зверталися до нього, як до судді, у своїх суперечках, вважаючи його рішення суголосними з волею богів… До того ж, дізнавшись про правосуддя такого правителя, до нього направляли послів інди, бактрійці, гірканці; водночас він був гарний особою, високий на зріст і помірно огрядний", - писав римський історик та політичний діяч IV ст. Секст Аврелій Віктор у творі "Витяги про життя і звичаї римських імператорів".
Тіт Аврелій Фульв Бойоній Аррій Антонін Пій (лат. Titus Aurelius Fulvius Boionius Arrius Antoninus Pius) - римський імператор зі славетної династії Антонінів. Майбутній володар імперії, третій з "п'яти хороших імператорів", народився 19 вересня 86 року після Різдва Христового в маєтку своїх батьків у Ланувії, на південний схід від Риму. Родина батька, консула 89 року Тіта Аврелія Фульвія, походила з провінції Нарбонська Галлія (місто Немаус).
Матір Антоніна - Аррія Фаділла - також вела свій родовід із Галлії. Її батько, Аррій Антонін, двічі був консулом Південної Галлії. Як бачимо, Антонін належав до вершків світу римських аристократів.
Молоді роки майбутній імператор провів у містечку Лорія, неподалік Рима. Після ранньої смерті батька його виховували обидва дідусі. Приблизно у 25 років Антонін одружився з Аннією Галерією Фаустіною-Старшою. Фаустіна була відома своє мудрістю; вона провела життя в турботі про бідних та інвалідів. Від цього шлюбу в нього народилося четверо дітей - два сини (Марк Аврелій Фульв Антонін і Марк Галерій Аврелій Антонін) та дві доньки (Аннія Галерія Фаустіна-Молодша та Аврелія Фаділла).
Троє дітей померли в дуже молодому віці - між 135 і 138 роками після Різдва Христового. Одна з доньок - Фаустіна-Молодша 146 року вийшла заміж за свого двоюрідного брата, майбутнього наступника Антоніна Пія на троні - Марка Аврелія.
Природно, що Антонін як нащадок знатних римських сімей дуже рано пішов на державну службу. Поступово, крок за кроком, він підіймався щаблями ієрархічної драбини: військовий трибун, військовий квестор (тобто наглядач над розподіленням фінансів безпосередньо в армії), претор (заступник консула). Нарешті 120 року, у 33-літньому віці, Антонін отримує посаду ординарного консула. Але невдовзі він написав заяву про звільнення з цієї посади й вирушив у свій заміський будинок у Ланувії…
Проте імператор Адріан був зовсім іншої думки про майбутню кар'єру аристократа. Отож спокійне життя завершилося дуже скоро, і Антонін увійшов до складу колегії з чотирьох консулярів, які керували судовими округами в провінціях метрополії - Італії. Роль консулярів була насправді величезна: вони, фактично, заступали імператора під час його постійних і тривалих подорожей. Антонін виконував свої обов'язки в таких багатих провінціях як Етрурія та Умбрія. Заміські маєтки більшості представників аристократичних сімей, а також самого Адріана розміщувалися саме в цих провінціях.
Приблизно з 133-го по 136 рік Антонін чудово себе зарекомендував вже на посаді проконсула в Азії. Незабаром після повернення до Рима він був уведений до складу відновленої Адріаном імператорської ради. Отже, нібито Антонін уже піднявся на небачену висоту, але події січня 138 року докорінно змінили його долю. Саме тоді несподівано помирає прийомний син Адріана Луцій Елій Цезар. Імператор не зволікаючи оголосив Сенатові своє рішення: всиновити саме Антоніна. Але все ж таки Адріан дав останньому час для роздумів. Більше місяця Антонін вагався і 25 лютого пристав-таки на пропозицію імператора. Одночасно він отримав повноваження трибуна і найвищу адміністративну посаду в державі - imperium. Адріан, який постійно хворів і вже відчував подих смерті, поставив майбутньому імператорові єдину умову: той повинен усиновити Марка Аврелія і Луція Вера.
На честь названого сина Адріана викарбували монети, на яких він іменувався як Тіт Елій Цезар Антонін. 10 липня 138 року, після смерті названого батька, Антонін у мирний спосіб перебирає владу в імперії, хоча останні місяці він де-факто вже виконував обов'язки володаря Риму.
Початок правління новоспеченого імператора відзначався складними відносинами з Сенатом. Спочатку сенатори відмовили йому в проханні про обожнення Адріана і офіційне визнання його діяльності (всі пам'ятали, що імператор постійно зазіхав на права сенаторів, а деяких навіть стратив). Після тривалих дебатів та кількох виступів імператора в Сенаті парламентарії поступилися, але не без важливої поступки з боку Антоніна. Він був вимушений скасувати інститут консулярів - найвищих судових чиновників у провінціях метрополії. Цікаво, що Антонін сам багато років обіймав посаду консуляра.
Імператор буквально обеззброював своїх опонентів у Сенаті одночасно простодушністю, гострим розумом і увагою до потреб найвищого класу імперії - аристократів. Мабуть, ці його чесноти спричинили несподіваний крок сенаторів наступного, 139 року. Вони наполягли, щоб Антонін прийняв таки титул Батька Вітчизни (Pater Patriae). Одночасно він обійняв посаду консула. Ще двічі - у 140 і 145 роках - Антонін був оголошений консулом.
Прізвисько Пій, тобто Благочестивий, Антонін отримав за відсутність явних пороків і нестримне бажання залишити добру пам'ять про свого попередника на троні. Він намагався залагоджувати всі конфлікти (як військові на кордонах держави, так і в економічній сфері) виключно у мирний спосіб. Але це не завжди давало результат. Отже, не можна сказати, що його правління було абсолютно безпроблемним, як пише Секст Аврелій Віктор. Ситуація в багатьох прикордонних провінціях залишалася неспокійною.
Антонін Пій упродовж правління практично на всіх ділянках кордону використовував захисну стратегію. Лише у Британії він вирішив уславити своє ім'я новими завоюваннями. Після придушення повстання британського племені бригантів (140 рік) римляни в Британії істотно просунулися на північ і вже за рік розпочали будівництво захисної лінії від нападу варварів (Стіна, або ж Вал Антоніна). 63-кілометрова стіна з торфу стояла на фундаменті з кругляків; кам'яні башти-форти з невеликими гарнізонами також були збудовані й відігравали важливу роль під час набігів британських племен. Стіна Антоніна знаходилася на найвужчому місці півострова - між затоками Ферт-оф-Форт і Ферт-оф-Клайд. 154 року бригантам удалося частково зрівняти з землею фортифікаційні споруди, але римляни невдовзі їх відновили й відселили місцеве населення. Говорячи сучасною мовою, британські племена були депортовані до земель германців (на береги Неккару), де мали примусово брати участь у захисті кордону від нападів варварів.
На південних і південно-західних кордонах імперії також було неспокійно. Чимало провінцій у Північній Африці потерпали від набігів мародерів. Нумідійці та мавританці постійно тримали у страху місцеве населення, а особливо переселенців із римських провінцій. Антонін Пій намагався залагоджувати конфлікти у мирний спосіб, сам ніколи не очолював легіонів - на відміну, наприклад, від імператора Траяна - під час придушення повстань і заворушень на периферії величезної держави (у Мавританії, Єгипті, Сирії, Іудеї). Майже весь період правління Антоніна Пія (а саме з 138-го по 158 рік) армію очолював досвідчений полководець - префект преторія Марк Гавій Максим.
Найголовнішим способом вирішення конфліктних ситуацій імператор вважав дипломатію; особливо це стосувалося відносин із неспокійним східним сусідом - могутньою Парфянською державою. 158 року римляни знову були вимушені приборкувати повстання в Дакії. В Іудеї Антоніну Пію вдалося заладнати ситуацію лише після суттєвої зміни законів Адріана, за якими іудеям категорично заборонялося робити хлопчикам обрізання. Імператор дозволив обрізання, але без надання цьому процесові церемоніального характеру. Таким чином він, свідомо чи ні, посилив позиції християнства в цьому регіоні. Як і раніше, іудеям заборонялося навіть входити до Єрусалима: для цього військові залоги римлян поблизу міста було істотно посилено. Водночас імператор практично не переслідував християн (кількість адептів цього віровчення стрімко збільшувалася, насамперед на сході імперії), та все ж і не скасував заборони на їхню організацію.
Цікаво, що Антонін Пій, на відміну від своїх найближчих попередників, особливу увагу приділяв розвиткові метрополії - провінціям Італії. Хоча карбування монет для провінцій тривало, але пріоритет Італії за його правління був незаперечним. Так, після смерті восени 141 року дружини Фаустіни-Старшої (яку він палко любив, хоча пізніші свідчення ставлять її добропорядність під великий сумнів) імператор розгорнув грандіозну програму матеріальної допомоги дівчатам-сиротам. Яку й назвав "Фаустінські дівчата" (Puellae Faustinianae), на честь небіжчиці. Також було викарбовано чимало монет із її портретом, зокрема вже й після смерті дружини імператора.
Через витрати на святкування 900-ліття від дня заснування Рима (148 рік), Антонін Пій знизив кількість срібла в денарії з 89% до 83,5%, тобто фактична маса срібла з 2,88 грам зменшилася до 2,68 грама. Імператорська скарбниця також потерпала від масових стихійних лих, що розорювали мало не цілі провінції в державі. Антонін Пій навіть виділяв власні кошти для безплатного розподілу масла, зерна й вина під час голоду, допомагав відновлювати Рим, який постраждав унаслідок пожежі, а також надавав допомогу провінціям (хоча робив це більш обережно й дозовано, ніж імператор Адріан). Відомо, що після його смерті 161 року в римській скарбниці зберігалася величезна сума - 675 мільйонів срібних денаріїв!
Будівельна діяльність імператора, порівняно з його попередниками, була не такою плідною. Він завершив будівництво Мавзолею Адріана неподалік Тібру, побудував храм на честь божественного Адріана на Марсовому полі та своєї дружини Фаустіни (яка отримала 138 року титул Августи) на Форумі. Крім того, імператор реставрував фундаментальний міст через Тібр у Римі, Грекостадіум і Колізей.
Серед заходів імператора у сфері соціальної політики треба відзначити акти, які докорінно змінили стосунки між рабами та їхніми господарями. За декретом Антоніна Пія, вбивство раба прирівнювалося до вбивства перегріна (вільної людини без громадянських прав). І у разі жорстокого поводження хазяїна раб міг шукати притулок, насправді - фактичне спасіння, поблизу будь-якої статуї імператора. Міська влада мала розглянути цей факт і ухвалити відповідне рішення. Дуже часто - на користь саме раба…
Якщо подивитися на характерні риси характеру Антоніна Пія, то він був повною протилежністю Адріана. Це стосувалося й міжстатевих стосунків.
На відміну від Адріана, який постійно подорожував, лише один раз, у 154 році, Антонін Пій був вимушений відвідати Александрію в Єгипті та сирійську Антіохію (через повстання, які там відбувалися). Також, за повідомленням Іоанна Малали, він побував у Лаодікеї, Кесарії та Геліополі. За свідченнями деяких істориків, 157 року Антонін Пій повернувся до Рима.
А так імператор постійно перебував на Італійському півострові, здебільшого на своїй віллі в Ланувії та Римі. Саме столиця була у фокусі його уваги. В Римі провадилися публічні вистави, битви гладіаторів та відбувалися грандіозні виплати грошей громадянам. Небачена досі централізація влади, посилення ролі метрополії викликали захоплення у більшості аристократичних родин, і цього курсу Антонін Пій дотримувався протягом усього правління. Роль Сенату ніби й зросла, але дуже часто у вирішенні питань державної ваги імператор використовував повноваження підконтрольної Ради імператора. Чотири префекти преторія, що змінили один одного за часів його правління, були до того ще й видатними юристами.
Помер Пій 7 березня 161 року від лихоманки, яка тривала лише кілька днів, на 74-му році життя. Тоді на теренах імперії вирувала моровиця - епідемія чуми (відома як "Чума Антоніна"). Саме від неї, мабуть, і помер імператор. Крім того, не виключають можливості малярії, черевного тифу або пневмонії. Перед самою смертю він зібрав двох префектів преторія - Луція Фабія Вікторіна та Секста Корнелія Репентіна - і в їхній присутності призначив Марка Аврелія своїм наступником. Але при цьому жодного разу не згадав про Луція Вера. Антонін Пій наказав прибрати золоту статую Фортуни зі своєї опочивальні і передати її Марку Аврелію як майбутньому імператорові. Отже, не маючи спадкоємця чоловічої статі, він передав владу своєму зятеві.
Сучасники Антоніна Пія вважали його справедливим володарем із доброю вдачею. Протягом усіх майже 23 років свого правління, під час якого він із великою пишністю відсвяткував дев'ятисотий ювілейний рік міста Рима, імператор провадив оборонну політику, а також долучився до економічного розвитку імперії. Видатний британський історик Едвард Гіббон писав про Антоніна Пія: "Його врядування відзначене таким рідкісним добром, як наявність украй обмеженої кількості матеріалів для історії: адже історія насправді не набагато ширша за реєстр людських злочинів, безумств і нещасть". Своєю чергою, наступник Антоніна Пія на троні, геніальний філософ-стоїк Марк Аврелій у своїй фундаментальній 12-томній праці "До самого себе" (на Заході більше відомій як "Роздуми"), що написана давньогрецькою мовою, відзначав: "Пам'ятайте про його чесноти, щоб, коли настане ваша остання година, совість ваша була такою чистою, як і в нього".