У попередньому номері «ДТ» подані різні точки зору на події, пов’язані з масовим захворюванням населення в Первомайському районі Миколаївської області. Роботи зі з’ясовування чинників, які викликали спалах «токсидермії невстановленої (можливо, хімічної) етіології», тривають. На підставі отриманих результатів з’являються на світ нові версії й припущення. Чи вдалося вченим за минулий тиждень наблизитися до розгадки причин виникнення досі невідомого захворювання в Болеславчику та інших селах Миколаївщини? З цим запитанням кореспондент «ДТ» звернулась до директора Інституту екогігієни та токсикології (ЕКОГІНТОКС) МОЗ України, доктора медичних наук, професора М.ПРОДАНЧУКА. Те, про що розповів Микола Георгійович, як нам здається, представляє безсумнівний інтерес для вдумливого читача.
— Ситуація з масовим отруєнням у Болеславчику та інших населених пунктах Миколаївської області, як і випадки в Комсомольську, Шостці і найгучніший із них у Чернівцях 1988 року, — це ті ситуації, які можна спрогнозувати, — вважає Микола Георгійович. — Оскільки високотехнологічні виробництва, пов’язані зі застосуванням, синтезом і поширенням хімічних речовин, завжди приховують небезпеку того, що цей випущений людством хімічний джин може бути некерованим. Навіть у високорозвинених країнах трапляються подібні техногенні аварії з наслідками для здоров’я людей. Головне, щоб на досвіді таких ситуацій запобігти їхньому повторенню в майбутньому.
У ситуації з Болеславчиком ми не змогли відразу відреагувати так, як потрібно в подібному випадку. Маю на увазі технічні можливості. Адже крім заходів, пов’язаних із лікуванням і реабілітацією людей, потрібно мати належну лабораторну базу, спроможну вирішити всі можливі завдання, пов’язані з хімічними речовинами. В інститутах системи охорони здоров’я ця база не відновлялася дуже давно. Тим часом аналітичні прилади потребують повної заміни хоча б раз на п’ять років, як це відбувається в розвинених країнах, оскільки чутливість і надійність роботи приладів із кожним роком удосконалюється. Природно, чим більше вони відповідають цим критеріям, тим точніше і швидше можна поставити діагноз, визначити шкідливу речовину чи чинник у навколишньому середовищі.
Щоб визначити потрібну речовину на старих приладах, доводиться докладати колосальні зусилля, винаходити давно пройдене, а найголовніше — гається час. Якщо на сучасному приладі необхідні виміри можна зробити буквально за кілька годин, то на застарілих приладах на це йде доба, а то й тижні. У даній ситуації час має вирішальне значення.
До того ж багаторічна статистика свідчить, що навіть у високорозвинених країнах у 80% подібних випадків визначають захворювання й діагноз, але залишається не встановленим чинник, який викликав захворювання. Незалежно від цього необхідно захистити людей від впливу гаданої, навіть не встановленої, речовини. (До речі, у Чернівцях, де талієву природу отруєння було доведено не до кінця, зробили все, щоб захистити населення від будь-яких хімічних речовин. Це дозволило зупинити розвиток захворювання і появу його нових випадків. Звичайно, якби напевно була відома причина, комплекс наших заходів (медичних, екологічних, соціальних і т.п.) був би значно меншим. Але оскільки ми його не знаємо, то робитимемо значно більше, із запасом «міцності», щоб попередити можливі захворювання, навіть там, де немає доведених чинників впливу. Такий у цілому наш підхід.
Останнім часом внаслідок роботи, проведеної медиками та вченими, «зняли» кілька версій причин захворювання, висунутих різними фахівцями спочатку. Так, у зв’язку з клінічною картиною і лабораторними даними, не знайшли підтвердження інфекційна, алергічна, а також версія отруєння важкими металами. Проведені в ЕКОГІНТОКСі дослідження показали відсутність перевищення в грунті гранично допустимих концентрацій або фонових рівнів свинцю, міді, цинку, марганцю, миш’яку, хрому й нікелю. Радіологічні дослідження підтвердили незмінність існуючого в районі радіаційного фона. Діоксинову версію зняли фахівці ЕКОГІНТОКСу за результатами досліджень грунту, в якому не виявлено перевищення фонових рівнів поліхлорованих діоксинів і фуранів.
Через відсутність значного перевищення рівнів пестицидів в об’єктах навколишнього середовища фахівці нашого інституту відхилили й пестицидну (агрохімічну) версію, яка набула широкого розголосу. Цей висновок стосується всіх відомих в Україні агрохімікатів, які використовувалися в сільському господарстві, а також тих, що зареєстровані в Україні. (Медикам вони добре відомі, як і методи їх контролю та клінічна картина отруєння ними). Проте версія, що стосується нелегальних агрохімікатів, не відомих санепід-службі, вченими ще проробляється. Не відомо, як може поводитися речовина в наших кліматичних умовах, впливати на людину і як боротися з отруєнням (якщо таке виникне) і лікувати людей.
На сьогоднішній день у світі синтезовано величезну кількість засобів захисту рослин (агрохімікатів). І якщо до України нелегально ввозиться якась речовина, то знайти «кінці» дуже складно.
Нітратну версію, як вважає Микола Георгійович, не можна повністю «зняти», оскільки за результатами досліджень, проведених кількома відомствами (ЕКОГІНТОКС, Український науковий гігієнічний центр, Миколаївська обласна СЕС, Харківський науково-технічний центр військової екології), рівень нітратів перевищував гранично допустимі концентрації в 10—30 разів. Проте такий рівень нітратів у воді криниць спостерігається не тільки в постраждалих населених пунктах, а й в інших районах і областях. Крім того, високий рівень нітратів у цьому районі відмічали з 1990 року. Клінічна картина захворювання також не відповідає отруєнню нітратами, а підвищений рівень метгемоглобіну в крові спостерігається не тільки в постраждалих. Тому, на думку М. Проданчука, нітратний вплив не міг призвести до такого захворювання. Інша справа, що на фоні нітратної інтоксикації будь-які інші впливи могли проявити себе і бути важкішими, ніж у зоні, де проблем із нітратами немає.
Найімовірнішою, тобто такою, що не має достатньо аргументів проти, є версія отруєння хімічною речовиною невідомої природи (можливо, пов’язаною з похованням відходів у силосній траншеї 1978 року). З огляду на наявні на сьогоднішній день дані щодо клініки захворювання, епідеміології, а також результатів досліджень відомих хімічних забруднювачів невійськового походження, які могли потрапити до навколишнього середовища сільської місцевості, цю версію виключати не слід. Але...
— У сфері нашої компетенції тільки цивільні проблеми, — продовжує директор ЕКОГІНТОКСу. — Що ж до впливу військових об’єктів (у тому числі хімічних речовин, які там застосовуються), то це не входить в компетенцію системи охорони здоров’я. Тому ми можемо припускати, але доводити чи відхиляти такі версії ми не маємо достатніх підстав. Оскільки робити висновок в даному випадку можемо тільки за непрямими показниками. Так, ми знаємо, як можуть перетворюватися подібні компоненти в навколишньому середовищі. Якщо це справді було рідке ракетне паливо, то всі продукти його розпаду в навколишньому середовищі довго не зберігаються, і малоймовірно, що їх через такий тривалий час і за таких погодних умов, які бувають влітку в Миколаївській області, можна було б виявити. Оскільки ці речовини дуже високореактивні, вони могли одноразово гостро вплинути і дати таку клінічну картину, яка спостерігалася в селах Первомайського району. Це не виключається. Але стовідсоткових доказів цього в нас немає. Річ в тому, що подібні випадки впливу військових об’єктів на цивільне населення відстежувались відповідними підрозділами Мінздраву СРСР. Цю інформацію було засекречено. Тому (якщо версія не буде знята як така) консультуватися з цих питань потрібно з тими, у кого така інформація залишилася.
Однозначно сьогодні можна говорити про сукупний вплив різних чинників, але яка головна причина, ми поки що сказати не можемо. З іншого боку, можливі комбінації хімічних речовин. У даному випадку мали місце високий рівень нітратів, сонячної активності, дуже жорсткий температурний режим, застосування звичайних агрохімікатів. Думаю, на тлі цього є щось таке, що без перелічених чинників, мабуть, залишилося б непоміченим, але в такій сукупності себе проявило, комплексно вплинувши на організм людини. При цьому розчленувати і виділити головне дуже складно.
У даному випадку наше завдання — точно визначитися з діагнозом. Від того, на якій підставі буде поставлений діагноз, які симптоми і синдроми є головними і патогамонічними (характерними конкретно для цього захворювання), можна зробити висновок, чи схоже це захворювання на якесь інше, причини якого нам відомі. Вивчаючи всю групу хворих, ми поставили перед собою завдання чітко визначити критерії цього діагнозу, тобто за якими симптомами можна диференціювати це захворювання від інших. Що й було зроблено. Але знову виникає одне «але».
Річ в тому, що сам діагноз був поставлений ще до уточнення його критеріїв. Тому є розбіжності в даних про кількість людей, які відповідають цьому діагнозу і насправді мають це захворювання, що характеризується певним симптомокомплексом, і тими, кому цей діагноз з тих чи інших причин поставили не зовсім обгрунтовано. Йдеться про так названу гіпердіагностику в певній частині діагнозів. Як показує досвід, вона завжди має місце в подібних ситуаціях. У неї є негативні сторони, як, приміром, поставлений діагноз, якого насправді не може бути. Звичайно, із погляду розслідування причин захворювання це «змазує» картину розвитку масового ураження, ускладнює висновки.
До дослідження загадкового захворювання залучені всі інститути системи МОЗ України. Один із найпотужніших — Інститут екогігієни і токсикології ім. Л.Медведя. Але парадокс. Вже три роки інститут не фінансується взагалі. Зараз і Міністерство охорони здоров’я, і місцеві органи влади готові оплатити нашу роботу. Але цими грошима не можна «закрити» ситуацію, вважає М.Проданчук. Ми маємо бути готові до по-дібних надзвичайних ситуацій, а не намагатися поспішно вживати якісь заходи в момент їхнього виникнення. Це все одно, що годувати коня лише перед перегонами. Тобто навіщо утримувати армію, адже війни немає?.. Але сама армія — гарантія безпеки. Так і тут. Вважаю, що потрібно обов’язково посилювати ті установи й лабораторії, які сьогодні спроможні зробити максимум у вивченні забруднювачів навколишнього середовища, потенційно небезпечних чинників, що у ньому можуть бути. Саме на випадок таких катастроф.
P. S. Редакція «ДТ» стежитиме за розвитком подій, ситуацією, що склалася в Миколаївській області, й повідомить читачів про результати подальших досліджень.