Гадаю, у кожного з нас назавжди залишилося в пам’яті щасливе дитинство з неодмінним дзижчанням шнура бормашини і лікарем, що привітно постукує чимось металевим по зубі, а той відразу вибухає тисячами гострих голок. А коли в школі проходила загальна санація зубів, то в туалетах з’являвся протестуючий напис: «Садисти, перестаньте нас мучити!»
Настали нові часи, і назавжди зникли (принаймні у Києві) бабусі-бормашини «зі шнуром», які працювали зі швидкістю токарського верстата (30 тис. обертів на хвилину). Дантисти перейшли на турбіни (300 тис. обертів), що дозволяє не налягати на зуб відбійним молотком, а обробляти його ледь торкаючись.
З’явилися нові анестезуючі засоби — той самий лідокаїн, який замінив новокаїн. І якщо видалити зуб можна досить просто (трапляється, навіть дітки легко витримують видалення), то «вставити» — часто проблема з проблем. Причина — низька якість вітчизняних матеріалів, що використовуються для пломбування та протезування зубів. Приміром, наша цементна пломба після укорінення в авітамінозному зубі тримається щонайдовше шість місяців, і далі все повторюється спочатку: гострий біль, вихід у поліклініку по талон, зуболікарське крісло...
Матеріали, які тепер використовуються для пломб, відрізняються від колишніх приблизно так само, як черевички від валянків. На зміну цементам (дві години не їсти, кольорового не пити, за усмішку — розстріл) прийшли композити, дібрані за кольором. Якщо сучасна стоматологія й рекомендує цементи, то — склоіномірні. У них такий самий, як у зуба, коефіцієнт розширення, вони виділяють лікувальний фтор, міцно сидять, не кажучи вже про косметичні переваги.
У Києві близько півсотні стоматологічних фірм, які працюють виключно на імпортному устаткуванні. У жодну з них не доведеться їхати по талончик, немає черг, не потрібно ніякого блату. Усе просто, як мукання, — приходьте, зміцнюйте своє здоров’я і одержуйте голлівудську усмішку. Медицина взагалі лікує настільки, наскільки оплачується: найкращий анестетик, — ультракан у капсулах (він, на відміну від вітчизняних, не містить ніяких консервантів) коштує навіть великим оптом 12 доларів за ампулу.
Зрозуміло, стоматологічні новинки не просякнули ще всіх пор нашого життя, принаймні районні поліклініки стійко обходяться без них. До того ж дуже багатьом людям залишається лікувати свої хворі зуби хіба що замовляннями, на решту просто немає коштів.
Стоматологічна
одіссея
До районних судів Києва лише протягом п’яти місяців нинішнього року надійшло двадцять шість позовних заяв від осіб, котрі постраждали від неякісних стоматологічних послуг. Читаю деякі з них...
Віктор Василенко протезувався в лікаря Лідії Приступи у стоматологічному кабінеті «Оптіма» на Лівому березі. «Познайомився з цим лікарем через добру знайому, котра рекомендувала Лідію Василівну як кращого протезиста Києва... Гроші на суму 820 доларів заплатив наперед... Квитанції не вимагав, бо повірив лікарю відразу... Лікар працювала добре, і через місяць зуби з металокераміки вже стояли в роті... Рівно через 21 день міст відпав... Лідія Василівна не захотіла безплатно виправити свою помилку і знову зажадала грошей...»
Галина Чайка лікувалася в клініці «Стомато-люкс» у лікаря Катерини Зеленіної. «Чудовий лікар... Гроші наперед... Міст відпав увечері, і я його вийняла, бо злякалася, що вночі проковтну... Катерина Іонівна прийняти мене безплатно відмовилася...»
Олексій Карпенко лікувався в стоматологічному кабінеті по вул. Тампере, 11-А, в лікаря Інни Космінської. «Я заплатив Інні Нігоосівні 800 у.о., але вона не видала жодних документів або квитанцій... 4 березня 2001 року передня частина протезів з металокераміки випала, а бічні залишилися стояти... Багато днів звертався до Космінської І.Н. з проханням прийняти мене, але вона відмовляла... Коли я почав вимагати повернення грошей, Космінська І.Н. викликала охорону і сказала: «Виведіть його, він хуліганить...»
Станіслав Славинський лікувався в клініці «Стоматологія-Оптіма» у лікаря Ірини Славко. «Цього стоматолога-протезиста я знайшов не за рекламою в газеті, а особисто знав чоловіка, котрому вона поставила чудові щелепи... Гроші на суму 1000 (тисяча) у.о. я вручив особисто, але при цьому, на жаль, квитанцію не попросив... Щелепа випала невдовзі, ношу її ось уже три місяці в кишені, бо Ірина Іванівна Славко нічого безплатно не робить і не переробляє...»
Аналогічних позовних заяв багато, люди обурені, вимагають захисту. Тому починаю журналістське розслідування й вибираю одного з адресатів.
Розмовляю зі Сталіною Вольською. Її діти давно хотіли, щоб мама упорядкувала свої зуби. Нарешті гроші на протезування зібрано, і Сталіна Іванівна через свою добру приятельку знайомиться в клініці «Порцеляна» з лікарем Оленою Криштаб, дізнається, що вона чудовий стоматолог — навіть стажувалася в Німеччині та Швейцарії. Після огляду пацієнтки лікар винесла вердикт: «Хороший рот коштуватиме 2400 доларів. Причому гроші треба внести наперед». При цьому Олена Сергіївна послалася на випадки, коли пацієнт, якому вже поставлено протези, спускається до машини по гроші і зникає назавжди. Вона також додала, що 2400 доларів за таку якісну й об’ємну роботу — справжній мінімум, що інші протезисти беруть удвічі, а то й утричі дорожче. Мовляв, лише для вас робиться така знижка. Вольська відразу вручила Криштаб усі гроші, після чого протягом трьох місяців зуби обпилювали, видаляли нерви, пломбували канали, встановлювали штифти...
Було це в березні 1997 року. Протези нарешті встановлено, роботу завершено. Але через місяць верхній протез почав рухатися, його довелося зняти, а за його нову установку лікар зажадала додаткової оплати. «Але ж протез простояв лише місяць, а ви гарантували 8—10 років», — несміливо заперечила пацієнтка. І тоді Олена Сергіївна щедро («Тільки для вас, дорога Сталіно Іванівно!») погодилася поставити протез за сущу дрібницю — 100 доларів США. Розпочалася робота. Лікар вирішила зменшити ясна й лазером зрізала частину їх. Три тижні тривало загоєння, і можна собі уявити самопочуття пацієнтки, в якої у роті була зяюча рана. Коли нарешті верхній протез поставили, то зуб у центрі на 4 мм відступав від ясен, і цей дефект було добре видно. Але досвідчений лікар запевняла: ясна мають опуститися. Сьогодні фахівці Київської міської стоматологічної поліклініки одностайно стверджують, що ясен різати не можна було — слід було спочатку полікувати їх електрофорезом, від чого вони обов’язково зменшилися б самі. Так утворилася яснева «кишеня», яку «залатати» вже не можна.
Тим часом зуби підпилювалися, пломбувалися, лікувалися. Нарешті міст поставили на цемент. Але пацієнтка могла щасливо всміхатися лише півтора місяця. Міст знову відпав.
Ця стоматологічна одіссея Сталіни Іванівни тривала три (!) роки — постійне лікування на кафедрі стоматології медуніверситету й постійні проблеми з верхнім і нижнім мостами, з яснами... На все про все пішла купа грошей, а головне, сил і нервів. «Життя моя перетворилося на суцільні ходіння до клінік і страх зайвий раз відкрити рот», — розповідає Сталіна Іванівна.
У серпні минулого року Вольська знову розшукала лікаря Криштаб. Вона вже не працювала в «Порцеляні ЛТД», а була директором медичного центру «Алькомед» (вул. Комінтерну, 15). Міст у Вольської довелося зняти (вкотре!), але вже разом зі штифтами. І почалося: знову пломбувалися канали (вони вже розгерметизувалися), ставилися нові штифти... Криштаб люб’язно сказала Вольській: «Треба знову платити, адже «Алькомед» не «Порцеляна», а інша організація. Але я можу вартість роботи зменшити на 20%. Це лише для вас». Протез поставили, однак через півтора місяця він знову відпав...
Можна й далі продовжувати цю сумну історію про нові ходіння стоматологічними кабінетами. Жахливо, але митарства Вольської із зубами (точніше, без зубів) тривають досі.
У «Порцеляні ЛТД» розмовляти зі мною не захотіли. «Яка Криштаб? Вона в нас уже не працює. Де вона — ми не знаємо». Сама Олена Сергіївна зустрітися зі мною не захотіла. «Якщо у вашої хворої Вольської є квитанція про оплату за лікування та протезування, нехай вона звертається до суду, й тоді я всі гроші виплачу, якщо ж ні — гуд бай!» — сказала мені телефоном директор «Алькомеду» Олена Сергіївна Криштаб.
Головний стоматолог Києва, кандидат мед. наук С.Коломієць і завідуючий кафедрою ортопедичної стоматології Київської медакадемії, професор, доктор медичних наук В.Онищенко, оглянувши Вольську, дійшли висновку: зуби верхньої щелепи обпилено настільки (розмір зубів зменшився до 1 мм), що міст будь-якої конструкції на них не триматиметься. Отже, допомогти Сталіні Іванівні вже не можна.
Комерсанти
в білих халатах
Про стоматологів-протезистів ходить безліч чуток і легенд: про їхні заробітки, про їхніх знаменитих пацієнтів... Приміром, у Юрія Левітана — прославленого радіодиктора часів війни і наступних років — не було жодного свого зуба! А це диво стоматології з порцеляни й каучуку було створено ще в сорокові роки!
Але повернімося до С.Вольської та її друзів по нещасті. Як могло так статися? Чому шанований лікар у шанованій клініці ні за що не відповідає? Розмовляю з досвідченим протезистом, який пропрацював у Київській міській стоматологічній поліклініці 36 років. (Прізвища він просив не називати: «Стоматологи — народ дуже корпоративний, елементарно зацькують мене й виженуть на пенсію».)
Ось його розповідь: «Мої колеги будуть, звісно, незадоволені, але я скажу, з чого інколи робляться заробітки. Тепер усі прагнуть змусити пацієнта «клюнути» лише на західні технології, а це не завжди обгрунтовано. Приміром, робиться складний, «накручений» протез замість того, аби зробити що-небудь простіше й дешевше. Складність роботи вигідна лікарю, фірмі. Зайва вона лише пацієнтові.
Заради грошей мої колеги готові вхопитися за будь-яку новинку. Вони зовсім не прагнуть зберегти зуби, а навпаки — якомога більше їх вирвати. Після чого, природно, можна братися за мости та протези. Щодо того, що всі пацієнти, про кого ви розповіли, вибрали лікарів добровільно, понад те —рвалися саме до конкретного лікаря, тут скринька й не була замкнена. Протезист, зробивши хороший протез певному пацієнтові та, природно, отримавши гроші, пропонує цій людині: «Ви свої гроші можете отримати назад. З кожного пацієнта, котрого ви приведете, я заплачу вам 20% суми, яку цей пацієнт мені дасть». Такий метод реклами практикують майже всі стоматологічні клініки, що працюють на дорогому устаткуванні та з дорогими матеріалами.
Щодо мостів і протезів, які досить швидко розгерметизовуються й відпадають, то й це має просте пояснення. Наш, рідний, вітчизняний цемент у 30—40 разів дешевший, ніж склоіономерний. Ось і вирішуйте, який із цих цементів лікарю вигідніше використовувати й чому багато пацієнтів носять свої мости та протези не в роті, а в кишені».
Ми ще довго розмовляли з цим досвідченим протезистом. Зокрема він розповів, що з Фінляндії стоматологи приїжджали до нас стажуватися з видалення зубів. Адже «у них», де борються буквально за кожен зуб, тренуватися немає на кому. А в наших клініках рвуть наліво й направо...
Усе в нас безглуздо, усе парадоксально. У нас завжди має рацію продавець, а не покупець, як це заведено скрізь у світі. В нас усе навпаки. У більшості випадків неможливо довести вину лікарів, «котрі залікували» того, хто потрапив до них у руки. Так і тут. Судді винесли рішення: у позовах до лікарів-протезистів відмовити, бо немає квитанцій про оплату, немає інших доказів їхньої вини.
Ця стаття лягла на стіл начальника Управління охорони здоров’я м. Києва Романа Макомели. Ось його коментар: «Напевно, кожен лікар може помилитися. Але чим вищий його фаховий рівень, тим менша можливість такої помилки. І навпаки. Та й свою ліцензію слід періодично захищати — адже життя не стоїть на місці. У такий спосіб ми змогли б позбутися випадкових людей у медицині, яких, ніде правди діти, ще вистачає. І підняти престиж лікаря-професіонала. Щодо конкретних фактів, викладених у статті, можу відповісти одне: це жахливе неподобство. Жаль лише, що жертви непрофесійного стоматологічного лікування не прийшли до нас, не висловили своїх скарг».
Але з’ясувалося, що в очолюване Романом Миколайовичем відомство скарг на погану якість медицини надходить навдивовижу мало. Швидше за все, люди бояться скаржитися на лікарів. Адже раптом що — звертатися доведеться знов-таки до них.
Щоб не було нестерпно боляче...
Неодмінно настає момент, коли візит до стоматолога стає такою самою неминучою необхідністю, як генеральне прибирання квартири з витрушуванням килимів. Дуже не хочеться, але треба. І доводиться вибирати, кому довірити неприємну процедуру. Стоматологи стоять щільною шеренгою, і на одного потенційного клієнта припадає в середньому два-три крісла зі спинкою, що плавно опускається. Але насправді добре лікувати зуби вміють не всі, і кожному з нас треба чітко знати, чим хороша клініка відрізняється від поганої.
Отже, ви зайшли у клініку вперше — роззирніться. Сяк-так пристосоване приміщення з явними ознаками тимчасового пристановища, безладдя в кабінеті лікаря, його неохайний зовнішній вигляд мають насторожити. У хорошій клініці чисто, зроблено ремонт, стоїть нове обладнання, клієнтам запропонують бахіли на взуття, лікар обов’язково працює в шапочці, масці й рукавичках.
Не треба соромитися запитувати. Поцікавтеся, чи є в клініки ліцензія саме на необхідний вам вид лікування. Якщо хочете поставити коронки, у ліцензії має бути дозвіл на ортопедію. Виправлення прикусу позначено в цьому документі терміном «ортодонтія», ліквідація карієсу — «терапія». І так далі.
Не зайве поцікавитися, чи має лікар категорію. Фаховим стоматологам, відповідно до кваліфікації, надають спочатку другу, потім першу й, нарешті, вищу категорію. Якщо лікар не дає конкретної відповіді чи каже, що йому це не обов’язково, — виходить, не заслужив, не доріс. Робіть висновки.
Взагалі помічено, що реакція на педантичні запитання пацієнтів є показником добропорядності закладу. Якщо лікар або сестра реагують на запитання болісно і з неприхованим бажанням уникнути розмови чи взагалі позбутися допитливого клієнта, не роздумуючи залишайте заклад. Хорошій клініці приховувати нічого. До слова, президент «Порцеляна ЛТД» О.Немченко, дізнавшись, що ведеться журналістське розслідування, пов’язане з її клінікою, зустрічатися зі мною категорично відмовилася. О.Криштаб також не захотіла відповідати навіть на найпростіші запитання. Впевнені у своїй цілковитій безкарності?
Стоматологічні клініки, майже як готелі, можна було б поділити на зоряні категорії. «Двозіркова» клініка пропонує мінімум терапевтичних і ортопедичних послуг. Протезування металокерамікою коштуватиме тут 50 у.о. за один зуб, пломба — 15 у.о. У «тризірковій» зуб коштує від 100 до 150 у.о. Починаючи з «чотирьох зірок», можливості клініки наближаються до міжнародного рівня. Тут виконують імплантацію, є лазерний інструмент. Але зубик коштує вже 300 — 400 у.о. Пломба — сто. «П’ятизіркове» лікування відрізняється від попереднього рівня лише набором немедичних послуг, які роблять приємнішим час перебування в закладі.
Часто дорогі клініки люблять похизуватися тим, що тримають у штаті іноземних стоматологів. Клієнти до них записуються за кілька тижнів і платять щедро. Чи виправдано це? Хорошому стоматологові їхати в Україну резону немає. Він і вдома заробляє непогано — вартість стоматологічного лікування на Заході дорожча, ніж у нас. Отже, хто сюди їде?
Запам’ятайте головне: перш ніж сідати в крісло, укладіть з клінікою договір із зазначенням термінів гарантії на всі види робіт. Намагаючись привабити клієнта, клініки часто обіцяють хто п’ять, а хто й десять років гарантії. Дуже добре. Попросіть, щоб усна обіцянка була записана в договір, і простежте за реакцією. Вона підкаже вам, залишатися в цьому закладі чи пошукати інших стоматологів.
Але якщо після лікування виникли претензії, а визнавати їх добровільно клініка не хоче, треба пройти експертизу. Експертна комісія працює при міській клінічній стоматполіклініці. Одержали висновок, який підтверджує обгрунтованість ваших претензій, доклали до нього квитанції про сплату енних сум за лікування, — і до суду. Тут уже, крім вимоги відшкодування грошей, можна наполягати й на відшкодуванні моральних збитків. І це буде справедливо.