Світ поступово відмовляється від клятви Гіппократа. Лікарська еліта США та Європи не втомлюється говорити про її несучасність. Адже в присязі зовсім не йдеться про етичні проблеми, пов’язані з розвитком генетики та інших наук. Сьогодення потребує нової хартії, в основі якої мають бути інтереси пацієнта.
Українські фахівці теж взялися розширити професійну етику лікаря до біоетики, етики особистості, відповідальної за свою діяльність. Першим «Етичний кодекс лікаря» розробило Українське лікарське товариство (УЛТ) у Львові. Щоправда, поширювався кодекс лише на членів товариства, а наглядало за його дотриманням те ж таки львівське УЛТ.
Отож громадська організація «Ініціативи в громадській охороні здоров’я» запропонувала свій проект, розроблений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», — «Етичний кодекс українського лікаря» (автори: О.Насінник, Л.Пиріг, С.Вєковшиніна, В.Кулініченко). Документ складається з преамбули та п’яти розділів: загальних положень, основних принципів медичної етики та деонтології, зобов’язань лікаря щодо пацієнта, взаємин і взаємодії медпрацівників та представників інших професій, виконання професійних обов’язків. Узгоджений із львівськими колегами, цей кодекс планується як загальноукраїнський.
Минулого тижня кодекс обговорювали філософи, медики, біологи, громадські діячі та журналісти. Всі вони одностайно зазначали: документ запізнюється. Адже суспільство давно зрозуміло, що клятв і юридичних норм у законах недостатньо для відповіді на запитання: «Що таке добро і зло в медичній діяльності?» Саме тому після Другої світової війни міжнародна співдружність видала документи не так правового, як морального характеру. Одним із них стала «Хартія про права пацієнта». Наприкінці 90-х кодекси прийняли французькі, канадські лікарі, медики Тунісу. У 1999 р. Росія замінила «Присягу лікаря Радянського Союзу» (затверджену 1971 р.) на «Клятву лікаря». Тепер медпрацівники виголошують її, отримуючи диплом. Нарешті і у нас з’явився проект документа, що систематизує моральні орієнтири лікаря.
Проте навряд чи кодекс запрацює без усвідомлення лікарями необхідності такого документа. А досягти цього не так уже й просто. Наприклад, у статті 7(4) кодексу зазначено: «Медична допомога не може переслідувати виключно комерційні цілі. Лікареві не дозволяється… поширювати з метою прибутку ліки, пристрої, продукти тощо. Лікареві забороняється вести прийом пацієнтів, давати медичні поради чи призначення у комерційних приміщеннях чи у будь-яких інших місцях, де продаються ліки, пристрої чи продукти, які він виписує або використовує». І це коли офіційна платня лікарів — у середньому 160 грн., тобто вдвічі нижча за встановлений прожитковий мінімум...
Проект кодексу не варто сприймати лише як зведення обмежень лікарів. Насамперед він покликаний допомогти фахівцям. Відомі ситуації, коли пацієнт-суїцидент вимагає у психотерапевта права на евтаназію. І лікар не завжди знає, як вирішити цю моральну дилему для себе. Тепер він може звернутися до кодексу. У статті 23 зазначено: «...Участь медичного працівника в евтаназії є неприпустимою». Це означає — боротьба за життя, всупереч бажанню пацієнта, триває.
Що ж до громадськості, то всі опитувані впевнені у необхідності впровадження «Етичного кодексу українського лікаря». Водночас чимало перших читачів кодексу звернули увагу і на його вади: ускладнену мову, не чітко визначені терміни, не розтлумачені поняття «етика» і «деонтологія». А в анотації сказано «для широкого загалу».
Факт існування кодексу, безумовно, позитивний, але проект поки що сирий. Зокрема не зовсім зрозуміла стаття 6 «Твори благо» (Розділ 2). Критеріїв «блага» ви не знайдете, і хто оцінюватиме — «благо» зробив лікар чи ні, не ясно. Поняття «гідність» має вживатися втричі більше, ніж це є в нинішньому проекті, бо за добу тоталітаризму багато лікарів просто забули його значення.
Незрозуміло, хто наглядатиме за дотриманням кодексу. Якщо за це візьметься держава, швидше за все, з’явиться ще одна «комісія на хабарах». Вочевидь, найкращими перевіряльниками можуть стати самі пацієнти. Коли громадськість об’єднається в товариства, створить комісію, напише висновки і порекомендує порушити справу в суді, медик зрозуміє, чого вартий етичний кодекс. Адже від його дотримання залежатимуть його престиж і кар’єра.