XXI століття або ознаменується розквітом наук про людину, або її не буде взагалі.
Клод Леві-Стросс
Загадкова хвороба, яка нещодавно вразила близько ста учнів двох шкіл Чечні, в основному дівчаток-підлітків, викликана ефектом перенапруження психіки на тлі неблагополучного соціально-економічного становища в республіці — таким був висновок спеціалістів. Її однаковий перебіг пояснюється передачею симптомів — запаморочення, судоми, напади ядухи та паніки, оніміння кінцівок — за типом психічної епідемії без впливу невідомими речовинами. Діти вже одужали, карантин зняли, але багато батьків бояться відпускати дітей до школи. До речі, аналогічних випадків було чимало в різний час в інших країнах. У Гонконгу, наприклад, майже півсотні учнів однієї зі шкіл також одночасно відчули себе нездоровими із подібними симптомами.
Ансамбль пісні і танцю ім. святого Вітта
Діагноз поставлено — тож годі й шукати в чеченському синдромі будь-яку містику на кшталт хорового співу працівників філії Видовищної комісії в романі Булгакова «Майстер і Маргарита». Та й Михайло Афанасійович був за фахом лікарем, тож, швидше за все, чудово знав медичне підгрунтя того чортовиння, яке змусила його героїв не з власної волі дружно виводити «Славное море священный Байкал». Хоча народна мудрість і гласить, що кожен з’їжджає з глузду по-своєму, це не завжди так. У певний час великі групи населення, а іноді й цілі країни впадають в колективне божевілля — феномен отримав назву «психічних епідемій».
Це явище вчені, у тому числі відомі українські психіатри Іван Сікорський і Микола Країнський почали досліджувати наприкінці XIX—початку XX століття. Академік Бехтерєв говорив про два шляхи впливу оточуючих на нашу психічну сферу: з допомогою логічного переконання і не через свідомість, а «через чорний хід», шляхом навіювання через слова, жести, рухи. Для виникнення епідемії необхідні носії ідеї, людські маси й особливі соціальні умови в суспільстві. У переломні моменти історії, коли звичне життя раптом стає дибки, невпевнених у собі людей стає більше, і вони легше стають іграшкою навіювання. Недарма в тому ж романі Булгакова в події у вар’єте лікарі побачили дію масового гіпнозу — у 1930-ті роки в країні була цілком придатна для психічної епідемії обстановка...
Загалом, це явище старе, як світ. Психічні епідемії найрізноманітнішого характеру згадували ще в біблійних сказаннях і давніх легендах різних країн. Із одного боку, величезні маси людей у різних містах і країнах масово шаліли в «танці святого Вітта», а з іншого, за закликом вождів могли проявляти чудеса масового героїзму. Воланд мав цілковиту рацію, вважаючи, що люди мало змінюються — на початку нашого століття психічні епідемії так само реальні, як у середньовіччя. Сюжети в них різні, а внутрішній механізм — однаковий.
Вчені поділяють усі колективні психози на чотири об’ємні групи: соціальні, парарелігійні, етнічні та пов’язані з явищами технічного прогресу. Сьогодення представляє нам психічні епідемії в повному асортименті. Чимало з них не обминули й Україну.
Біле братство навіюваних
Мабуть, найбільшою і найстійкішою серед психічних епідемій є група парарелігійного характеру. По суті, вони в різні віки просто проявляються під різними личинами — крикливство, скіпщина, хлистівщина, малюванщина, підготовка до кінця світу, бісоманія тощо.
...Розп’яття в руках священика лише доторкнулося до голови жінки років 40—45 — і раптом моторошний лемент розірвав тишу храму. Жінку зі страшною силою буквально відкинуло від хреста, її тіло з усього розмаху гепнулося на підлогу і забилося в конвульсіях. Присутні із жахом дивилися на судомні корчі людини, котра вивергала святотатську лайку, і раптом те ж саме почало відбуватися з другою, третьою, четвертою жінкою... Цей випадок нещодавно показали по телебаченню. Ігумен монастиря проводив чергове відчитування «одержимих бісом» людей. Що це? Відгомони чи відродження грізної епідемії біснуватості, на яку в Росії свого часу хворіли цілі села?
А от скіпщина — інший вид грандіозної в минулому парарелігійної пандемії — зникнула. У її адептів поняття християнської аскези набуло крайніх хірургічно-калічницьких форм. Катерина II веліла першого скопця Кіндратія Селиванова за «згубну єресь» бити батогом і відправити до Сибіру. Однак після її смерті Селиванов повернувся і знайшов масу прибічників не тільки серед простого населення, а й серед купців-мільйонерів і аристократії! У числі його активістів був і князь Голіцин, художник Боровиковський. Скопці навіть планували взяти владу в свої руки, однак їхній «проект перебудови Росії» викликав у Олександра I різко негативну реакцію. Скіпщину визнали шкідливою для народу та держави і стали переслідувати за законом. Однак вона виявилася на подив живучою — останній її прояв на території України, так звана мелітопольська справа, датована початком XX століття.
Хто б міг подумати, що в освіченій Україні, як гриби, виростуть різномасті культи та секти, які гарантують світле майбутнє, здоров’я без ліків або, навпаки, близький кінець світу? Серед активних діячів парарелігійних рухів зустрічається чимало патологічних особистостей, які мають дар передавати свої переконання людям, передусім тим, хто має ослаблений психологічний або соціальний імунітет. При цьому зовсім не обов’язково, щоб цей лідер мав високий інтелект, та й сам зміст «заразної» ідеї може бути на диво безглуздим.
Напевно, багато хто ще пам’ятає секту «Біле братство», яка зібрала під свої знамена величезну кількість людей. Лідерами братства були журналістка, колишня комсомольська працівниця Марина Цвігун (Марія Деві Христос) і кібернетик Юрій Кривоногов (Юоанн Свамі), які проповідували швидкий кінець світу. Такого напруженого протистояння влади та секти на території Союзу і СНД ще не було. Зрештою, лідерів було заарештовано, їм пред’явили обвинувачення в масових безладдях, захопленні державної споруди (Софії Київської) і зазіханні на здоров’я громадян. Суд присудив Цвігун і Кривоногова до кількох років позбавлення волі.
Попри те, що секту засудила держава, що оголошений її адептами кінець світу так і не настав, вона не зникла, а існує й понині. Будь-хто може відвідати її сайт і прочитати тексти, де є і така загадкова фраза: «Біле Братство — не з іншого світу, а група медіумів, таємно підтримувана різними урядами планети».
Революцією інфіковані
Однак вважати такого роду епідемії абсолютним злом, звісно, не можна. Як у біологічному житті величезну роль відіграють мікроорганізми, будучи в одних випадках корисними, а в інших — шкідливими, так і «психічні віруси» можуть бути чинником надто корисним або ж згубним. Навряд чи взагалі у світі відбувалася якась значна історична подія, де не був би задіяний чинник колективного навіювання і взаємонавіювання, кажуть спеціалісти. Наприклад, таке складне явище, як народні заколоти, революції й інші суспільні рухи, теж можна розглядати як вид психічної епідемії з усіма закономірностями їхнього виникнення та розвитку. У середині минулого століття у Франції було виділено термін — політичний психоз (folie polytugue).
А от яку роль зіграє та чи інша епідемія в житті суспільства — це багато в чому залежить від її ідеологічного наповнення. Сто років тому Бехтерєв писав: «У деяких випадках передача психічної інфекції видається вкрай полегшеною і серед здорових осіб. Особливо сприятливими умовами для такої передачі є пануючі серед багатьох осіб настрої того самого типу, що розвиваються в періоди наснаги народних мас і загального психічного порушення, пов’язаного з певною надією або очікуванням». Багато видатних особистостей завдяки народній вірі в них були огорнуті ореолом месіанства, тягнучи величезні маси людей на здійснення ними історичної місії. Підбадьорливого слова вождя бувало досить, щоб люди йшли на вірну смерть, нерідко самі не усвідомлюючи цього.
Водночас відомо, що на чолі деяких рухів стояли лідери з тими чи іншими порушеннями психіки. Так, на галюцинації страждала народна героїня Франції Жанна д’Арк, параноїками, на думку деяких спеціалістів, були Сталін, Гітлер і Пол Пот. Російські психіатри неодноразово проводили експертизи участі душевнохворих у російському революційному русі. Порівняльні дані, представлені 1894 року професором Дерптського університету Володимиром Чижом, показали, що на кожну тисячу учасників у них припадало близько 28—30 нездорових людей, тобто разів у 10 більше, ніж серед звичайного населення.
Характерним для масових рухів є і продукування особливих знакових елементів. Це гасла, які впадають у вічі, своєрідні формули навіювання, наприклад: «Вся влада — народу!» Символічні деталі одягу на кшталт червоних бантів більшовиків. Культові пісні типу «Марсельєзи» чи «Варшав’янки».
Буває, що після революції епідемія гасне далеко не відразу. В СРСР, наприклад, в обстановці загальної підозріливості, страху і позбавлення громадянських свобод вона трансформувалася в інтенсивний пошук ворогів народу, доноси і зрадництво. Влада уміло підтримувала високий рівень навіюваності населення добре організованими «п’ятихвилинками ненависті» — люди, які підхопили психічну заразу, не можуть реально сприймати ситуацію, поки не виходять із поля епідемії. Це вже потім хтось перший вигукне «А король же голий!», і всі раптом прозрівають...
Наука має багато гітик
Один із найпарадоксальніших видів психічних епідемій, які широко розповсюдилися в останні роки і в Україні, пов’язаний із розвитком науково-технічного прогресу. З одного боку, у нашому суспільстві залишається високим статус науки і вчених, а з іншого — бурхливий розквіт переживають усякого роду «вчення» і технічні пристосування, які нібито зціляють не тільки без ліків, а й узагалі поза полем офіційної медицини.
Реклама на всі лади звеличує антигіпертонічні браслети, аплікатори, магнітні кліпси та пластини, ебонітові кухлі, амулети здоров’я, активатори, магнітони, апарати для відновлення енергоінформаційного обміну, прилади для впливу мікровібрацією, гравітацією, мікрохвилями тощо. А населення купує — у будь-якому разі це дешевше, ніж лікування в гарній клініці у гарного лікаря — і по ланцюжку передає чутки про «чудодійні» зцілення. Тож даремно тато Дяді Федора з мультфільму «Простоквашино» стверджував: «З глузду поодинці з’їжджають. Це тільки на грип усі разом хворіють». Заразитися можна не тільки вірусом, а й душевним розладом.
Характерно, що під усе це підводиться «наукове» обгрунтування на кшталт того, що нововведення схвалено спеціалістами міфічного Міжнародного інституту здоров’я. Я вже не кажу, що Алан Чумак іменує себе в рекламних оголошеннях академіком, віщунка Віра — психоаналітиком, а рятівниця Божена — фахівцем з біоенергоінформтерапії. При цьому ясновидці виступають по телебаченню, acтрологи публікують політичні прогнози, екстрасенси збирають зали в кінотеатрах. Чим не сеанс магії в булгаковському вар’єте?
Таке явище аж ніяк не є характерною рисою тільки нашого часу. Відомо кілька хвиль цілительства в Європі — усі вони пов’язані з нестабільним станом суспільства. Так, під час Французької революції Месмер лікував «магнетичним» поглядом і пасами, а коли потік бажаючих зцілитися став занадто великим, «намагнетизував» дерево на одній із вулиць Парижа. Хворі, які стікалися сюди з усієї Франції, прив’язувалися до цього дерева в надії на зцілення. Епідемія містичних зцілень кінця XIX століття, що охопила майже всю Європу, змусила вчених 1889 року обговорювати цю проблему в Парижі на Першому конгресі з експериментального і теоретичного гіпнозу.
Розвитку цього соціального явища в нашу «епоху знань» багато в чому сприяли засоби масової інформації, які створюють умови для формування містико-магічного мислення у населення, стверджують спеціалісти. Відповідні статті, рекламні тексти, телепередачі глибоко впливають на психіку людей, особливо дітей і підлітків, а також дорослих, поглиблюють у них забобонні корені і втягують у процес інфікування осіб із різним інтелектуальним потенціалом. У результаті взаємне навіювання в родинах, школах і колективах узагалі, з урахуванням невисокої психологічної культури частини населення, викликає психосоціальне зараження всього суспільства.
Густав Юнг вважав, що сучасна західна культура зайво раціоналістична і тому витиснуте в підсвідомість ірраціональне знову і знову опановує розум і викликає у певного прошарку людей непереборний потяг до містичного. Нехай у нашій освіченій країні містика і надіває часом маску «науковості»...
Фахівця з психічних епідемій викликали?
Психічні епідемії нині досліджувані настільки добре, що з другої половини минулого століття конструювання штучного психічного «вірусу» дедалі більше стає справою бізнесу та політики, полем продуманих соціальних стратегій різних зацікавлених угруповань.
Це зрозуміло: із кожної епідемічної хвилі, яка супроводжується масовим потягом до чогось, попитом на щось чи страхом перед чимось, можна зібрати неабиякий фінансовий або політичний врожай. Який видавець не мріє, щоб навколо його книг виникла епідемія, рівноцінна поттероманії, а співак не жадає шанувальників, котрі впадають у шаленство, як у Елвіса Преслі. І політтехнологи стурбовані, як би це зліпити зі свого замовника образ месіанського лідера, на який від усієї душі відгукнеться народне «несвідоме». Втім, на думку спеціалістів, організувати масову епідемію на порожньому місці, без глибинних передумов у стані суспільства неможливо. Будь-які зовнішні впливи матимуть успіх лише за готовності мас сприйняти ту чи іншу ідею.
Як протистояти психічній епідемії? На жаль, фахівці розводять руками, оскільки рецепт хоч і простий, але важко виконуваний: критично оцінювати будь-яку інформацію, хоч би звідки вона виходила, і мати почуття власної гідності.
Семен ГЛУЗМАН, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України:
«Що більше люди читають і слухають, то більше вони стають переконаними в правоті власної позиції», — ці слова відомого американського соціального психолога я вперше прочитав 1973 року в політичному таборі на Уралі. Засуджений за читання і поширення самвидаву і за усний «наклеп на радянський державний устрій», я намагався тоді зрозуміти: чому мільйони радянських людей, які думають приблизно так само, як і я, мовчать? Невже я, молодий лікар, уподібнився правдолюбному хлопчику з казки про голого короля?
Із двох правд про минуле, можливих для сучасної людини, одна — це правда у власному сенсі цього слова, але вона нудна й банальна, а інша — це міф, тобто, по суті, неправда. Солодка, легка і приємна на дотик. Мислення, розум — це вихід за межі безпосередньо даної нам інформації. Людина, за твердженням Хайдеггера, онтологічно привілейована істота. Тільки людина має минуле, історію, тільки вона дивиться спрямовано в майбутнє. Пам’ятаєте Гамлета: «Чому людці маленькі великими стають, коли великі мізеріють?..»
Хто вони, котрі запалюють сліпою вірою маси? Звичайні люди. Іноді — маленькі, сірі, погано освічені. Одним тільки відрізняються вони від нас — умінням давати прості відповіді на складні запитання. Кіндратій Селиванов і Володимир Ульянов, Марина Цвігун і Бін Ладен, Пол Пот і Алан Чумак... Їх багато, і доля викликає їх, маленьких і не дуже розумних, до великого загалу тільки тоді, «коли великі мізеріють». Так нам простіше. Вони потрібні нам. Ми не любимо сумнівів, усіма силами прагнемо звільнити себе від цього неспокійного, тривожного стану. І в середньовіччі, і в епоху освоєння космосу, ми — все ті ж. Шукачі спокою та простоти. Саме тому ми шукаємо віри, простої, примітивної, однозначної. Двадцять перший вік... А що, власне, змінилося?