Щорічно онкологічні захворювання забирають 100 тис. життів і займають 15% у загальній структурі смертності населення. Усього ж у країні майже 600 тисяч хворих на рак. Якби йшлося про інфекційне захворювання, то ми могли б говорити про епідемію. Щорічно реєструється понад 150 тис. нових випадків, близько тисячі з них — у дітей. Онкозахворювання трапляються навіть у малят до року — переважно лейкоз (він лідирує в дітей віком до 14 років), злоякісні новоутворення нирок, кісток, сполучної тканини й мозку.
У дорослих структура захворюваності інша. В жінок будь-якого віку на перше місце виходить рак молочної залози, потім шийки й тіла матки. У чоловіків найчастіше виникають пухлини трахеї, бронхів, легень та шлунку. Тим часом сказати, що в нас хворіють більше, ніж в усьому світі, не можна — Україна в сумному списку міститься, швидше, посередині. А ось смертність від раку у нас, на жаль, вища.
Причин того кілька. Одна з них — хронічне недофінансування: ось уже два роки держава практично не виділяє бюджетних коштів на придбання препаратів для онкохворих. І це попри те, що на початку минулого року прийнято Державну програму «Онкологія», розраховану на 2002—2006 роки. Власне, хоч як парадоксально це звучить, але її прийняття навіть трохи погіршило й так тяжке становище.
— Щойно місцева влада довідалася, що на препарати для онкохворих виділятимуться бюджетні кошти, багато хто відразу ж перестав фінансувати відповідні статті своїх бюджетів, — пояснив замдиректора з наукової роботи НДІ онкології АМН України професор Володимир Медведєв. — Хоча програмою передбачено фінансування як із центрального, так і з регіональних бюджетів. Проте в держбюджеті виявилася недоїмка, від чого гроші перестали надходити й звідти. Взагалі, таких проблем із фінансуванням, як торік, не було, напевно, ніколи. Ми вже не просимо оплачувати всі статті з охорони здоров’я: нехай це будуть невеличкі суми, але щоб вони стабільно надходили.
Та, на жаль, кошти, що виділяються державою, здебільшого так і залишаються «паперовими». У результаті онкохворі ось уже кілька років кинуті державою, по суті, напризволяще. Як розповіла пацієнтка столичної онкоклініки 36-річна Галина К., щоб пройти курс хіміотерапії, їй довелося продати квартиру в центрі й переселитися у так званий спальний район. «Ще добре, що в мене була ця квартира, — пояснює жінка. — В інших і продати нічого. Вистачає грошей на два-три курси (а потрібно, приміром, шість) — і все. Дехто й зовсім відмовляється від лікування».
«Викручуватися» доводиться не лише хворим, а й медикам. Так, на черговій нараді з питань реалізації програми «Онкологія» медикам порекомендували не чекати милостей від уряду, а самим шукати канали фінансування. При цьому не можна сказати, що державна програма не виконується зовсім: просто виділених грошей вистачає не на все, та й не всім.
— Напевно, у жодній галузі в нас не нагромадилося стільки проблем, як в охороні здоров’я, — пояснила заступник держсекретаря Мінздоров’я України Ніна Гойда. — Повністю їх вирішити неможливо навіть за умови стабільного фінансування. Бюджет 2002 року становив 6,4 млрд. грн., на 2003 рік планується така ж сама сума. Багато це чи мало? Однозначно — недостатньо. 2000 року на онкологію було передбачено 10,8 млн. грн., а ми лише на хіміопрепарати потребуємо до 600 млн. 2001 р. було заплановано вже 47,6 млн. грн., із яких надійшло лише 6,4 млн., або 13%. 2002-го на реалізацію програми «Онкологія» передбачалося 114,7 млн. грн. (до речі, ці цифри вперше збіглися з розрахунковими потребами, які обгрунтовувалися при формуванні держбюджету). Проте минулий рік виявився невдалим у плані виконання як дохідної, так і видаткової частини бюджету. Тому сьогодні профінансовано лише витрати на хіміотерапію для дітей і на лікування онкогематологічних хворих. Це 13,5 млн. грн., що становить 11,7% від запланованого.
Як вишукують кошти на лікування інші онкохворі, залишається загадкою. Вартість середньорічного курсу хіміотерапії тільки для одного пацієнта — 30—40 тис. грн. Декому доводиться витрачати й удвічі більшу суму. Щоправда, якість лікування в Україні, за словами Ніни Григорівни, не набагато поступається західній.
— За останні десять років, — зазначає Н.Гойда, — я не пам’ятаю випадку, щоб громадяни зверталися до нас за направленням у зарубіжні клініки, якщо йдеться про хірургічне втручання. Щодо хіміотерапії можна сказати таке: на території України є всі необхідні препарати. Треба тільки мати за що їх купувати.
Втім, надія на те, що державна програма з онкології все-таки запрацює, залишається.
— На 2003 рік, — розповідає Ніна Гойда, — ми запланували 37,5 млн. грн. на придбання ендоскопічного, рентгенологічного та ультразвукового устаткування — лише з його допомогою можна визначити практично будь-яке захворювання. Щорічно передбачається підвищувати витрати на ці статті, що за всі чотири роки повинно становити 156 млн. грн. Ще один з найвитратніших компонентів програми — лікування медикаментами. На нього щорічно передбачається виділяти близько 150 млн. грн. (у 2003 р. — 86 млн. грн.) — усього 705 млн.
До речі, цими днями надійшло повідомлення, що Держказначейство для виконання ряду державних програм у сфері охорони здоров’я виділило 61 млн. грн. З них близько 13,5 млн. буде спрямовано на лікування онкологічних хворих. Цей факт уселяє деякий оптимізм і надію, що бюджетне фінансування програми «Онкологія» усе-таки зрушиться з мертвої точки.