За даними Міжнародної організації праці, у світі щороку реєструється 270–340 млн випадків травмування на роботі та 160 млн випадків професійних захворювань. У зв'язку з виробничою діяльністю за рік помирають понад два мільйони осіб. Фахівці МОП підрахували, що економічні витрати, пов’язані з нещасними випадками, становлять 1% світового валового національного продукту. На ці кошти, орієнтовно, можна було б прогодувати близько 75 мільйонів людей упродовж року.
У нас значно гірше
Із цим глобальним лихом борються в усьому світі. Десь успішніше й майже звели цю проблему нанівець, а десь вона й досі залишається аж надто масштабною. На жаль, Україна не може похвалитися успіхами на цій ниві.
За інформацією Міжнародного бюро праці, в нас середній щорічний показник нещасних випадків зі смертельними наслідками на 100 тисяч працюючих майже вдвічі вищий, ніж у світі (11 проти шести).
Скажімо, торік кількість повідомлень про нещасні випадки та гострі професійні захворювання (отруєння) сягнула 40 737, а повідомлень про нещасні випадки зі смертельними наслідками зафіксовано 1541.
Порівняно з 2019 роком (до 2020 р. — Т.К.), відбулося стрімке зростання нещасних випадків (усемеро), а смертей — на понад чверть. Це пов’язують зі згубним впливом коронавірусної пандемії й називають сферу охорони здоров'я з її 3 238 випадками виробничого травматизму та 68 смертями найнебезпечнішою. Вона навіть випередила традиційного «лідера» — видобувну промисловість і розробку кар'єрів із 639 випадками травматизму та 30 — смертей.
Однак до цих цифр, мабуть, слід ставитися з певною недовірою. Адже щодо згаданих 40 737 повідомлень про нещасні випадки і 1541 — зі смертельними наслідками, які зафіксував Фонд соцстрахування, було складено акти за відповідною формою, і офіційно визнані такими, що пов’язані з виробництвом, лише 6 646 випадків, з них 393 — смертельні.
Саме цій частині потерпілих компенсують втрати за заподіяну шкоду здоров’ю, а в разі летального випадку надають допомогу сім’ї. Обсяг таких виплат Фонду соцстрахування торік обійшовся у 9,4 млрд грн.
Більша частина цієї суми припала на щомісячні страхові виплати у разі часткової чи повної втрати працездатності — 8 млрд 836,5 млн грн. На щомісячні страхові виплати сім'ям, які втратили годувальників, спрямували 334 млн грн.
Допомога з тимчасової непрацездатності через нещасний випадок або професійне захворювання витягла з бюджету фонду 138,1 млн грн. Ще 68,1 млн грн припали на одноразову допомогу в разі смерті потерпілого, а 56,7 млн грн становили страхові виплати одноразової допомоги потерпілому в разі стійкої втрати професійної придатності.
Прикро, що ймовірність не лише травматизму, а й професійних захворювань у нас у 5–8 разів вища, ніж в інших промислово розвинених країнах Європейського Союзу. За 2020 рік до Фонду соцстрахування надійшло й зареєстровано 2242 повідомлення про хронічні професійні захворювання (отруєння).
У структурі професійних захворювань перше місце належить хворобам органів дихання — 39,6% загальної кількості діагнозів по Україні. Через непрацездатність щорічно втрачаємо 2,5–3 млн людино-днів, а середня тяжкість кожної травми сягає 25 людино-днів непрацездатності.
Дивує й той факт, що серед причин страхових нещасних випадків переважають організаційні (майже 53%), з яких близько половини — невиконання вимог інструкцій з охорони праці.
Серед психофізіологічних причин, на які припало 16,6% , особиста необережність потерпілого теж наближається до половини цього показника. Технічні причини призвели до 7,4% нещасних випадків, а разом узяті техногенні, природні, екологічні та соціальні — до 1,6%.
Виплат більше, ніж надходжень
Ще один алогізм — погіршення стану охорони праці навіть в умовах систематичного спаду виробництва. І тут просвітку наразі не видно. Статистика першого кварталу 2021 року, оприлюднена Фондом соцстрахування, далека від утішної: зареєстровано 3 502 потерпілих внаслідок нещасних випадків на виробництві.
Упродовж усіх трьох місяців потреба у видатках за лікарняними листками та на страхові виплати потерпілим на виробництві і їхнім родинам значно перевищувала обсяг надходжень від частки ЄСВ до бюджету Фонду соцстрахування.
Що з усім цим робити. пропозицій не бракувало й нині не бракує. Пробували і лібералізувати законодавство, і закручувати гайки. Останнім часом популярності набули всілякі мораторії на перевірки підприємств, скасування чималої частини актів з охорони праці, що мало посприяти розвиткові бізнесу.
Мабуть, у цьому був певний сенс. Тим часом такі кроки послабили безпеку на виробництві, й показники смертності поповзли вгору. На протидію цим викликам уряд розробив проєкт Закону «Про безпеку та здоров’я працівників на роботі» — замість Закону «Про охорону праці».
Відгуки про нього різняться. На переконання розробників, документ продиктований необхідністю імплементації стандартів ЄС у вітчизняне законодавство. Він увібрав європейський досвід і сприятиме поліпшенню ситуації у сфері охорони праці.
Критики законопроєкту хоч і визнають його новаторським, проте вважають надто ліберальним, зміни — фрагментарними й не завжди послідовними. Мовляв, бракує конкретизації окремих положень і належного контролю за дотриманням норм.
Куди поділися противаги?
Загалом, законопроєкт вітають насамперед тому, що він пропонує ще більше обмежити втручання держави в діяльність підприємств, яке гальмує розвиток економіки.
Але в такому разі в ньому слід було закласти систему стримування та противаг. Скажімо, зі звуженням сфери держрегулювання мала б зрости вага колективних договорів. Натомість пропонується навіть прибрати деякі чинні норми, котрі є досить важливими.
Передусім ідеться про можливість прописати в них додаткові гарантії захисту від звільнення. Бо ж нині навіть за їх наявності інспекції праці складно це проконтролювати. Що буде в разі скасування зазначеної норми, можна лише здогадуватися.
Є в проєкті й такі зміни, які відверто лякають. Наприклад, пропонується скасувати нижню межу відрахувань, які підприємство має спрямовувати на охорону праці. За досі чинними нормами, ця частка має становити не менше 0,5% фонду оплати праці за попередній рік.
Що бізнес не дуже охоче виконує цю норму, ні для кого не секрет. А коли ще й прибрати нижню межу відрахувань — наслідки неважко передбачити. Як і від скасування гарантії збереження середнього заробітку на період простою, викликаного небезпекою на робочому місці.
Мабуть, і запитувати не варто, чи зможе за таких обставин працівник відмовитися від виконання службових обов’язків, якщо роботодавець не усуне небезпеку. Особливо ж якщо представники з питань охорони праці, обрані трудовим колективом, не наділені правом зупиняти виробництво у разі виникнення загрози.
А ще — проєкт виключає деякі категорії працівників з-під захисту, не поширюючи положення про охорону праці на самозайнятих, працівників фермерських господарств і домашніх працівників. І навіть ті, хто працює за цивільними договорами, підпадають під захист лише частково.
У Європі такого вибіркового поділу немає. Там передбачено універсальний захист для всіх працівників. Зате в нашому законопроекті, на європейський кшталт, прописано обов’язок роботодавців оцінювати професійні ризики (зокрема для генетичного спадку) і визначати найчутливіших до цих ризиків осіб. Однак немає положень про захист благополуччя працівників у ширшому сенсі (стрес, сексуальні домагання тощо).
Але є й такі зміни, які, безперечно, можуть поліпшити ситуацію з виробничим травматизмом. Наприклад, зроблено спробу врегулювати питання співпраці роботодавців, на чиїх об’єктах одночасно працюють різні підрядники. Проте й ця норма вийшла «розмитою», тоді як у ЄС усе досить конкретизовано.
Немає чіткості стосовно переведення працівників на іншу роботу в разі погіршення здоров’я. Пропонується зберегти їм середній заробіток, але не більш як на два місяці. Найгірше ж, що такого працівника можуть навіть звільнити, якщо йому не знайдеться підходящої роботи.
Варто також звернути увагу на повноваження інспекцій праці. З одного боку, контроль з боку держави послаблюється, а з іншого — інспектори на власний розсуд зможуть вирішити, застосовувати штрафні санкції чи обмежитись порадою або рекомендацією роботодавцеві.
У країнах Європи таких вольностей немає, хоча повноваження інспекторів досить серйозні. У разі ігнорування роботодавцем їхніх вимог вони можуть звернутися до поліції й евакуювати працівників із небезпечного підприємства. Якщо робота виконується в небезпечних умовах, інспектори мають право вимагати зупинення ліцензії на здійснення господарської діяльності або ж навіть добиватися ув’язнення винних.
У нас же проблему роботи в умовах підвищеної небезпеки законопроєкт не тільки не розв’язує, а ще більше загострює. Бо якщо нині для проведення таких робіт і застосування машин підвищеної небезпеки роботодавці зобов’язані отримати дозволи Держпраці, то, згідно зі змінами, роботодавець може на власний розсуд або додатково застрахувати життя й здоров’я працівників, або отримати дозвіл на експлуатацію небезпечного обладнання.
Та й це ще не все: якщо роботодавець не отримає відмови у видачі дозволу впродовж десяти робочих днів, то має повне право на діяльність із підвищеним ризиком і без отримання дозволу. До того ж дозволи на виконання таких робіт діятимуть безстроково, а не п’ять років, як тепер.
Єдине, що може обмежити свавілля, — штраф за допущення працівника до виконання робіт підвищеної небезпеки без отримання дозволу або без додаткового страхування працівника в розмірі одноразової допомоги, яка виплачується сім’ї потерпілого на випадок його смерті внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Одне слово, в законопроєкті чимало положень, які розширюють свободу дій роботодавців, а становище працівників роблять уразливішим. Тож експерти побоюються, що після впровадження змін у підходи до регулювання охорони праці, зокрема скасування нині чинних (конкретних) норм, нові (оціночні) можуть не спрацювати.
Не виключено, що за таких умов роботодавці досить вільно трактуватимуть окремі положення, й це не сприятиме зменшенню травматизму на виробництві.
Більше статей Тетяни Кириленко читайте за посиланням.