Два року тому на церемонії відкриття вітчизняного інсулінового виробництва міністр охорони здоров’я Раїса Богатирьова у присутності Президента країни схвильовано сказала: «Ми ще навіть не в змозі оцінити всю важливість і значення того, що відбулося, — появи українського інсуліну».
Тим часом подія ця воістину непересічна. В ті дні голова Держкоммедбіопрому Олександр Коротко, який доклав чимало зусиль для реанімації і здійснення інсулінового проекту, в інтерв’ю газеті «Труд» зазначав: «Це принципова і незаперечна перемога справді державного підходу до розв’язання складних галузевих проблем національного значення, справжній прорив у світову фармацевтичну еліту. Україна першою з країн СНД і Балтії вирішила одну з найболючіших медичних проблем — забезпечення хворих на цукровий діабет широким набором напівсинтетичних і тваринних інсулінів короткочасної та пролонгованої дії. Потужність заводу (12 млн. флаконів на рік), асортиментний спектр препаратів ставить «Індар» в інсулінову «табель про ранги» відразу після Данії, Німеччини та США. Знаменно, що такий складний лікарський засіб, як інсулін, Україна виробляє самостійно. Це свідчення виняткового потенціалу нашої країни у фармацевтиці».
Хоч як дивно, подію такого калібру зацікавлені особи, за великим рахунком, прогавили. Прибічники вітчизняного інсуліну — через загальну невіру в успіх справи, недруги й конкуренти — через скепсис, з урахуванням поінформованості про кинуті на завал «Індару» сил. Недооцінка нової команди заводчан, можливо, і врятувала виробництво.
Минув рік — і Україна отримала близько 4 млн. флаконів життєво важливих ліків. Минуло два — і постачання заводських препаратів по країні сягнуло 80% їх загальної кількості. І це навіть не рівень підприємства (нині воно працює ледь на одну п’яту своєї потужності), а більшою мірою показник просування українських інсулінів на внутрішньому фармацевтичному ринку. Однак результат є, і він перевершив найсміливіші сподівання.
Нині — новий етап зміцнення позицій заводу. Його прологом став VI всеукраїнський з’їзд ендокринологів, який закріпив виробничі та медичні завоювання підприємства. Маркетологи «Індару» не вживають висловів, на які охоче налягають представники закордонних фармацевтичних фірм в Україні, але переконливість і достовірність результатів клінічної практики застосування «індарівських» інсулінів свідчить сама за себе. Вітчизняні препарати стали щонайсерйознішим інструментом у становленні принципово іншої картини на інсуліновому ринку країни. Й одразу оголили приховані раніше проблеми.
Базове насичення потреб у цих ліках виявило несподіваний парадокс — неготовність ряду ланок ендокринологічних служб працювати в ситуації забезпеченості інсулінами. Заявила про себе і проблема належної клінічної практики. Стало зрозуміло, що без рішучої участі в цих процесах самого «Індару» реалізація комплексних положень національної програми «Цукровий діабет» гальмуватиметься.
І, як завжди, зміни «індарівці» розпочали з себе. На підприємстві допрацьовується цілісна ідеологія забезпечення хворих вітчизняними інсулінами. На чільне місце ставиться системність дій. Стратегія випуску препаратів виходить із необхідності покрити всі потреби інсулінозалежних хворих в інсулінах флаконних та інших форм. Їх асортимент і якість мають утримати за «Індаром» позицію національного лідера в розробці та виробництві інсулінів.
Підприємство дедалі більше готове брати під свій захист хворих на цукровий діабет, що означає як випуск глюкометрів та інших тестуючих приладів, належної апаратури та реактивів для раннього виявлення захворювання, так і найширшу допомогу в діяльності громадських діабетичних організацій, шкіл самоконтролю, організації навчання та відпочинку хворих, турботу про юних пацієнтів. І якщо держава збереже за «Індаром» держзамовлення, завод планує вагомі інвестиції в розширення спектру цукрознижуючих препаратів і в мережу ендокринологічних служб.
Принциповий момент: все, що випускає чи розробляє підприємство, жодною мірою не ущемляє інтересів інших вітчизняних виробників, бо не дублює їхньої номенклатури. Однак у центральних офісах транснаціональних компаній «Ново Нордіск» і «Ей Ліллі» швидко зметикували, що у випадку з «Індаром» мова незабаром може йти не про боротьбу за територію України. І швидко знайшли тут своїх союзників.
«Де совість?» — журяться на «Індарі», читаючи надумані міркування про «некласичне» співвідношення тваринних і людських інсулінів, вироблених на заводі. «Як можна розхитувати психологію хворих людей, які тільки-но отримали гарантовані ліки? Це ж злочин!»
Не беруться до уваги навіть глибоко обгрунтовані судження бездоганного у своїй науковій репутації академіка трьох академій Андрія Єфімова: «Я мушу підкреслити, що свинячий інсулін застосовується з моменту відкриття інсулінотерапії — з 20-х років. Канадські вчені вперше ввели хлопчику інсулін і врятували йому життя. Відтоді тваринні інсуліни рятують людину. Люди застосовують свинячий і людський інсуліни дуже давно, і жодного розходження ефектів не відбувається. Тоді, коли народилася генна інженерія, питання начебто було вирішено — не треба нам тваринних, дайте людські... Однак протягом останніх років учені вивчили всі інсуліни, й такі думки в серйозних наукових колах не побутують».
Цікаво й те, що випади проти «Індару» почастішали, щойно його керівництво саме заявило про зміну пропорцій виробництва. Вочевидь, тому так і квапляться...
А повертаючись до філософії, яку прищеплюють на «Індарі», принагідно зазначу: підприємство поки що не має фірмових прапорів і штандартів. Його принципи: «Державний підхід. Потрібність кожному хворому. Розвиток на своїй основі».
Тож жалюгідними видаються спроби підгодованих західними фірмами авторитетів від фармацевтики поставити «Індар» урівень із підприємствами, для яких наклеювання етикеток на заморські флакони — вже вітчизняне виробництво, а їх розфасовування — взагалі межа бажань. Цей ціннісний нігілізм далеко не безневинний, він розмиває з такими труднощами створювані критерії національних економічних інтересів. І до того ж, хоч як називай привізні готові ліки — «напівпродукт», «проміжний продукт», — ти незмінно стаєш банальним коробейником у чужих торгових рядах. Щоправда, з однією різницею — ще й шкодиш побратиму по індустрії. Втім, ділові етичні норми — не найсильніший бік випробуваних гравців на внутрішньому ринку ліків...
У кадрах ювілейної телехроніки річної давності «індарівці» у піднесеному настрої. Все як годиться: важке сукно президії, килимові доріжки, у величезному актовому залі багато світла. Урочисті промови, нагороди. Вони — переможці.
Зараз досягнень на порядок більше, але заводчани стали іншими: діловитішими, спокійнішими, суворішими. Вони відчувають проміжність свого нинішнього становища. Майбутні рубежі, відкриті обрії ще треба осмислити. Їм багато вдалося, але зроблене ще тільки має стати продуктивним досвідом.
Олексій Лазарєв, навпаки, — загадковий, динамічний, сповнений задумів та ідей. Йому не терпиться, але директорські кроки виважені й раціональні. Їх азимут — досягнення максимальної висоти. Якщо мова про культуру виробництва, то це неодмінно має бути рівень GMP. Впроваджує дистриб’юторську практику — вектор на якість GDP, бачить збої в клінічних результатах провінційного спеціаліста — і йому не дає спокою відсутність у країні стандартів належної клінічної практики. Зрозуміло, лапідарні міжнародні абревіатури — не самоціль. За ними — самоповага професіонала, генетично не здатного робити свою справу погано. А найважливіша справа життя доктора біологічних наук, професора О.Лазарєва розвертається до кульмінації. «Індар» перебуває на порозі вирішальних, поворотних подій. Побажаємо ж йому прихильної долі.