UA / RU
Підтримати ZN.ua

«Велика госпіталізація»: чому так багато українців помирає від коронавірусу

Україна — третя після США і Росії за кількістю смертей на добу. Що не так із нашою системою?

Автор: Алла Котляр

В Україні — третя (справжня) хвиля ковіду. Здавалося б, цілком очікувана. І час на підготовку до неї був. Але коли система мала за сигналом чітко запрацювати на повну, чомусь знову виявилося, що вакцинальна кампанія перетворилася на фрік-шоу, з киснем — проблеми, медперсоналу не вистачає, а гібридні карантинні заходи більше нагадують якусь феєрію — пишно, але далеко не завжди логічно. 

Тим часом Україна посідає вже третє місце у світі за абсолютною кількістю смертей від ковіду на день. Попереду — США і Росія. Країни, в яких населення уп’ятеро-вдесятеро більше, ніж в Україні. Але ковідна летальність вища лише у півтора-два рази. 

«Перед місцевою владою поставлено завдання нарощувати темпи вакцинації проти COVID-19, аби щоденна кількість щеплень у країні сягнула 350 тисяч», — заявив 3 листопада заступник керівника ОП Кирило Тимошенко журналістам у Вінниці. Взагалі, у традиціях Банкової все добре приписувати собі, а погане — регіонам. А Кирило Тимошенко ж — піарник. І мав точно знати, що саме для цього потрібно робити. Не зробив.

Однак відповідальність за провал вакцинальної кампанії ОП із себе знімає. Соціальні ролики, які розвіюють фейки та закликають щеплюватися, — непосильне (чи просто нецікаве) для нього завдання, на відміну від великого кіно про святкування Дня незалежності. Радник глави ОП Михайло Подоляк каже: «Прийняти рішення — хто провалив, повинен Кабмін, парламент і зрештою президент...» 

Президент, що видаляє пост із закликом вакцинуватися, можливо, збереже свій електорат серед антивакцинаторів. При цьому для країни втратить набагато більше — життя громадян. На тлі перевантаження медсистеми, героїзму медиків, кисню від волонтерів...

Зараз нерідко можна почути, що не час критикувати владу. Треба думати над тим, що робити. Але мені здається, важливо і те, і те. Ми ніколи не перестанемо помилятися, якщо будемо мовчати про помилки, а не аналізувати їх. 

Перед Віктором Ляшком, призначеним на посаду міністра охорони здоров'я України 20 травня нинішнього року, щодо ковіду, по суті, стояло тільки три завдання — організувати і провести вакцинальну кампанію; підготувати медсистему до нової хвилі; розробити ефективні карантинні заходи та способи контролю над ними. Як він із ними впорався?

Вакцинальне фрік-шоу

Заступаючи на посаду, Віктор Ляшко пообіцяв до своїх 100 днів на ній (28 серпня) ввести українцям 10 млн доз вакцини, а до кінця року щепити 70% населення. 

 До речі, я досі не розумію захоплення міністра загальною кількістю доз. Ці цифри — для галочки, не для людей. Що підтверджує кількість прострочених і вилитих у результаті доз. Головне — привезти вакцину й відзвітувати. А для нас із вами важлива кількість людей, котрі пройшли повний курс вакцинації. Система має працювати для людей. І вибудувана має бути під них. Але в Запоріжжі донедавна працювали тільки два пункти вакцинації. Провакцинуватися у вихідні по всій країні — той ще квест. Цифри в ці дні завжди дуже падають. 

Хай там як, освоїти 10 мільйонів доз удалося тільки у вересні. Хоча вакцини були на вибір, на 1 листопада повний курс вакцинації пройшло всього 19,6% населення (мало просто закликати людей вакцинуватися, треба переконливо розвіювати фейки). Якщо середньодобова кількість щеплень збережеться на рівні 250 тисяч, то до кінця року двома дозами вдасться імунізувати 40% населення. 

Дозволили вакцинувати дітей 12+. Це добре. На «Дельту» вони хворіють значно частіше, ніж на попередні штами. І нерідко — тяжко. 

На жаль, вакцинацію найуразливіших груп населення — 70+ років — повністю провалено. Переповнені лікарні — наслідок. За даними ЦОЗ, летальність у цій групі становить 11%. Проблема в тому, що вакцинацію проводили хаотично. На відміну від інших країн, основною метою було збільшити загальну кількість зроблених щеплень, а не досягти цільових показників у найуразливіших групах. 

Згідно з результатами опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» у жовтні, 57% дорослих українців не бояться захворіти на COVID-19. 43% — не готові вакцинуватися. Готові — лише 18%. 

Напередодні будь-яких виборів вулиці країни втикані білбордами з політичною рекламою. Але чи багато ви бачили білбордів про вакцинацію? А соціальних роликів на ТБ — одному з головних джерел інформації для найбільш уразливої вікової групи 70+?

Переглядові будь-якого серіалу в Інтернеті багато місяців поспіль обов'язково передують рекламні ролики азартних ігор. Це набагато вигідніше. Власникам цих мереж. Країні ж вигідна успішна вакцинальна кампанія від коронавірусу. Але на її популяризацію уряд виділив із держбюджету 25 млн грн лише 6 жовтня. Результати поки що не особливо помітні. 

Побачивши плашку «Вакцинація рятує життя», яка висить праворуч угорі на телеканалі «Рада», я спеціально прогортала весь список телеканалів. Таку саму, але меншу, побачила на К1. На «Першому київському» — «Зупини Епідемію. Вакцинуйся». На «1+1», «2+2» шрифтом набагато меншим — «Вакцинуйся. Разом ми сильніші». І це все. 

«Не можна було розпочинати вакцинальну кампанію, переконувати щеплюватися, тоді як до середини літа доступ до вакцин був обмежений», — не втомлюються повторювати представники Мінздоров’я. Але антивакцинаторська пропаганда при цьому проводилася. У тому числі з Росії. І вона дала свої плоди. Інформаційну війну Україна знову програла. Результат очевидний. 

Медсистема сягнула межі. На 1 листопада було поставлено новий рекорд — 52 128 пацієнтів із ковідом у лікарнях, що на 5% перевищує показник весни. Захворюваність в Україні вдвічі перевищує середню по Європі. «Велике будівництво» на очах перетворюється на «Велику госпіталізацію». 

Ще страшніше те, що за тиждень у середньому 550 смертей щодня. Інколи ця цифра прямує до 800. Причому слід мати на увазі, що в офіційну статистику України потрапляє тільки шпитальна летальність. Цифри не враховують тих, хто помер удома, особливо якщо ковід не було підтверджено. Смерть від тромбоемболії легеневих артерій буде внесено у графу «серцево-судинні захворювання». Причиною смерті онкохворого з ковідом вважатиметься онкологія. У летальність від ковіду не будуть уписані й випадки смерті від викликаних ним ускладнень. Жоден документ МОЗ не велить це робити. Тим часом за останні півтора року додаткові смерті в Україні становили 150–160 тисяч. 

Підготовка лікарень: тасуємо колоду, малюємо кисень

Начебто від початку літа лікарні посиленими темпами готували до нової хвилі. Змінювали списки опорних, виписували вимоги до забезпечення киснем у них, наявності медперсоналу. 

На жаль, прийшла хвиля, і ми вкотре виявилися непідготовленими. Принаймні далеко не так, як нам про це казали. Є затримки з «ковідними» пакетами. Знову не вистачає медперсоналу, кисню...

 Наприкінці жовтня розпорядження керівника робіт із ліквідації наслідків надзвичайної ситуації (COVID-19) зі змінами списку ковідних лікарень виходили буквально щодня. Одні лікарні зі списку зникали, інші з'являлися. І так по колу. Головлікарів примушували виділяти у своїх лікарнях додаткові ліжка під ковід. Таким чином розмиваючи захворюваність і уникаючи «червоної» зони. Однак далеко не завжди в цих лікарнях були матеріально-технічні можливості, щоб забезпечити додаткові ліжка киснем, лікарськими препаратами, кадрами.

«Починають розгортати ліжка там, де їх фізично ніде розгорнути, — писав 26 жовтня на своїй сторінці у Фейсбук лікар-анестезіолог Роздільнянської ЦРЛ Іван Черненко. — У деяких районах концентратори з первинки віддають на вторинку, щоб розгорнути додаткові ліжка. Це погана прогностична ознака, якість медичної допомоги стане ще гіршою, бо персонал не гумовий, як і ресурси. Розгортати ліжка нескінченно — це погана ідея, дуже погана». 

За свідченнями лікарів, на первинку навіщось закупили дорожчі двопотокові концентратори. Не тільки 10-літрові, а й 25-літрові, які абсолютно неможливо використовувати в домашніх умовах. Їх, у кращому разі, забирала вторинка. 

 Замість закупівлі та встановлення обладнання для потокового кисню знову було виділено субвенцію на закупівлю кисневих концентраторів. Це вже стало традицією — закуповувати не те, що справді потрібне. А те, що доступніше. 

Тим часом кисневі станції будуть потрібні завжди. Це полегшує логістику, зменшує кількість обслуговуючого персоналу. Це надійне джерело, на яке завжди можна розраховувати. Але, за даними системного аналітика Євгена Істребіна, на 29 жовтня близько 13 тисяч пацієнтів у лікарнях перебували на концентраторах, а не на потоковому кисні. За півтора року пандемії кисневі станції, які не залежать від зовнішніх поставок, з’явилися в менш ніж 1% лікарень. 

Ще 15 липня Верховна Рада в першому читанні ухвалила законопроєкт про виділення коштів (300 млн грн) на кисневі станції. Однак на цьому справа застопорилася. За словами нардепки Інни Совсун, 7 вересня Мінздоров’я надало інформацію, що на закупівлю кисневих станцій потрібно 1 млрд 108 тис. грн. 28 вересня Кабмін виділив на це... 395 млн грн. Однак, хоча зараз хворі на коронавірус у п'ять-шість разів більше потребують кисню, ніж у попередню хвилю, виділені гроші досі заблоковані на рахунках Мінздоров’я. Хоч би які були причини цього, вони не мають права на існування. Як і ті, з яких на митниці «маринуються» медпрепарати не пакистанського, а індійського виробництва. Наприклад, «Ремдесивір». 

Тим часом із середини жовтня два найбільших виробники кисню в країні закрилися на планові регламентні роботи. Україна мусила закуповувати кисень у Польщі. 1 листопада в ефірі з медичним експертом ЮНІСЕФ Катериною Булавіновою Іван Черненко розповідав, як у його лікарні заощаджують кисень. Анестезіолог іде з пульсоксиметром по палатах. Тим, у кого сатурація 92–95, «зрізає» по 2–3 літри: «Поживете поки що на сатурації 90»...

Тоді ж, 1 листопада, перший заступник міністра охорони здоров'я Олександр Комаріда заявив: «В Україні дефіциту кисню не було. Під час пікових навантажень на систему були перебої з логістикою». 

А на порозі нове лихо. 2 листопада Міністерство енергетики Білорусі повідомило, що системний оператор «Укренерго» попросив аварійної допомоги на постачання електроенергії потужністю 500 МВт для підтримки України. І це означає віялові відключення електрики. Отже, і відключення кисневих концентраторів. Що вже відбувається в Одесі. Та це вже інша історія. 

Гібридний карантин

На сьогодні в «червоній» зоні — 16 областей. Ще три ось-ось там опиняться. Знову надто пізно. У рамках «помаранчевих» зон більшість областей довго намагалися втримувати штучно. Побоюючись за політичні рейтинги. А подекуди — задля безперешкодного проведення виборів. 

Під загрозою впровадження обмежень «червоних» зон процес вакцинації громадян прискорився. Але тут знову починається український сюрреалізм. Відвідувати громадські місця та користуватися транспортом можна лише з сертифікатом про вакцинацію (причому навіть отриманим щойно, після першої дози), негативним ПЛР-тестом або ж довідкою про те, що з моменту перенесеного ковіду не минуло шести місяців. Поки що незрозуміло, де в цьому переліку довідка про тимчасові або постійні протипоказання до вакцинації. Паперова. Яка може стати ще одним клондайком для фальсифікаторів. 

«Дія» постійно глючить то там, то тут. Електронний сервіс такий «простий і зрозумілий» користувачам, що потрібні офлайн-пункти підтримки, аби люди могли ним скористатися. 3 листопада в Києві відкрили пункти з підтримки «Дії». Де людям допомагають отримати Covid-сертифікат.

Карантинні заходи та їх реалізація погано узгоджені з законодавством. Це дозволяє антивакцинаторам знаходити лазівки, складати безглузді інструкції про те, що відповідати поліції на прохання пред'явити ковідні сертифікати, і виходити на мітинги протесту. 

У пунктах вакцинації люди з бійками та прокльонами тиснуться в чергах. Не дотримуючись дистанції й часто без масок. Ніякого контролю над цим немає. І є висока ймовірність, що зрештою ми отримаємо цілу купу вакцинованих хворих. Адже введена їм вакцина ще не почала працювати. 

Вагони метро — напівпорожні. Зате переповнені маршрутки. Тут перевіряти «перепустки» значно складніше. У маршрутках, знову ж таки, ніхто не дотримується дистанції, а маски носять через раз, часто — під носом. 

80% учителів із кінця літа наполегливо закликали вакцинуватися, щоб не втратити роботу. А потім... перевели школи на дистанційку. 

Депутати продовжували ходити на роботу і зобов'язати себе вакцинуватися погодилися тільки 2 листопада.

Рівень української ентропії зростає. Інколи здається, що навіть повітря стає бетоном. І мимоволі замислюєшся: а чи справді міністр на своєму місці? 

Віктор Ляшко, безумовно, харизматичніший за попередника. Непричетний особисто і явно до корупційних схем. Чуйний і добре вміє домовлятися. Але йому виявилося не чужим поняття «свої люди». Попередній конкурс на голову НСЗУ скасували. Чекаємо «свого». А головне — важко зрозуміти, який у міністра план і яким буде наступний крок. 

Безглузді й хаотичні, незрілі управлінські рішення завжди призводять до трагічних наслідків. Їхньою ціною стають людські життя. У цьому винен не тільки міністр. Але як менеджер він несе за це відповідальність. Задля справедливості, треба сказати, що інший в оточенні Зеленського з'явитися й не міг. Потрібні зручні. А не ті, хто приймає жорсткі рішення, які можуть підірвати політичний рейтинг.

Більше статей Алли Котляр читайте за посиланням.