Напередодні Всесвітнього дня донора крові працівники вітчизняної служби крові змушені визнати: донорство в Україні занепадає. За інформацією Міністерства охорони здоров’я, за 15 років загальна кількість донорів у країні скоротилася більш як удвічі. Служби крові неспроможні забезпечити потреби клінічної медицини.
За наявною статистикою, якщо у 1991 році Україна мала 1 мільйон 464 тисяч донорів, то вже у 2005-му їхня кількість зменшилася до 678 тисяч 451, причому за останній рік цього періоду — майже на 100 тисяч осіб.
Брак донорів та вкрай зношене обладнання є на сьогодні найбільш глобальними проблемами українських регіональних служб крові. Державне фінансування, яке вони отримують, є незадовільним та нерівномірним, не враховує поточні потреби служб та розміри областей. Так, за даними головного лікаря Львівського обласного центру служби крові Ярослава Дяківа, служба крові Херсонської області отримує на свої потреби 250 тисяч гривень на місяць, тоді як служба Львівської області має 320 тисяч на рік.
Серед інших причин, що призводять до занепаду донорства в Україні, експерти називають складні соціально-економічні умови, погіршення демографічної ситуації, ліквідацію планової системи організації донорства, невиконання зобов’язань держави щодо пільг донорам та припинення пропаганди донорства.
Як наслідок — потреба клінічної медицини у препаратах плазми крові задовольняється на 17-25% порівняно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я.
«Основний показник нашої галузі — заготівля крові на одного жителя. В Україні цей показник становить 8,5 мл крові, тоді як за рекомендацією ВООЗ має бути 12-15 мл», — коментує директор Науково-дослідного інституту патології крові та трансфузійної медицини Академії медичних наук України, завідувач кафедри гематології та трансфузіології Львівського національного медичного університету ім.Д.Галицького професор Василь Новак.
В окремих регіонах цей показник іще нижчий. Так, за словами Новака, у Львівській області він становить сьогодні 3,6 мл.
Крім цього, через брак сучасної апаратури та якісних тест-систем крові, хворі постійно наражаються на небезпеку, що їм буде перелито кров від інфікованого донора. Адже імуноферментні тести, які використовують українські спеціалісти, не спроможні виявити інфекцію на тій стадії, коли донор уже інфікований, але організм іще не виробив достатньо помітних для тесту антитіл.
Детальніше про ситуацію з донорством в Україні читайте у статті Тетяни Козирєвої «Страшна правда про службу крові» у свіжому номері «ДТ».