У рамках програми «Здоров’я та демографія в Україні» Світовий банк підготував четверте дослідження під назвою «Основні причини високого рівня смертності в Україні».
Дані тривожні: хоча деякі показники останніми роками поліпшилися, зокрема знизилися дитяча та материнська смертність, однак спостерігається висока смертність працездатного населення, переважно чоловіків. Головна причина — незаразні захворювання (82% від 1 млн. смертей у 2004 р.). Найбільшими чинниками ризику є значне поширення хронічних захворювань та шкідливих звичок серед населення, особливо серед молоді. І найприкріше те, що багатьох причин захворюваності та передчасної смертності можна було б уникнути, ведучи правильний спосіб життя та дотримуючись приписів лікарів. Проте українці з дивовижною затятістю нехтують елементарними речами, які коштують їм десятиліть життя.
Низка досліджень, підготовлених Світовим банком, мала кінцевою метою подолання демографічної кризи в Україні, поліпшення здоров’я нації і, зрештою, зростання економічного та соціального добробуту. Масштабні опитування населення допомогли виявити найістотніші негаразди, їх причини, групи ризику. Вивчаючи ці дані, експерти виробили рекомендації для органів влади і всіх зацікавлених сторін щодо реформування системи охорони здоров’я та співпраці на різних рівнях заради загального блага. Варто зазначити, що рекомендації, які містилися у трьох попередніх дослідженнях, були виконані лише частково, більшість реформ наразі не відбулися, а ті, котрі були реалізовані, не дали очікуваних результатів.
В останньому, четвертому дослідженні використано дані репрезентативного на національному та регіональному рівнях опитування українських родин із приводу хронічних станів, способу життя та використання медичних послуг, проведеного Українським центром економічних і політичних досліджень імені О.Разумкова у вересні-жовтні 2009 року на кошти Світового банку. В ньому брали участь родини з восьми областей України. Стан здоров’я респондентів оцінювався не лише за їхніми особистими повідомленнями, а й із допомогою біомаркерів. Це, зокрема, допомогло визначити рівень усвідомлення населенням власного стану здоров’я та необхідності здорового способу життя.
Експерти проаналізували як причини захворюваності, пов’язані зі способом життя, так і причини, пов’язані з роботою системи охорони здоров’я. Одержані дані, загальні та щодо окремих груп населення, допоможуть планувати більш ефективні та надійні цільові заходи, а в майбутньому — оцінювати їхню ефективність.
Хвороби не оминають ні голодних, ні ситих
Велику тривогу викликає збільшення кількості хронічних захворювань. Понад 40% дорослого населення України віком від 18 до 65 років мають принаймні одне хронічне захворювання або стан, понад 7% — мають декілька (три чи більше) хронічних захворювання чи стани. Хоча з цією проблемою нині зіштовхуються всі країни світу, та в нас, порівняно з тією ж таки Європою, набагато більше хворіє молодь.
Поширеність захворювань найвища на заході (40%), але інтенсивність захворюваності (за даними щодо кількох хронічних станів) більша на сході. Зокрема в цьому регіоні найпоширеніші високий рівень холестерину та цукру, відповідно, тут спостерігається і найвищий відсоток інсультів та інфарктів. Жінки хворіють більше, але й живуть на 12 років довше за чоловіків, — отже, більшу частину життя проводять у поганому стані здоров’я. Захворювання не залежать від матеріального стану — вражають як бідних, так і багатих.
Найпоширенішим хронічним захворюванням є стенокардія, що може стати причиною інфаркту (7,3% вибірки), далі йдуть гіперхолестеринемія, тобто високий рівень холестерину в крові (3,8%), діабет (3,6%), остеопороз (2,4%). Розповсюдженість раку у вибірці — 0,8%. Найчастіше українці просто не доживають до тих років, на які припадає середній вік захворюваності на рак.
Основна причина смертності в Україні — серцево-судинні захворювання (ССЗ). Саме вони спричинили 67% смертей у 2009 р. На ішемічну хворобу серця та інсульт припадає понад 50% тягаря хвороб і п’ята частина тягаря інвалідності в Україні. Хоча з 1995 р. відсоток смертності від інсульту в Україні поволі зменшується, він досі удвічі-втричі вищий, ніж в інших країнах Східної Європи. Ішемічну хворобу діагностовано майже у чверті дорослого населення нашої країни.
(Для порівняння: у 2005 р. від ішемічної хвороби серця в Україні померло близько 40%, від інсульту — 13%, від цирозу печінки або отруєння — по 3%, від раку дихальних шляхів, СНІДу, туберкульозу — приблизно по 2%, від ДТП — 1,6%.)
Головними чинниками розвитку ССЗ є ожиріння та високий кров’яний тиск. Такі елементи способу життя, як паління, надмірне вживання алкоголю, малорухливість і неправильне харчування, сприяють швидшому потраплянню людини до групи ризику.
Кожен третій українець віком 18 — 65 років, зокрема кожен п’ятий віком 18 — 25 років, має підвищений кров’яний тиск. Два з трьох українців із надмірною вагою (ожирінням) та гіпертонією — віком за 40 років. Однак останнім часом поширеність гіпертонії зростає серед молодого покоління, особливо серед молодих чоловіків. Майже кожен третій респондент із гіпертонією на сході віком до 40 років. Ще гірша ситуація на заході, де 47,5% гіпертоніків віком до 40 років.
Майже 29% респондентів мають надмірну вагу і 20% — хворіють на ожиріння. Причому чоловіки більш схильні до надмірної ваги, а жінки — саме до ожиріння. Найбільше потерпають від цієї проблеми українці, що проживають на півночі та в центрі країни.
Малозабезпечені респонденти найбільше схильні до гіпертонічної хвороби, а ожиріння переважно трапляється серед заможних.
Третина опитаних, у яких обстеження виявило гіпертонію, і половина тих, кому діагностували ожиріння, не усвідомлювали наявності в себе цієї хвороби. Оскільки в поліклініках далеко не завжди вимірюють тиск і вагу, захворювання інколи залишаються невиявленими. (Тим більше не є таємницею, що наші люди не надто полюбляють ходити до лікарів. Приватна медицина — дорога, проте не завжди ефективна, до рук безплатної — взагалі краще не потрапляти… В середньому українець витрачає приблизно 185 гривень на візит до лікаря. Витрати зростають майже вдвічі для пацієнтів із трьома хворобами чи більше, оскільки збільшується кількість необхідних ліків…)
Але значно більша проблема — не у своєчасному діагностуванні, а в тому, що половина населення не виконує призначень лікаря. Так, майже 80% українців, котрі знали про свою гіпертонічну хворобу до опитування, був прописаний курс лікування. З них тільки половина дотримувалася режиму прийому ліків. Близько чверті не приймали ліки у прописаних дозах та з необхідною періодичністю, решта не приймали взагалі. Популярні відмовки — «інколи я забуваю прийняти ліки», «я змушений приймати занадто багато ліків», «не можу собі дозволити купити їх».
Додаткові рекомендації лікарів (вживати менше солі, зменшити психологічне навантаження, знизити вагу, кинути палити) пацієнти здебільшого ігнорували або ж дотримувалися їх частково. Так, менш як чверть хворих на ожиріння дотримувались якої-небудь програми зменшення ваги. Понад те, близько 70% тих, хто знав про своє ожиріння, займалися фізичними вправами менш як 60 хвилин на тиждень. Опитувані виправдовувалися: «життя занадто стресове, щоб виконувати рекомендації», «важко змінити мій звичний режим харчування», «занадто багато труднощів, щоб змінювати мій спосіб життя».
Мало дотримуються рекомендацій лікаря й особи, в яких діагностовано високий рівень холестерину або глюкози в крові.
Експерти радять проводити цільові оздоровчі кампанії, аби своєчасно діагностувати в населення України зазначені вище хвороби, інформувати про ризики та контролювати лікування. Якби ще порадили, як мотивувати лікарів сумлінніше ставитися до своїх обов’язків без підвищення зарплати… (До речі, тільки третина опитаних ніколи не робила неформальних подарунків лікарям під час медичної консультації. Значна частина опитаних зізналася, що зверталися б до лікаря частіше, якби не треба було робити подарунки…)
Втім, не можна перекладати всю відповідальність за наш стан здоров’я на лікарів. Найкраща порада нічого не варта, якщо її не дотримуватися. Чи ми не довіряємо лікарям, чи наші умови життя не дозволяють належним чином виконувати їхні поради, чи нам просто ліньки?
Чоловіки палять від браку розуму, а жінки — від горя з розуму?
Багатьох хвороб можна було б просто уникнути, якби українці дотримувалися здорового способу життя. Адже саме паління, зловживання алкоголем, неправильне харчування та забруднення довкілля призводять до виникнення хвороб, отруєнь, травм та небезпечних серцево-судинних захворювань. Проте самодисципліни нам бракує.
36% українців палять, 31% — щоденно. Це вище за середній показник — 28,6% по Європейському регіону, за даними ВООЗ. Причому середній вік початку паління серед щоденних курців знижується і зараз становить 16 років. Найменше щоденних курців на заході країни (24,6%), найбільше — на сході (34%). 80% щоденних курців — чоловіки. Жінок, які палять, у молодшій віковій групі вчетверо більше, ніж у старшій. Цікаво, що більше схильні до паління, зокрема щоденного, чоловіки з початковою освітою і жінки з вищою освітою.
20% українців не відмовляють собі у надмірному вживанні або зловживанні алкоголем. Це явище більш поширене серед чоловіків (80%). Надмірне вживання або зловживання алкоголем починається змолоду (28% у віковій групі 18—29 років) і зростає з віком, сягаючи пікових значень у віковій групі 40—49 років (26,7%), після чого починає знижуватися (що може свідчити про високу смертність питущих). Найбільше чоловіків, які надмірно вживають чи зловживають алкоголем, належить до вікової групи 18—29 років (31,8%), найбільше жінок — до групи 40—49 років (35,8%).
Кожен десятий українець — малорухливий (себто мало ходить пішки, їздить на велосипеді, працює вдома або на подвір’ї, займається спортом тощо). Найбільше тривожать високі показники (11%) малорухливого способу життя серед людей віком 18—29 років. Це, можливо, один із найвищих показників у регіоні (наприклад, у Чехії цей показник становить 3,7%, в Угорщині — 7,1%). Можна припустити, що частина молоді прикута до комп’ютера, частина — до телевізора, а хтось, може, й до книжок. Найбільше «лежнів» на півночі та в центрі країни. Малорухливий спосіб життя домінує серед мешканців міст і збільшується залежно від матеріальної забезпеченості.
І немає ж, мабуть, людини, котра б не знала про сумні наслідки шкідливих звичок. Опитування це підтверджує. Проте усвідомлення ризикової поведінки не виключає несерйозного ставлення до неї. Так, 7% курців, які палять щоденно, не знали або не були впевнені у шкідливому впливі паління на людей, що оточують їх. Третина щоденних курців, які намагалися кинути палити протягом останнього року, насправді не хочуть або не впевнені в тому, що хочуть це зробити (навіть якщо рекомендував лікар). Тільки чверть тих, хто надмірно вживає або зловживає алкоголем, вважають, що їм слід зменшити кількість прийому алкоголю.
Тим часом статистика промовиста: 17% смертей у 2004 р. були викликані такими чинниками ризику, як тютюнопаління, зловживання алкоголем та порушення правил дорожньої безпеки. Зокрема Україна посідала друге місце за рівнем смертності від зловживання алкоголем (включно з алкогольним психозом) у всьому Європейському регіоні ВООЗ, йдучи вслід за Естонією. Згідно з даними Світового банку, 94% цих смертей можна було б уникнути завдяки відповідній профілактиці.
Але зміна способу життя нації на більш здоровий — завдання не з легких. По-перше, тому, що українці мало замислюються над далекосяжними наслідками, орієнтуючись на негайні переваги, які дає нездоровий спосіб життя. По-друге, шкідливі звички є певною мірою культурною нормою (так, паління або вживання алкоголю може бути «перепусткою» до кола «своїх»).
Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих?
Автори дослідження «Основні причини високого рівня смертності в Україні» пропонують комплексний підхід до подолання кризи в галузі охорони здоров’я України. На їхню думку, зусиль самого лише сектору охорони здоров’я недостатньо — потрібна координація зусиль уряду, бізнесу, неурядових організацій.
Передусім необхідно розробити загальну стратегію профілактики та контролю за хронічними захворюваннями. В ній — визначити пріоритетні напрями і ролі різних секторів та урядових рівнів. Далі, відповідно до стратегії, реалізувати цільові профілактичні програми. В їх рамках — просвітницькі заходи, заохочення здорового способу життя, сприяння спортивній діяльності та відповідним клубам, заборона реклами алкогольних напоїв та тютюнових виробів, продажу їх малолітнім, паління у громадських місцях, оподаткування шкідливих харчових добавок (цукор, жирні продукти, алкоголь) тощо.
Нікуди не подітися й від реорганізації системи охорони здоров’я. Потрібно переорієнтувати її на визначення груп ризику, своєчасне виявлення хронічних захворювань та станів і контроль їх розвитку.
Значно більше сил потрібно кинути на профілактику. Відповідальність за неї лежить не тільки на лікареві (його справа — попередити, поінформувати), а й на пацієнті, роль якого у власному здоров’ї має стати більш активною та відповідальною. Бо не допоможуть ніяка соціальна реклама, ніяке підвищення цін на «повільні отрути», ніякі просвітницькі акції, якщо людина не потурбується про себе сама.
Звісно, є чинники, на які кожен із нас поодинці вплинути не може, — це шкідливі викиди, якими ми дихаємо, примхи погоди тощо. Проте дуже багато речей, котрі мають вирішальне значення для нашого здоров’я, цілком нам підконтрольні. Не зловживати шкідливими продуктами харчування та алкогольними напоями, не палити, більше рухатися — хіба це не в наших руках?