Причин, з яких у нас так, м’яко кажучи, все невесело на медичному «фронті», зайвий раз повторювати не має сенсу. Їх усі чудово знають. Знову й знову підводити очі до неба і тремтячим голосом видихати «Доки ж?!!» також недоцільно. Знайти відповідь на це запитання, схоже, завдання складніше, ніж докопатися до сенсу буття. Тож спробуймо подивитися на сформовану ситуацію тверезим поглядом, відклавши рожеві окуляри і, водночас, не перебільшуючи негативів.
Мінздоровські чиновники можуть скільки завгодно рапортувати про «досягнення», «прориви» й «нові рубежі». Але тільки ми з вами, пересічні громадяни України, маємо право дати об’єктивну оцінку всьому, що відбувається, адже медицина покликана служити саме нам. Як вона виконує свої обов’язки наприкінці дев’ятого року незалежності держави, чи задоволені наші співгромадяни нинішнім рівнем медобслуговування? Відповіді проанкетованих соціологічною службою УЦЕПД говорять самі за себе. Задоволених сучасною вітчизняною системою охорони здоров’я мало — лише 9,8% опитаних. 7,4% респондентів не мають певної точки зору. Тепер спробуйте вгадати з однієї спроби: яка думка решти 82,8% наших співвітчизників, котрі брали участь у дослідженні?.. Коментарі, погодьтеся, зайві.
Не менш конкретні та промовисті відповіді на таке запитання анкети: «Чи змінився рівень медобслуговування населення України порівняно з 1991 роком?» «Підвищився», — вважають 5,6% опитаних. «Не змінився», — переконані 12,1% респондентів. Вагалися з відповіддю 6,7%. Песимістично налаштованих громадян, упевнених, що тепер стало гірше, — аж 75,6%.
Але проблема ще й у тому, що в більшості з нас немає ні культури, ні знань, ні звички, ні бажання, нарешті, ставитися до власного здоров’я належним чином. Ми далеко не американці з їхнім культом здорового способу життя. У нас, на жаль, усе відбувається за принципом «Доки грім не вдарить, мужик не перехреститься». (А либонь, наприклад, запущену гангрену в жодній закордонній суперклініці також не вилікують...) У цьому плані вельми показові відповіді на двоє таких запитань анкети: «Чи вважаєте себе здоровою людиною?» і «Яким чином піклуєтеся про власне здоров’я?». Щодо першого думки розподілилися так. Стовідсотковими здоров’яками вважають себе 29,1% респондентів. 46 і 23,6% опитаних мають, відповідно, несуттєві й серйозні проблеми зі здоров’ям. Тих, хто вагався, — 1,3%. При цьому лише половина (точніше — 48,1%) громадян веде здоровий спосіб життя, спортом займається й зовсім купка фанатів — 12,3%, регулярно проходять огляд 13,3% опитаних. Постійно відпочивають під час відпустки в санаторії, на курорті 3,3% респондентів, оздоровлюються за системою Іванова, Андрєєва тощо 4,5%. Зате аж ніяк не малочисельні лави ледарів і лежебок: у своєму, пардон за різкість, наплювацькому ставленні до здоров’я зізнавалися майже 30% проанкетованих.
На сумні роздуми наводять і суми, викладені нашими громадянами впродовж останнього року на лікування та підтримку власного здоров’я. Половина учасників дослідження УЦЕПД скромно відзначилася в графі «До 100 грн.» Майже вдвічі менше громадян (точніше — 28,1%) розщедрилися на 100—500 одиниць національної валюти. Витратити на себе, улюбленого, 500—1000 грн. змогли тільки 6,1%. Ще менше — 2,3 % «вгатили» у власне здоров’я від 1000 до 5000 грн. Суми, які перевищували останню цифру, виявилися посильними для якихось 0,3% опитаних. Вагалися з відповіддю 13,6%. Про що свідчить сказане вище? Певна річ, не лише про нашу бідність. А й про ту саму відсутність культу здорового способу життя.
Цікаві відповіді на запитання: «Скільки, приблизно, разів протягом року вам доводилося звертатися по медичну допомогу?» «Жодного разу!» — відрубали 30% респондентів (стільки ж, коли пам’ятаєте, відповіли: «Не маємо проблем зі здоров’ям»). А ось далі... Один раз викликали лікаря чи ходили в поліклініку 16,5%, двічі — 16,3%, тричі — 11,3%. Десять разів зверталися до медиків лише 4,2% опитаних. Погодьтеся, незрозуміла якась виходить ситуація: адже понад 23% учасників дослідження скаржаться на серйозні проблеми зі здоров’ям, у 46% вони незначні, але ж є. Чому тоді до кабінетів лікарів «заростає народна стежина»? Можливо, знайдемо пояснення в тому, що візит до лікаря пов’язаний із матеріальними витратами, грубо кажучи, з необхідністю «давати на лапу»? Принаймні на обов’язковості останнього наполягають 26% респондентів, ще 31% вважають: так, лікареві чи медсестрі в більшості випадків потрібно віддячити. Сумніваються в цьому майже 19% проанкетованих. 18% учасників дослідження переконані: якщо медицина безплатна, то вона повинна бути справді безплатною. Не мають певної думки 6,4%.
А що, як правило, роблять наші співвітчизники, коли в них виникають проблеми зі здоров’ям? Виявилося, викликають дільничного лікаря лише 43,3% респондентів. Напрошується висновок — кредит довіри до людей у білих халатах аж ніяк не на високому рівні. Це підтверджує й інша цифра — 31,6%, опитаних лікуються народними засобами, ще 2,5% довіряють іншим нетрадиційним методам медицини. Незначна кількість громадян (3,9%) звертаються до сімейного лікаря (щиро кажучи, це викликає глибокі сумніви, оскільки в нашій державі досі до пуття навіть не визначилися: хто ж вони такі — ці сімейні лікарі? Та й інститут сімейної медицини перебуває лише в зародковому стані. Отже, у даному випадку йдеться, радше, про сусідку-медика, «свого» терапевта тощо) Нікуди не звертаються 13,5% «нігілістів», вагалися з відповіддю майже 2%. А послугами приватних медзакладів регулярно користуються 3,4% респондентів, чого, загалом, і слід було чекати: приблизно стільки в Україні, за статистикою, заможних людей.
До речі, про приватні лікарні. Хоча б раз до них зверталися 40% проанкетованих УЦЕПД. Саме їм адресували запитання: «Чи нададуть вам обслуговування належного рівня в платному медзакладі, якщо заплатите тільки за прейскурантом і додатково не віддячите лікарю (матеріально)?» «Так», — відповіли 36,5%. «Нададуть, але не завжди», — вважають 36,7%. «Без «спасибі» в конверті не обійтися», — так вважає майже кожен п’ятий. Не мають певної думки 7,3% учасників соцопитування.
Отже, що маємо в результаті. Переважна більшість людей цілком не задоволена вітчизняною системою охорони здоров’я. При цьому лише половина з них веде здоровий спосіб життя. Є очевидним досить низький авторитет вітчизняних медиків, що працюють як у державних медзакладах, так і в приватних. Плюс відсутність в основної маси населення необхідних коштів на лікування та підтримку власного здоров’я. На цьому поставимо крапку. Оскільки стан української системи охорони здоров’я... Коротше, шановний читачу, дивися початок матеріалу.