Через прорахунки попередньої державної політики з питань забезпечення фармацевтичної діяльності пересічні українці сьогодні доволі часто зіштовуються як із недостатньою доступністю лікарських засобів для населення, так і з їх завищеною ціною. Застарілі хвороби слід лікувати в період загострення. Нині саме той час.
Про які прорахунки йдеться?
- Поступова (впродовж останніх років) ліквідація державних і комунальних аптечних закладів знизила доступність лікарських препаратів, що містять наркотичні засоби та психотропні речовини.
- Негласна державна підтримка (зокрема органами місцевого самоврядування) монополізації аптечної діяльності та створення аптечних мегамереж призвели до мінімізації економічної конкуренції та зловживань монопольним становищем.
- Мовчазна згода держави на розвиток маркетингових договорів на фармацевтичному ринку підвищила вартість лікарських засобів.
Зазначу, що всі винесені питання взаємопов’язані. Проаналізуймо їх за ступенем важливості та можливістю негайно виправити.
Необґрунтоване підвищення цін на лікарські засоби. Опитування встановило, що вітчизняні фармвиробники відпускних цін не підвищували. Під час опитування представників аптечних закладів Полтавської, Харківської, Миколаївської, Київської, Одеської та Львівської областей, які належать до аптечних мереж як міжрегіонального, так і регіонального рівнів, було встановлено, що товарообіг збільшився до 30%. Цікаво, що відбувається це на тлі закриття аптек (інколи з об’єктивних причин).
Працівники аптек продовжують виконувати професійні обов’язки, інколи в небезпечних для життя умовах, не отримуючи при цьому жодних додаткових винагород. Бенефіціари ж аптечних мереж (власники) в умовах підвищення цін на ліки продовжують займатися здирництвом з вітчизняних виробників під виглядом маркетингових договорів. І все це відбувається в умовах війни.
За окремими позиціями фармвиробники вимушені платити міжрегіональним аптечним мережам до 60% вартості товару. Ці додаткові витрати вони часом мусять закладати у власні витрати, зменшуючи тим самим обігові кошти. Як наслідок — можуть опинитися на межі банкрутства. І це тоді, коли державі так потрібні ліки.
У цьому контексті, цікавий наданий фармвиробниками лист-звернення до них за підписом керівництва мережі аптек «Подорожник». З одного боку, у фармвиробників наполегливо вимагають знижку. З іншого — попереджають про необхідність збереження ретро-бонусів (премія від постачальників дистриб'юторам за виконання певного плану продажу).
Тобто власники окремих аптечних мереж (декотрі зареєстровані в офшорних зонах) отримують надприбутки на крові наших співвітчизників, а платить за це кінцевий споживач (пацієнти або держава). Пересічні українці вимушені купувати ліки за будь-якими цінами, бо вибору не мають. Держава в умовах війни й необхідності підтримувати боєздатність теж іде на невиправдані витрати, лікуючи поранених і надаючи медичну допомогу своїм громадянам.
Дивну позицію зайняли і найбільші вітчизняні дистриб’ютори. Порівнявши відпускну ціну окремих фармвиробників та оптові ціни найбільших фармдистриб’юторів, бачимо, що на окремі групи фармацевтичної продукції націнка сягає 30–40%.
Поступова ліквідація державних і комунальних аптечних закладів не тільки призвела до невиправданого підвищення цін на ліки, а й створила перешкоди на шляху їх доступності для українців.
Наприклад, на Полтавщині до початку війни в результаті лібералізації фармацевтичного ринку, за мовчазною згодою окремих посадових осіб облради, а також вналідок нефаховості окремих посадовців облдержадміністрації, поступово було фактично знищено комунальну аптечну мережу. Ще кілька років тому, до початку активного впровадження маркетингових угод у фармації, ця мережа входила до десятки найбільших. Руйнація і банкрутство комунальних аптечних закладів відбулися в усіх областях України. В деяких регіонах їх приватизували.
У когось може виникнути запитання: навіщо, попри чималу кількість аптек, зберігати державні та комунальні заклади? Річ у тому, що на сьогодні відпуск лікарських засобів, які містять наркотичні речовини, переважно здійснюють лише державні та комунальні аптеки або господарські товариства, засновані з участю територіальних громад (тобто мають частку комунального майна). Як і ліки за референтними цінами для визначених верств населення, зокрема «чорнобильців».
Питання забезпечення пацієнтів лікарськими препаратами, що містять наркотичні засоби та прекурсори, стало першою проблемою, з якою у перші ж дні війни зіштовхнулося чимало пацієнтів. На жаль, у нинішніх умовах цю проблему на нормативно-правовому рівні можна буде вирішити тільки після війни. Якщо знайдеться політична воля і державницькі настрої посадових осіб переважать бажання й надалі вирішувати особисті фінансові проблеми.
Діяльність, пов’язану з обігом ліків, що містять наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори, можна здійснювати лише за наявності окремих видів ліцензій (на виробництво, перевезення, зберігання, торгівлю тощо).
Крім того, проблемними є питання ціноутворення цієї групи лікарських засобів, регульоване державою, а також умов зберігання, кваліфікації персоналу тощо, зокрема інколи не зовсім виправдана увага до зазначеного виду діяльності з боку правоохоронних органів.
Перелічені чинники стоять на заваді швидкому отриманню прибутків. Тому легалізована діяльність, пов’язана з обігом лікарських засобів, які містять ці контрольовані речовини, переважно не приваблює суб’єктів аптечної діяльності.
Ще одна серйозна проблема, з якою з початком війни зіштовхнулися як пацієнти, так і працівники аптек, — обмежені запаси лікарських засобів на регіональних аптечних складах. Переважно аптеки й аптечні склади отримують запаси не більш ніж на три робочих дні. Це виправдано з погляду економічних показників, однак не з погляду соціальної функції аптек, якщо вважати їх закладами охорони здоров'я, а не торговельними точками. Здебільшого сьогодні цю проблему вирішено. Однак не нормативно-правовим регулюванням. А підвищенням цін.
Раніше на комунальних (регіональних) аптечних складах на випадок надзвичайних ситуацій на зберіганні перебували необхідні групи лікзасобів. Звісно, це потребувало економічної підтримки від органів місцевого самоврядування та нормативно-правового забезпечення — від органів державної влади. В регіонах, де комунальна аптечна мережа збереглася або співзасновниками є територіальні громади (наприклад, у Полтавській області, крім залишків комунальних аптек, цим займається ТОВ «Ліки Полтавщини», що мають частку комунальної власності у статутному фонді), функції відпуску контрольованих груп лікарських засобів, а також тих, на які встановлюються референтні ціни, більш-менш виконуються. Але найчастіше українці в умовах війни пожинають плоди надмірної лібералізації фармацевтичного ринку.
Сьогодні багато громадян допомагають волонтерам грішми для закупівлі та доставки фармпродукції постраждалим особам, а також у медзаклади та військові шпиталі. На окремих територіях України, де точаться бойові дії, в тому числі на тимчасово окупованих, працюють «волонтерські аптеки», які безоплатно відпускають необхідну фармацевтичну продукцію. Фармацевтичні працівники продовжують забезпечувати ліками населення та медичні установи. А окремі бенефіціари роздрібних аптечних мереж на цьому наживаються.
Настав час не просто проаналізувати діяльність аптек у період війни, а й вжити заходів щодо зміни підходу держави до їхньої діяльності. В жодній європейській державі не має такого засилля аптечних мереж та їх монополізації. Всі європейські країни задля підвищення соціального захисту своїх громадян встановлюють певні обмеження діяльності на фармринку. В Україні ж фармацевтичне законодавство, навпаки, створює умови для комерціалізації ринку, без урахування соціальної складової. І навіть в умовах війни держава продовжує фінансувати особисті статки власників аптечних мереж...