Менінгіт як наслідок зловживання наколотими апельсинами, зомбування людей через консерви та епідемія корости у наметовому містечку — такі чутки, що нагнітаються з регіонів, викликають у лікарів усмішки. Як живуть страйкарі на Майдані Незалежності, на що скаржаться, від чого ковтають пігулки, ми дізналися, відвідавши різні медпункти в центрі столиці.
Перед наметом із червоним хрестом на Хрещатику ми наштовхнулися на групу журналістів та телекамери. Їхня увага була прикута до щасливої молодої пари. Дівчина тримала в руках помаранчеве імпровізоване «Свідоцтво про шлюб». Хлопець розповідав, яку славну родину вони побудують у новій демократичній Україні. А познайомилися вони лише тиждень тому.
Тож, коли першим у центральному медпункті містечка я зустріла не отоларинголога і не хірурга, а психолога (назвався Павлом), я анітрохи не здивувалася: певно, молоді тільки-но з консультації.
— На жаль, поки молодята до нас не ходять, — розчарував мене Павло. — З погляду психології випадки одруження на Майдані трактуються як так званий афективний розлад. Молодь переживає сильні емоції, їм здається, що вони закохані, та невдовзі вони можуть розбігтися. Хоча шанс на тривалий шлюб залишається. Більшість мешканців наметового містечка приходять до мене, щоб зняти відчуття тривожності, іноді депресії, стресу, панічного розладу або просто поговорити. Їм дуже важливо знати: про них не забули, піклуються.
На щастя, роботи за спеціальністю у Павла мало. Він більше зайнятий на чергуванні, сортуванні та видачі ліків. Сьогодні у наметовому містечку працюють близько тридцяти медиків різного профілю. В одну зміну чергують два-чотири лікарі. Вони допомагають пацієнтам долати застуду та гострі респіраторні захворювання, роблять масажі, оглядають застарілі травми, які нагадують про себе при переохолодженні. Видають тут і гігієнічні засоби: зубні щітки, пасти, помади, серветки. Особливо популярні прокладки, причому як у жінок, так і у чоловіків. Адже бувалий турист знає: у чоботях має бути по прокладці. Ліки постачають у медпункт як приватні особи, так і фармацевтичні фірми. Всі препарати проходять ретельну перевірку. Буває, трапляються дорогі ліки, але термін придатності їх уже вийшов, отож вони одразу потрапляють на смітник. Час від часу медики поповнюють запаси у центрі медуправління табору, розташованого в Будинку профспілок. Там і звітують про випадки захворювань. Проте чутки про епідемії грипу, корости та менінгіту не були підтверджені жодним із лікарів.
Один із найзатишніших медпунктів знаходиться у Спілці архітекторів України. За добу тут устигають прийняти до 80 осіб.
— Люди не стільки застуджені, скільки змерзлі, — розповідає акушер-гінеколог Оксана Власенко. — Ми напуваємо їх молоком із маслом какао, чаєм, даємо вітаміни. Трапляється, звертаються із застудою, ларингітом. Люди похилого віку скаржаться на болі у серці. Приходять до нас і з побутовими травмами. Було кілька афганців, у яких від переохолодження почали гноїтися застарілі бойові рани. Одна дівчина звернулася з циститом, і один хлопець із міозитом.
Стаціонарних умов у медпункті немає, та вони тут і не потрібні, принаймні поки що. Після масажу чи уколів можна полежати в кімнаті відпочинку, там дуже тепло. Ліків та медпрепаратів вистачає. Основну частину купили самі медики, але багато приносять добровольці.
За словами чергових, вони не припускають дискримінації у лікуванні прибічників помаранчевого чи синьо-білого кандидата. Лікарі наголошують: за весь час існування медпункту не було жодних звернень через отруєння, сутички або побої. Щоправда, була одна госпіталізація: чолов’яга впав у поїзді з третьої полиці, зламав два ребра, а коли відлежався у шпиталі, приходив по медикаменти.
— Однак хворим на Майдан краще не ходити, — додає педіатр Тамара Берденко. — Дуже просимо не додавати роботи лікарям і не псувати собі здоров’я всім, хто має хронічні захворювання: бронхіти, астму, гнійні рани, пієлонефрити, цистити і т. ін.
Медпункт в Українському домі відкрився у перші дні акції громадянської непокори. Сьогодні про здоров’я людей на Майдані піклуються також лікарі у Жовтневому палаці та Київській міській раді. Однак Український дім першим прийняв близько 300 людей у білих халатах з усієї України, тут одразу налагодили графік чергувань і отримали першу партію медикаментів. Щодоби чергують 30—40 лікарів, на кожного з них припадає по 50 відвідувачів. Медпункт нагадує міні-шпиталь, де кожен день працюють лікарі усіх профілів: травматолог, два хірурги, ендокринолог, кардіолог, п’ять терапевтів, невропатолог, психолог, дерматолог... Та найбільше роботи у лора, терапевта і хірурга.
— Травми нам дістаються «мирні», — заспокоює хірург Львівської лікарні швидкої допомоги Олег Іванів, — «розкриваємо» мозолі, лікуємо старі ушкодження. Був чоловік із Луганська з трофічними виразками на нозі. Два тижні ходив до нас на перев’язки. Ми йому вже прямо казали: «Вам краще було б поїхати додому». А він нам: «Будемо стояти до кінця».
Допомога в Український дім прибуває звідусіль. Недавно разом із командою українських фахівців працював лікар з Америки. Почувши про події в Україні, він узяв відпустку і за сприяння Українського лікарського товариства примчав на допомогу. Три дні в медпункт приносили фармпрепарати лікарі Нацбанку і, врешті-решт, аби розвантажити тутешніх медиків, запропонували направляти хворих у свою амбулаторію.
Та з чим не справитися навіть медикам, так це зі... шлюбною епідемією. У ці дні в наметовому містечку відбулося шість одружень. Лікарю Галині — 24 роки, Тарасу — 30. Від консультації психолога вони відмовляються навідріз. Мовляв, це не вплив помаранчевої ейфорії, а доля: зустрітися в серці столиці, під час таких історичних подій і закохатися з першого погляду. І хоча в неділю вони вже заручилися в церкві, шлюб братимуть розважливо, аж після Великодня. За словами щасливої пари, найкращий спосіб не хворіти — закохатися.
У скверику перед театром ім.Івана Франка розгорнувся мобільний шпиталь МНС України. Спочатку перехожих вельми насторожило таке сусідство, та людям роз’яснювали: сьогодні основна функція шпиталю — обігрів страйкарів.
Начальник мобільного шпиталю Петро Павлович Погребняк розповів:
— Згідно зі статутом, шпиталь розраховано не тільки на стихійні лиха, а й на велике скупчення населення. Нині на Хрещатику мерзнуть тисячі людей, отож вони можуть зайти до нас випити чаю, поїсти та переночувати. Ми також подаємо медичну допомогу. Та у разі екстрених ситуацій ми оперативно переходимо до наших прямих обов’язків — медобслуговування, госпіталізації, облаштовуємо стаціонарні місця. З нами працюють фахівці: бригади з аварійно-рятувального загону Києва, Полтави.
За добу шпиталь відвідують близько 500 людей. Обмежень не існує жодних, киянам теж не відмовляють у каві та ночівлі. Пройшовши наскрізь вісім модулів, можемо засвідчити: є всі умови для того, щоб зігрітися, перепочити. Температура тут підтримується на рівні 22—25 градусів, люди відпочивають на матрацах, розстелених на пінопластових щитах, вкриваються теплими ковдрами. За словами пана Погребняка, у шпиталі прибирають самі мешканці (їм видають дезінфікуючі розчини і швабри), вони ж виносять сміття. Однак якщо всередині люди поводяться чемно і доброзичливо, то зовні зустрічалися провокатори. Персонал шпиталю, незважаючи на образливі репліки та круті слівця, пропонували бритоголовим хлопцям зайти погрітися і перепочити. Це щоразу «обеззброювало» молодиків у шкірянках. Тож до сутичок не доходило, не було і постраждалих на прийомі у лікарів. Лише одного разу рятували гостя з Ташкента: хворий на цукровий діабет дідусь приїхав підтримати друзів, а ліки загубив. Тож медики швидко скинулися на придбання чоловікові життєво важливого інсуліну і врятували чоловіка.