Раніше ми їх не зустрічали. Хіба що бачили в кіно про війну. Де, за задумом сценаристів, головний герой - фронтовик, який викликає повагу й симпатію, та навіть після важкого поранення повертається в стрій.
Додому він повернувся - байдуже, що кульгавий, з однією рукою або зі шрамом через усе обличчя - як солдат-переможець. А поруч у кадрі - похмурий, неохайний чоловік, відлюдкуватий, готовий будь-якої миті образитися, вибухнути, та до того ще й питущий. Всі його проблеми пояснювали просто: контужений! Сюжетна лінія рідко приводить такого героя до благополуччя. Наче нічим і не завинив - воював нарівні з іншими, від куль не ховався. Йому ніби й пощастило: не вбило, не покалічило - лише контузило. Повернувся додому, на вигляд - цілий і неушкоджений, але невдовзі всі від нього відсахнулися, ніхто йому не радий. У хвилини просвітління він розуміє, що став для сім'ї тягарем. Як із цим жити? У кіно пропонують різні варіанти відповіді на це запитання. А в житті?
Четвертий рік іде війна в Донбасі. Тисячі наших бійців зазнали різних поранень, пройшли лікування і реабілітацію. Про поранених піклуються не тільки медики і найближчі родичі, а й волонтери, усі, хто вважає своїм обов'язком допомогти їм у такій складній ситуації. Водночас бійці, які зазнали контузії, залишилися ніби в тіні. Багато хто дивується: "А що з ними не так? Руки-ноги в чолов'яги на місці, жодного каліцтва не видно. Ну, трусонуло ударною хвилею чи стукнуло чимось по голові, але ж це дрібниці - не поранення і не важка хвороба. Зараз навіть діагнозу такого не ставлять".
Щодня ми чуємо в новинах, скільки бійців було поранено й убито за добу. З перших днів АТО ведеться така статистика. А скільки в нас контужених, яка меддопомога їм потрібна, де вони можуть її отримати?
"Точну цифру (з багатьох причин) назвати важко. Травми голови становлять від 33 до 45%, - пояснює заступник начальника Української військово-медичної академії полковник медичної служби, професор Всеволод Стеблюк. -Треба враховувати різні періоди АТО. Якщо в 2016 році травми голови становили третину всіх бойових травм, то тепер, через те що змінився характер війни, цей показник збільшився до 40%. Із загальної кількості близько 80% - це легка травма голови, яку називають контузією.
Знаючи загальну кількість поранених бійців, можна визначити, скільки з них зазнали контузії. Але до цієї кількості треба додати ще 30% - це латентні випадки. Особливо багато їх було в 2014–2015 роках, коли йшли активні бойові дії. Тоді не було можливості все фіксувати, діагностувати - бракувало часу, медичних кадрів.
Щоб урятувати життя бійців, насамперед, звичайно ж, займалися пораненнями, тому й немає відповідних записів у документах. Тепер уже проводимо обстеження ветеранів АТО. Коли є підстави - ставимо діагноз "наслідки черепно-мозкової травми".
- Якщо взяти 33% від загальної кількості поранень і додати 30% латентних випадків, яку кількість у результаті отримаємо? Рахунок іде на тисячі?
-Так, на тисячі.
- Чому так вийшло, що контужені є, а діагнозу такого немає?
-Контузія - це закрита черепно-мозкова травма. Коли впроваджували "Х Міжнародну класифікацію захворювань" (Х МКЗ), яка діє зараз в Україні, чомусь зробили переклад українською не з англійської, а з російської мови. В англійському варіанті - це і контузія, і струс головного мозку, іншими словами - закрита черепно-мозкова травма.
- У медичній сфері нерідко трапляється плутанина з термінологією через "складність перекладу", особливо якщо за основу беруть не першоджерело. Але як бути людям, які вважають, що з ними обійшлися несправедливо? У своїх документах вони шукають слово "контузія", бо воно зрозуміле, загальноприйняте.
-У військових свідоцтвах про хворобу пишуть: поранення, травма або контузія (так само як і захворювання), отримані при захисті Батьківщини.
Фахівці визначають контузію як травму, що виникає через переміщення головного мозку всередині черепної коробки. Це виникає при ударній хвилі, влученні в голову якихось предметів, падінні з висоти. Хочу підкреслити: якщо контузія була легкого ступеня, не ускладнена, то протягом 21 дня гострі прояви минають без лікування, але при дотриманні відповідного режиму.
Контузія сама по собі небезпечна не так первинним ураженням, як наслідками. При дотриманні режиму і виконанні рекомендацій лікаря в 70% випадків контузія минає без наслідків. Але 30% трансформується в постконтузійний синдром. До речі, цей діагноз є в Х МКЗ.
Основними симптомами цієї патології є порушення трьох складових ментального здоров'я. По-перше, фізичної - це головний біль, слабкість, погана переносимість шуму. По-друге, емоційної - перепади настрою, напади агресії, депресивний стан. По-третє, когнітивної - погіршення пам'яті, концентрації уваги, працездатності. До того ж порушується сон і знижується толерантність до алкоголю. Що це означає? Якщо раніше до стану сп'яніння треба було випити пляшку, то тепер досить і ста грамів. Саме із цим пов'язана підвищена алкоголізація осіб, які зазнали контузії.
- Ось чому контужені так швидко спиваються. На жаль, нерідко їм у цьому "допомагають" друзі, пропонуючи: "Випий, тобі легше стане".
Ще недавно основну увагу приділяли спортивній контузії. Бойова дуже від неї відрізняється?
-У спорті контузії зазнають від удару головою об щось або від удару по голові. Бойова контузія відрізняється тим, що викликає комбіновані ураження.
Типовий спектр скарг, з якими до нас звертаються ветерани АТО, - головний біль (нападами або постійний), порушення сну, погіршення пам'яті. Пацієнт скаржиться: раптом забув, куди йшов; не можу згадати, куди поклав ключі, які тримав у руках хвилину тому. Буває зниження гостроти зору, погіршення слуху, шум або дзвін у вухах, порушення рівноваги й координації рухів - людина не може потрапити в двері.
- Усе це з віком буде погіршуватися чи пацієнта якось можна стабілізувати, прооперувати, вилікувати?
-На жаль, спостерігається негативна динаміка. Травматичний неврит слухового нерва зазвичай прогресує і може спричинити глухоту. Те саме стосується й зору, якщо є патологія зорового нерва, відшарування сітківки.
Багато проблем виникає і в психоемоційній сфері. Постконтузійний синдром класифікують як захворювання психіки. До чого це призводить? Дуже багато розлучень. Багато хто залишається без роботи, бо їм важко зосередитися, постійно щось забувають, конфліктують, не уживаються з оточенням, проявляють агресію. Роботодавці не можуть зрозуміти, чому так відбувається.
- Це небезпечно для оточення - на роботі або вдома?
- Маємо розуміти, що це не раптовий вчинок ветерана АТО, який чомусь став агресивним, небезпечним для навколишніх. Усе це наслідки черепно-мозкової травми, впоратися з якими допоможуть сеанси психотерапії, робота з психологом і медикаментозна підтримка. Щоб запобігти важким наслідкам контузії, усі обстеження й лікувально-відновні заходи слід розпочинати якомога раніше. Це не можна відкладати на потім.
- Повернувшись додому, ветерани АТО, які зазнали колись контузії, мають звертатися до лікарні за місцем проживання. Погодьтеся, там вони не зможуть отримати потрібну медичну допомогу.
-Військово-медична академія спільно з Національною академією медичних наук проводить велику роботу з обстеження й надання медичної допомоги тим, хто зазнав контузії в АТО. Почали цю програму влітку 2017-го, уже прийняли понад 400 осіб. Наша академія проводить скринінг - первинний огляд, діагностику, а потім вирішує, де і як пацієнт лікуватиметься.
- Що треба для того, аби потрапити до вас на консультацію?
-Направлення від лікаря, який спостерігає за місцем проживання. А також виписки, які підтверджують, що пацієнт зазнав черепно-мозкової травми, контузії чи поранень в зоні АТО.
- Але якщо це сталося в 2014-2015 роках, таких документів може й не бути.
- Нічого страшного - проведемо діагностику, розберемося в ситуації. Тих, хто потребує медичної допомоги, ми направляємо в клініки інститутів Академії медичних наук, де проводиться високоспеціалізоване лікування."
Дуже часто ветерани АТО, особливо молодь, вважають за краще перетерпіти біль, сподіваючись на те, що з часом усе минеться. У лікарню не хочуть, кажуть, рідний дім лікує. Але у випадку з контузією, а особливо із постконтузійним синдромом, не можна покладатися на те, що здоров"я якось вдасться відновити самотужки, без медичної допомоги.
"Чоловіки, які брали участь у боях і пережили важкі випробування, іноді поводяться як діти: бояться (або соромляться) іти в лікарню, забувають приймати ліки, - пояснює психолог Катерина Проноза. - Рідні повинні розуміти: тут потрібні і підтримка, і співчуття, і контроль. Це означає - уникати конфронтації, запобігати конфліктам, мотивувати людину опікуватися своїм здоров'ям: консультуватися з лікарем, проходити курс лікування, відмовитися від звичок, які згубно впливають на її самопочуття. Табу стосується вживання алкогольних напоїв і "енергетиків", а також розваг у вигляді різних стрілялок та інших ігор, що потребують емоційного напруження і концентрації уваги.
Із сім'єю необхідно працювати - пояснювати особливості поведінки контуженого, зосереджувати увагу на пошуку шляхів розв'язання проблеми, а не на самій проблемі.
Спробуйте зрозуміти,як складно людині звикнути до того, що вона не така, як раніше: не може так працювати, як до контузії, не витримує фізичних і психологічних навантажень, не здатна приховати свого роздратування тощо. Через те, що доводиться часто змінювати місце роботи чи взагалі сидіти без роботи, виникає відчуття непотрібності, розгубленості, яке може призвести до глибокої депресії.
Дуже багато в такій ситуації залежить від розуміння й підтримки сім'ї. Треба допомогти пристосуватися до нових умов життя, до режиму, рекомендованого лікарями, чітко визначити, що допоможе одужанню й зміцненню здоров'я, а що категорично заборонено. Не можна опускати руки, якщо не все виходить, бракує знань. Треба звертатися до психологів, фахівців із травмотерапії, які підкажуть вихід з важкої ситуації, допоможуть повернутися до нормального життя".
На думку експертів, контузія і постконтузійний синдром - це проблема не окремої людини та її сім'ї, до неї треба підходити з державними мірками. Поранень і контузій зазнали молоді чоловіки на піку своєї соціальної та професійної активності, які мають нести відповідальність не тільки за себе, а й за два-три покоління своєї сім'ї - дітей, батьків і навіть бабусь-дідусів. Але впоратися з цією місією їм не дозволяє фізичний і психологічний стан. У вирву цих проблем затягує не тільки найближчих родичів, а й колег, знайомих і незнайомих людей. Медицина на місцевому рівні мало чим допомагає - там немає ні досвіду роботи з бойовими травмами, ні ресурсів. Таких пацієнтів намагаються позбутися - дають направлення до обласної лікарні, радять приймати щось заспокійливе: "Відіспишся, відпочинеш - усе саме минеться".
"Тільки на перший погляд здається, що з контузією все просто й зрозуміло. Ні, це дуже складна медична і соціальна проблема, - стверджує президент Національної академії медичних наук, відомий нейрохірург, академік Віталій Цимбалюк. -Зараз на війні найчастіше трапляються мінно-вибухові поранення, а не кульові, як раніше. Сучасна зброя дуже травматична, що й визначає характер поранень і контузій - ударна хвиля впливає на весь організм, від неї страждають усі органи й системи.
У багатьох країнах фахівці вивчають вплив ударної хвилі, проводять дослідження з використанням спеціальних бародатчиків. На одному з засідань у НАН, де обговорювалася тема лікування та реабілітації бійців АТО, я запропонував, щоб інститути немедичного профілю теж долучилися до цієї проблеми - нам дуже потрібні бародатчиків. Ці прилади показують силу впливу ударної хвилі на людський організм. Внутрішні органи уражаються меншою мірою, хоча при потужних вибухах може статися розрив печінки, селезінки, кишечника. Основний же удар припадає на головний мозок. Крім того, вибухова хвиля згубно діє на зір і слух, спричиняє акубаротравму, розривається барабанна перетинка, стаються крововиливи, інші важкі наслідки.
Контузія дуже підступна, вона викликає каскад психопатологічних порушень, а також ендокринних, імунологічних. У кожної людини вона проявляється по-різному - у когось починаються гормональні збої, а хтось більше страждає від психопатологічних проявів, може з'явитися тремор або посттравматичний паркінсонізм.
Активному, сильному чоловікові дуже важко змиритися з тим, що за відсутності видимих поранень і травм він раптом став інвалідом. Агресивність або глибока депресія призводять до того, що таких людей усі намагаються оминути - з ними незручно спілкуватися як удома, так і десь у магазині чи транспорті. Згодом це призводить до того, що деякі з них ідуть з сім'ї, стають асоціалізованими.
- Якщо людина захворіла, їй співчувають і допомагають. Той, хто зазнав контузії, зовні має здоровий вигляд, тому його неадекватну поведінку сприймають як прояв поганого характеру, на нього теж гніваються і кричать.
Як визначити його статус - це хворий, який потребує медичної допомоги, чи стомлена від проблем, озлоблена, розчарована людина, яка не може впоратися зі своїми емоціями?
-Це важко хворий пацієнт, який потребує не тільки лікування - йому потрібна допомога й підтримка як сім'ї, так і всього соціуму.
- Віталію Івановичу, ви як нейрохірург мали справу з контузіями?
-Звичайно. Але раніше це були окремі випадки, а з початку АТО - масові.
Контузії бувають різного ступеня - легкі, середньої тяжкості й тяжкі. Якщо ураження мозку незначне, пацієнт отримує потрібну медичну допомогу, його стан згодом прийде в норму. Важка контузія - коли людина тривалий час була непритомна: від кількох годин до кількох місяців. Про таких пацієнтів кажуть, що вони перебувають у вегетативному стані. Це лежачі хворі, які не можуть обходитися без сторонньої допомоги й догляду. Таке може статися не тільки в зоні бойових дій, а й у побуті - при падінні з висоти, під час ДТП, різних аварій і катастроф.
- У яких інститутах Академії медичних наук готові надавати медичну допомогу ветеранам АТО, які зазнали контузій?
-У Києві ними опікуються фахівці кількох інститутів - нейрохірургії, отоларингології, геронтології, медицини праці. Хворих свого профілю приймають Інститут неврології і психіатрії в Харкові, а також Інститут офтальмології в Одесі.
- Хто платить за обстеження і лікування?
-Зараз їх проводять за рахунок коштів Академії медичних наук. І, як завжди, допомагають волонтери.
- Лікування пацієнта з контузією - процес тривалий і дороговартісний. А фінансові можливості Академії, як відомо, досить обмежені.
-Виходом із ситуації могла б стати цільова державна програма, що забезпечила б усе необхідне ветеранам АТО, які зазнали контузії: діагностику, лікування, профілактичні заходи. Ми намагаємося об'єднати зусилля кількох відомств - Міноборони, Мінсоцполітики і МОЗ, які мають стосунок до цієї проблеми.
- Чи може сучасна медицина вилікувати контузію так, щоб від неї й сліду не лишилося? Чи це довічний полон?
-Дослідження показали: чим раніше проводиться діагностика і починається лікування, тим менше залишається наслідків від забиття і струсу головного мозку. Але прогнозувати, зникнуть проблеми чи ні, неможливо. Бо контузія - це рівняння з багатьма невідомими. Все залежить від того, якої сили була ударна хвиля, які проблеми зі здоров'ям були в пацієнта до цього, яку медичну допомогу він отримав відразу після контузії, як проводилася діагностика тощо.
Обстеження пацієнта на МРТ або КТ покажуть осередки морфологічних змін структури головного мозку, якщо такі в нього є. Ці зміни можуть бути як незначними, так і різко вираженими, важливо також визначити, яку ділянку уражено - лобну, скроневу чи іншу; від усього цього залежить діагноз, вибір лікування та реабілітації. Найпростіше звинуватити ветерана АТО в тому, що він став агресивним, конфліктним, котиться вниз соціальними щаблями. Знайти спосіб, як йому допомогти - оце завдання із завдань."