Спадкове підґрунтя таких захворювань, як аутизм і шизофренія, у фахівців уже давно не викликає сумнівів. Ось тільки «розкласти» статистику прояву цих патологій усе не вдавалося.
Нову теорію, яку висунули канадський біолог Бернард Креспі та британський соціолог Крістофер Бедкок, журналісти вже порівняли за значимістю з теорією Фрейда. Як стверджує цей дуже далекий від психіатрії тандем, для прояву патологій значення має не просто сам факт успадкування певних генів, а й їхнє походження. Інакше кажучи, одні й ті ж гени у сперматозоїді і яйцеклітині піддаються різному впливу і внаслідок цього по-різному впливають на психіку дитини, що формується.
Генний імпринтінг (нанесення в батьківському організмі на певні гени особливих міток, які впливають на їхню активність) почали використовувати наприкінці минулого століття. Класичний приклад його — випадок із геном IGF2, який відповідає за швидкий ріст плоду. Яйцеклітина зазвичай містить позначену (тобто дезактивовану) версію цього гена, а сперматозоїд — інтактну, активну. Біологічний сенс цього явища в тому, що інтереси ембріона й материнського організму протилежні (плід прагне отримати більше, а мати — віддати менше). Більше того, протилежні й інтереси чоловічої і жіночої особин — жіноча прагне заощадити власні ресурси заради того, щоб дати життя ще й іншим дітям, а чоловіча — максимально використати ресурси цього жіночого організму в інтересах свого нащадка (адже наступних нащадків може виносити й інший жіночий організм). «Материнські» й «батьківські» гени грають у своєрідне перетягування генетичного каната. Якщо «перемагає дружба», розвиток плоду йде нормально. Якщо ні — виникає крен у той чи інший бік.
Стосовно психіатричних проявів генного імпринтінгу вчені також намалювали в часопису Nature своєрідний канат. На одному його кінці — симптоми аутизму (замкнутість, підвищений інтерес до матеріальних об’єктів на шкоду інтересу до інших людей, феноменальні здібності до лічби, асоціальність, повне нерозуміння мотивів поведінки інших людей). На протилежному — комплекс шизофренічних симптомів (відчуття себе об’єктом постійного стеження, підвищена чутливість, розвинена інтуїція, здатність до співпереживання, галюцинації, помисливість, гіперемоційність). Або, якщо користуватися термінологією, запропонованою авторами теорії, йдеться про гіпоменталізм (у разі «перемоги» батькових генів) або про гіперменталізм (у протилежному разі).
На різних кінцях каната є чимало й інших ознак. Наприклад, «мамині» діти мають меншу вагу при народженні, вони менше схильні до онкозахворювань, мають менший обсяг мозку в дорослому віці й меншу частку в ньому білої речовини, їхній мозок вирізняється меншим рівнем латералізації. При цьому «батьківські» риси проявляються з раннього дитинства, а ось «материнські» — уже в зрілому віці. Інакше кажучи, до параної ще треба рости й рости, а ось егоїстом стають відразу ж. Що значно ускладнює процес виховання таких дітей.
Звісно, офіційного визнання ця теорія поки що не здобула, і критики відзначили чимало фактів, які в її картину не вписуються. Проте інтерес до неї зростає.