«Тендерні» скандали, які стрясали охорону здоров’я кілька років поспіль, як з’ясувалося, виникали не на порожньому місці. Медикаменти справді закуповували за цінами, які у десятки разів перевищували середньоринкові. Цього разу, що примітно, інформацію підтвердили у самому Міністерстві охорони здоров’я. Аналіз, проведений фахівцями тендерного комітету МОЗ України, засвідчив: у 2004 році і до осені 2005-го ліки для хворих на СНІД закуповувалися у 22—27 разів дорожче реальної ринкової ціни.
Зрозуміло, що для керівництва тендерного комітету це не було таємницею, але, за словами його керівників, співробітники комітету були заручниками недосконалого законодавства і не могли самостійно впливати на ціни: мовляв, за якою ціною представляли свою продукцію учасники тендера, за такою її і змушені були купувати. Причиною і справді були деякі нормативні і законодавчі документи, зокрема список препаратів, які закуповувалися за бюджетні кошти.
Річ у тім, що препарати в ньому значилися не під міжнародними найменуваннями за діючою речовиною (як це робиться в усьому світі), а під торговими. Сам перелік був досить обмеженим і надавав певні преференції резидентам. Приміром, якщо в ньому містився препарат, виробником або продавцем якого була українська фірма, то зарубіжний аналог до нього вже не потрапляв. Та й кількість вітчизняних аналогів також була регламентованою.
У результаті головним завданням виробника або дистриб’ютора було правдами й неправдами потрапити до списку. А оскільки конкуренції серед учасників тендера за таких умов практично не було, вони могли не лише диктувати ціни, але й «тримати» їх на певному рівні.
Кардинально ситуація змінилася наприкінці минулого року. Вже у грудні, коли уряд виділив додаткові кошти на закупівлю ліків, ціни на антиретровірусні препарати вдалося знизити в середньому в двадцять разів. Сьогодні, після відкриття тендерної документації із закупівлі препаратів у 2006 році, можна прогнозувати, що ціни буде знижено взагалі на 80—90%, і міністерство зможе закупити антиретровірусні препарати у 40 разів дешевше.
Це зовсім не голослівні заяви, а підтверджені статистикою факти. Наприклад, вартість такого препарату, як ламівудин, зменшилася з 14,83 грн. (у січні—жовтні 2005 р.) до 36 копійок у травні 2006-го, тобто в 41,2 разу. У 40 разів удалося знизити вартість препарату невірапін — із 19,98 грн. до 50 коп. Це дозволить не лише заощадити державні кошти, але й збільшити кількість хворих, які отримують АРВ-терапію. Якщо 2004 року держава могла забезпечити лікування усього 86 осіб, 2005-го — 185, у першому кварталі 2006-го — 360, то під кінець року, прогнозують у міністерстві, їх буде вже 2201.
Подібна ситуація і з протитуберкульозними препаратами першого і другого ряду. Приміром, вартість однієї капсули рифампіцину знизилася на 14,1%, піразинаміду — на 11,2%, левофлоксу — на 49,1%.
Правда, після оприлюднення таких цифр з боку низки громадських організацій пролунали репліки щодо низької якості препаратів, які настільки дешево закуповуються. Проте, зважаючи на офіційні дані тендерного комітету, і в 2005 році, і сьогодні закуповуються одні й ті самі медикаменти тих самих виробників.
За словами директора Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом професора Алли Щербинської, і в попередні два роки, і сьогодні закуповуються ті самі препарати відомих світових виробників, постачальників, у тому числі Глобального фонду і Фонду Клінтона, і немає жодних підстав говорити про погіршення якості препаратів, тим більше, що МОЗ здійснює навіть жорсткіший контроль, ніж у попередні роки. Директор Державного фармакологічного центру МОЗ Віктор Чумак узагалі не бачить зв’язку між нижчою ціною і погіршенням якості препарату.
— Фірмам, що випускають препарати не для одного, а для кількох ринків, просто невигідно знижувати якість ліків, призначених для постачання до якоїсь однієї країни, — запевняє він. — Для цього потрібно цілком змінювати весь цикл виробництва, а це набагато дорожче, ніж випускати продукцію попереднього рівня якості. До того ж Україна сьогодні дещо посилила контроль за препаратами, які надходять у країну, і особливо за тими, що купуються за бюджетні кошти. Тож, коли йдеться про імпорт, то це мають бути препарати, випущені за стандартами GMP, які мають необхідні докази їхньої біоеквівалентності — тобто ідентичності оригінальному препарату (якщо йдеться про генерики) і таке ін.
Слід зазначити: якогось дива в такому вражаючому для нашої країни явищі, як рекордне зниження цін, немає. Річ у тім, що керівництво Міністерства охорони здоров’я вирішило упорядкувати систему закупівель і водночас відмовитися від якихось «підкилимових» схем. По корупційних схемах було завдано кілька серйозних ударів. До роботи тендерного комітету залучили громадськість — міжнародні і неурядові організації, які працюють у галузі ВІЛ/СНІД, а також фахівців із регіонів. Така консолідація дозволила налагодити ефективне співробітництво центру з регіонами і водночас серйозно ускладнила укладання якихось «закулісних» угод — з усіма ж не поділишся!
Однак нокаутом стало упровадження нової форми переліку препаратів, які закуповуються за кошти держбюджету. Сьогодні він формується за міжнародними непатентованими найменуваннями, тобто за діючою речовиною — без зазначення торгової назви препаратів. Рівність усіх гравців ринку перед тендерним законодавством дозволила відчутно розширити доступ до закупівель багатьом фармацевтичним компаніям і створила умови для здорової конкуренції, що відразу дало наслідки — медикаменти на державних тендерах почали стрімко дешевшати.
Важливо тільки, щоб нокаут не виявився згодом лише слабеньким нокдауном, отямившись від якого, ціни знову злетять угору.