Для більшості сучасних американців життя після виходу на пенсію видається таким собі земним раєм. Солідний банківський рахунок, накопичений за роки напруженої праці, давно стали самостійними діти й онуки, нечасте спілкування з якими є однією з найбільших радостей, можливість подорожувати й підтримувати на доволі високому рівні свою фізичну форму. Саме так уявляли собі життя на пенсії Мілдред і Джон Фішери, типові американські бебі-бумери з Мілуокі. Проте минулої осені, коли Джон нарешті оформив свою пенсію, їхнє життя змінилося геть несподіваним чином — їм довелося забрати до себе 88-річну матір Мілдред, в якої виявили хворобу Альцгеймера. Джон свій нинішній спосіб життя не коментує, проте сама Мілдред зізнається, що час від часу відчуває потребу замикатися хоч на кілька хвилин у якомусь відокремленому місці їхнього помешкання, аби «просто посидіти».
Після року такого життя 63-річна Мілдред зважилася на досить неординарний учинок: залишивши свою матір у respite care centre — спеціалізованому закладі, назва якого в перекладі з англійської звучить доволі розлого (центр тимчасового догляду за хворими в період відпочинку осіб, які зазвичай доглядають за ними), вона разом із чоловіком вирушила у «відпустку».
Американські медики й профільні чиновники ініціювали відкриття таких центрів, турбуючись не про самих хворих, а про тих, кому доводиться доглядати їх. Усього в Америці налічується дев’ять мільйонів осіб, які доглядають пацієнтів, що страждають на хворобу Альцгеймера, старече слабоумство, інші форми деменції. У них (у доглядальників) діагностують депресію, гіпертонію, цукровий діабет, безсоння, серцево-судинні захворювання. Проблема набула таких масштабів, що американський конгрес іще 2006 року ухвалив закон про створення відповідних служб, проте фінансування його виконання з різних причин відкладають і досі. Тому за перебування свого підопічного в такому закладі родичам доводиться сплачувати 125—250 доларів на добу. Показово, що розмір оплати пов’язаний не стільки з рівнем обслуговування, скільки з платоспроможністю сімей. Для найменш заможних намагаються забезпечити бодай чотири уїк-енди на рік. Щоправда, в цьому разі йдеться не стільки про подорожі, скільки про можливість прибрати в помешканні або просто... почитати. Адже догляд за такими пацієнтами не залишає й хвилини вільного часу і дуже часто спричиняє нервовий стрес у самих доглядальників. Мало того, вартість обслуговування таких пацієнтів удома становить у середньому 300 доларів на добу — адже в необладнаному приміщенні встежити за такими хворими значно складніше.
В Європі ж, як зазначає Джон Ліланд, кореспондент The International Herald Tribune, є аналогічні «центри перепочинку», розраховані на обслуговування і самих пацієнтів, і осіб, які їх доглядають. Крім того, там (принаймні в Німеччині) всіляко вітають обговорення подальших умов їх обслуговування з особами, в котрих такі захворювання, як хвороба Альцгеймера, діагностують на ранній стадії. У більшості випадків вони добровільно погоджуються на перебування в спеціалізованих центрах, на що їхнім родичам зважитися дуже непросто.
за матеріалами The International Herald Tribune