Ми вже давно звикли до оголошень на кшталт "На прийом до лікаря потрібно принести набір для медогляду, серветки, одноразові рукавички".
До списку можуть включатися зошити, що їх перетворюють на медичні картки, шприци, крапельниці, фізрозчин тощо. Та незабаром усі ті папірці, які ліплять на дверях кабінетів, доведеться зняти. Щоб повісити всього одне оголошення, на якому великим шрифтом буде написано: "На прийом приходити зі своїм лікарем!"
До всіх тих дефіцитів, які руйнують доступність і якість медичної допомоги, додався ще один - кадровий. Відплив лікарів і медичних сестер із системи охорони здоров'я почався давно. Останнім же часом цей процес настільки прискорився, що його наслідків, як любив говорити в таких ситуаціях один із наших президентів, не бачить тільки сліпий.
Однак сьогодні, як і 10 років тому, держчиновники вдають, що ситуація контрольована, нічого екстраординарного не відбувається: люди, як і завжди, виходять на пенсію, звільняються у зв'язку з переїздом, переходять у приватні структури. Про масові звільнення у межах району чи області - про що свідчать стоси заяв "за власним бажанням" - чиновники воліють мовчати. Адже запитання: "Скільки медиків звільнилося?" - породжує низку інших. Чому це сталося? Хто їх замінить на прийомі, в травмпунктах, в операційних, в реанімації? Що робиться для того, щоб лікарі працювали відповідно до штатного розпису, а не тягли на собі по 2-3 дільниці? Щоб їхнє життя не перетворилося на нескінченне чергування в стаціонарі - бо там уже нікому працювати?..
Ніхто вас тут не тримає
Уявіть ситуацію. Міська лікарня не один десяток років цілодобово приймає хворих і надає їм ургентну, тобто невідкладну допомогу. Їх привозять родичі або швидка допомога - тих із дому, інших - із місця ДТП, з травмами, кровотечами, різкими болями. Але допомога вже перестала бути невідкладною, - з лікарні звільнилися хірурги, не вистачає анестезіологів. В операційних - стерильно й тихо. Бо замість кількох операційних бригад у відділенні працює всього один хірург, а другий - удома, відпочиває й чергує одночасно. Якщо трапиться щось надзвичайне - його викличуть. Хворий чи травмований пацієнт мусить набратися терпіння: навіть якщо хірург уже надів рукавички й маску, не факт, що операція почнеться. Бо ще не привезли анестезіолога.
Думаєте, це вигадки незадоволених пацієнтів чи їхніх родичів? Ні. У такому режимі вже не один місяць працює міська лікарня в Нікополі Дніпропетровської області, яка обслуговує понад 140 тис. населення. Фахівці переконані, що схожа ситуація сьогодні можлива в будь-якому місті чи селищі. І якщо про кадрову кризу відкрито не говорять - це зовсім не означає, що в лікувальних закладах її немає.
Медицина - сфера закрита, будь-яку інформацію легко перетворити на конфіденційну, тим самим заборонивши її поширювати.
Про кадрову катастрофу в Нікополі стало відомо не від керівництва міста, департаменту медицини чи місцевих депутатів. Вона відкрилася завдяки розповіді фельдшера екстреної допомоги, який пояснив, чому карета швидкої допомоги возить анестезіологів на операції з одного відділення в інше.
Керівництво лікарні інформацію підтвердило. Дійсно, кілька хірургів звільнилися, тому і впровадили таке "домашнє" чергування, - не можуть же вони жити в стаціонарі. Корпуси лікарні розкидані по району, тож доводиться возити лікарів із одного оперблоку в інший. На думку керівництва, брати на роботу анестезіолога у відділення анестезії, реанімації та інтенсивної терапії - невигідно, дешевше возити по колу. Скільки хворому чи травмованому доводиться чекати під операційною, доки нарешті збереться вся бригада? Кажуть, недовго. Чи не погіршує така новація якість медичної допомоги в екстрених випадках? Це питання залишається без відповіді.
Місцеві медики вважають, що причина зовсім не в економії коштів. Тим паче коли йдеться про надання ургентної допомоги у відділенні реанімації та інтенсивної терапії.
Вакансії, яких багато в нікопольських лікарнях, не можуть заповнити тому, що медики шукають собі роботу за кордоном. Начальство, за звичкою, любить повторювати: "Ніхто вас не тримає. Не подобається - пишіть заяви! Бажаючих працювати - черга стоїть". Черга справді стоїть - але не під лікарнею, а під кабінетами, де збирають довідки, потрібні для виїзду на роботу за кордон. Валізи пакують не тільки молоді, а й досвідчені фахівці, які втратили віру в те, що колись таки зможуть жити, а не виживати.
Для медицини кордонів немає. Є лише мовний бар'єр
Якщо медики з центральних регіонів відносно недавно почали шукати заробітків за межами нашої країни, то їхні колеги із західних областей уже давно торують цей шлях. І заодно спростовують заяви чиновників та тих експертів, котрі старанно повторюють байки, що наші лікарі не можуть працювати за фахом у закордонних клініках: і диплом наш не підходить, і мови не знають, і взагалі - це не патріотично.
Щоб поговорити про патріотизм із лікарем або медичною сестрою із Закарпаття, які не хочуть жити на мінімальні 3200 грн на місяць, швидше за все, доведеться їхати в Угорщину, Чехію або Словаччину. Там вони теж не розкошують із доходами 500-600 євро на місяць, але після того, як новобранці в білих халатах пройдуть усі співбесіди, складуть іспити, підтвердять свої дипломи і опанують тамтешню державну мову, зарплатня стане вищою вдвічі-втричі. Та й умов праці не порівняти, - сучасне обладнання і новітні технології лікування там доступні навіть у невеликих провінційних лікарнях.
Чим не мотивація для лікаря, який удома отримує менше 100 євро на місяць? Тому й лихоманить закарпатські лікарні. Приміром, у Береговому бували періоди, коли протягом місяця подавали близько сотні заяв на звільнення. Тепер туди на прийом і на нічні чергування приїжджають лікарі з Ужгорода, Чопа, Мукачева. Якщо припиняться такі десанти, лікарні взагалі можна буде закривати.
Львівська, Волинська, Тернопільська, Чернівецька області вже давно стали постачальниками медичних кадрів для країн і близького, і далекого зарубіжжя - від Білорусі й до Португалії. І неправда, що на роботу запрошують тільки хірургів та анестезіологів. Список тих, для кого є вакансії в європейських клініках, досить розлогий. Потрібні: геріатри, сімейні лікарі, кардіологи, гастроентерологи, гематологи, ендокринологи, ортопеди, ревматологи та ще півтора десятка спеціальностей.
Так само, як і в багатьох наших клініках
"Скільки лікарів виїхало на роботу за кордон - неможливо порахувати. Бо такого реєстру не існує, - пояснює голова правління Всеукраїнського лікарського товариства Микола Тищук. - Достеменно відомо, що в Німеччині вже працює понад 4 тис. українських лікарів. Таку інформацію ми отримали від наших колег, коли зустрічалися на міжнародному форумі. До Німеччини їдуть із усіх областей України, тоді як до Польщі або Угорщини - здебільшого із сусідніх із ними областей. Це пояснюється тим, що місцеві жителі знають мови сусідніх країн, мають багато контактів - через родичів, друзів або колег. Нерідко медуніверситети проводять спільні заходи, обмінюються студентами -проводять для них літні школи.
Торік трапився доволі показовий випадок. Майже вся група випускників Ужгородського університету відразу після випускного поїхала до Словаччини, - вдома вони навіть не цікавилися інтернатурою, працевлаштуванням. Бо мають зовсім інші плани. З кількох областей була інформація, що зарубіжні клініки "полюють" на наших інтернів. І якщо наші медичні заклади не запропонують гідних умов, то випускники медуніверситетів без вагань зроблять свій вибір.
- Чим більший дефіцит кадрів, тим нижчими будуть вимоги до тих, хто залишився. В умовах кадрової кризи навіть фахівці з невисокою кваліфікацією стануть незамінними.
- Конкуренція між фахівцями можлива, коли йдеться про медичні послуги, методики, що відповідають сучасному рівню науки і технологій. Коли ж у клініках немає сучасної техніки, та ще й бракує лікарів, то й рівень медичної допомоги буде дуже обмеженим.
Чи можливо виконати однакові операції в нашій клініці, де стоїть обладнання, куплене років 12-15 тому, і в німецькій, яка його оновлює кожних 3-5 років? Кваліфікація наших лікарів насправді висока, тому й беруть їх на роботу в тій-таки Німеччині. Там населення майже вдвічі більше, ніж в Україні. А лікарів працює втричі більше, ніж у нас, та ще й запрошують фахівців із-за кордону.
- У МОЗ стверджують, що в нас забезпечення лікарями на 10 тис. населення набагато вище, ніж у ЄС, час скорочувати.
- А звідки така інформація? Чи не дуже вона застаріла? На папері, може, лікарів і багато. Але в реальному житті ситуація значно складніша. У нас дуже багато пенсіонерів, які працюють на 2-
3 ставки, закривають вакансії, чим покращують офіційну статистику. І багато сіл, у яких немає ні лікаря, ні медсестри в радіусі 50-70 км. Тому звіт про забезпеченість на 10 тис. населення - це майже те саме, що й середня температура по лікарні".
Оскільки протягом останніх років колегії МОЗ, на яких би підбивали підсумки роботи галузі, обговорювали виконання державних цільових програм, визначали пріоритетні напрями, не проводяться, то й немає єдиної бази статистичних даних. Ніхто не може назвати точних цифр - де, скільки в нас лікарів і медичних сестер, лаборантів і фельдшерів; які є лікарні, диспансери, амбулаторії; скільки хворих потребують хірургічного втручання чи паліативної допомоги. Відтак інформація стосовно кадрів - умовно достовірна. Що можна планувати, не маючи повної картини забезпечення кадрами, не взагалі на 10 тис. населення, а в розрізі областей і районів, для дорослих і дітей, за спеціальностями, рівнем кваліфікації і т.д.? Чи вдасться збудувати нову систему охорони здоров'я, не знаючи основних показників, не розуміючи процесів, які в ній розгортаються?..
Лікар і пацієнт - хто кого обиратиме?
У великих містах, де є медичні університети, коледжі, а також клініки, підпорядковані Академії медичних наук та іншим відомствам, потрапити до лікаря значно простіше, ніж у віддалених містах і райцентрах. Кожен хворий шукає порятунку, де може.
Так принаймні було раніше. Але незабаром дорога пацієнта до здоров'я буде починатися й закінчуватися в кабінеті сімейного лікаря. І тільки він направлятиме на консультації та обстеження, а також на лікування на вищий - вторинний чи третинний - рівень допомоги. Звісно, можна все це зробити самостійно, але гроші не ходитимуть за таким пацієнтом, - усі витрати ляжуть на його власний бюджет. До того ж є багато ситуацій, коли без сімейного лікаря ніяк не обійтися, особливо коли потрібні різні довідки для дітей та дорослих, листи непрацездатності тощо.
Реформа первинної ланки, яку періодично намагаються запусти ще з минулого року, обіцяє виділяти на кожного пацієнта 1 гривню на добу, ба навіть більше, - адже заплановано аж 370 грн. на рік. А до цього ще й бонус - вільний вибір сімейного лікаря. МОЗ невтомно нагадує про ці свої досягнення. Насправді ж рішення про вільний вибір на первинній ланці було ухвалено на державному рівні ще кілька років тому - під час пілотного проекту, який запроваджував сімейну медицину. Київ, як і інші учасники "пілоту", отримав таке право. Минуло майже 5 років, що дає можливість оцінити ефективність цього рішення. Чи багато киян змогли скористатися вільним вибором? Чи стала первинна ланка справді ближчою до пацієнта? Судячи з того, що раніше нормою для сімейного лікаря була дільниця від 1тис. до 1, 5 тис. пацієнтів, а тепер - 2 тис., про доступність говорити не доводиться. За підрахунками Української асоціації сімейної медицини, у Києві (якщо брати фактичну кількість мешканців, а не лише тих, хто має реєстрацію) середнє навантаження на одного лікаря первинної ланки становить понад 3700 пацієнтів.
Коли запускали пілотний проект, одним із пріоритетних питань було кадрове. Відповідальність за підготовку сімейних лікарів поклали як на медуніверситети, так і на місцеву владу. Зокрема, КМДА підписала відповідну угоду про те, що Національний медичний університет підготує близько 150 сімейних лікарів саме для столиці, за що отримає відповідні кошти з бюджету міста.
Хотіли як краще. Але дефіцит медиків не зменшився. За словами експертів, лише 30% випускників медуніверситетів влаштовуються на роботу в ті медичні заклади, в які отримують направлення. Більшість їх змінює місце роботи впродовж першого року. І нікого не зупиняє той факт, що за навчання лікаря заплатило місто, тож і він зобов'язаний виконати умови угоди. Торік МОЗ скасувало так зване "кріпосне право", норму, яка примушувала випускника відпрацювати 2-3 роки за місцем розподілу. Відтепер сподіватися, що молоді фахівці виберуть первинну ланку, яку вони вважають непрестижною, хай це буде у великому місті чи в рідному селі, - марно.
За даними департаменту охорони здоров'я КМДА, "для надання первинної медико-санітарної допомоги населенню Києва передбачено 2086 штатних посад лікарів. З них дільничних лікарів-терапевтів - 415; педіатрів - 650; лікарів загальної практики -сімейних - 1022. Загальна укомплектованість штатних посад лікарів первинної медико-санітарної допомоги становить 75%.
Загалом, медичну допомогу мешканцям Києва надають 12 350 лікарів, із них 65 докторів медичних наук та 540 кандидатів медичних наук. А також працює 19 115 молодших спеціалістів з медичною освітою.
Забезпеченість лікарями всіх спеціальностей становить 42,6 на 10 тис. населення. Молодшими спеціалістами з медичною освітою 65,9 на 10 тис. населення".
Даних про кадрову ситуацію в столиці за 2017 р. ще немає. Як немає і достовірної статистики про те, скільки людей мешкає у столиці, скільки громадян має наша держава. Як відомо, перепис населення був дуже давно, а ситуація відтоді сильно змінилися.
Київські медики нарікають, що їм доводиться приймати набагато більше хворих, ніж передбачено нормативами. Відколи розпочався сезон грипу та ГРВІ, на прийом до дільничного лікаря щодня записуються від 50 до 100 хворих. Такі навантаження випадають усім - дільничним терапевтам і педіатрам, сімейним лікарям. Бо їх - реально не вистачає. Навіть у спокійний період, коли немає грипу, до лікарів первинки записуються по 30-40 пацієнтів, яких, згідно з графіком, треба встигнути прийняти за три години.
Ситуацію ускладнює і той факт, що в медичних закладах Києва працює багато пенсіонерів - 25-35%, а на первинній ланці - удвічі більше. Кожен четвертий медик-пенсіонер, який змушений ходити на роботу, вже відзначив своє 75-ліття.
Коли нарешті реформу запустять, хто кого вибиратиме - пацієнти лікаря чи навпаки? У Києві, за офіційними даними, не вистачає понад 270 дільничних терапевтів і педіатрів та майже 250 лікарів загальної практики. Це багато навіть для мегаполіса, - адже в кожному районі на первинній ланці бракує понад 50 фахівців. Не виключено, що в умовах дефіциту кадрів лікар проводитиме "природний відбір", записуючи у свою базу передусім тих пацієнтів, які ще молоді, здорові, на прийом приходять раз на рік, та й то по довідку.
Зовсім інакше оцінюють кадрову ситуацію в МОЗ, де вже неодноразово наголошували, що дефіциту сімейних лікарів у нас немає, навпаки - їх більше, ніж потрібно. Що створює здорову конкуренцію і дозволяє пацієнтам вибрати кращих із кращих.
"У медичних закладах столиці (підпорядкованих Департаменту охорони здоров'я КМДА ) не вистачає понад 3 200 лікарів та 5 760 медсестер, - розповідає голова ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров'я Лариса Канаровська. - Найбільше від нестачі кадрів потерпають: фтизіатрична служба, де не вистачає 90 лікарів; патологоанатомічна - 105; станція екстреної та невідкладної допомоги - 215 лікарів і 130 медсестер. Непроста ситуація й на первинній ланці. Дільнична служба має вакансії для 546 лікарів та 1017 молодших спеціалістів із медичною освітою. У нас також не вистачає 100 лікарів-інфекціоністів та 100 рентгенологів.
Це дані на початок 2017 р. Відтоді ситуація, на жаль, не покращилася.
За різними оцінками, з України щороку виїжджають до 7 тис. медичних працівників. Однак МОЗ не веде такої статистики, не аналізує ситуацію, не шукає шляхів для вирішення цієї проблеми.
Дефіцит медичних кадрів зачепив дуже багато країн, у тому числі й нашу. За даними ВООЗ, у світі вже не вистачає 7 млн медичних працівників.
Ще у вересні 2016 р. на сесії генеральної асамблеї ООН пролунав заклик до урядів держав щодо термінових інвестицій у створення нових робочих місць у сфері охорони здоров'я. Це звернення покликане запобігти дефіцитові медичних кадрів, який, за прогнозами, вже у 2030 р. становитиме 18 млн медпрацівників. Ця криза зачепить насамперед країни з доходами нижче середнього рівня.
Старіння населення і зростання поширеності неінфекційних захворювань, таких як серцево-судинні, онкологічні, цукровий діабет та інші, вимагатимуть створення 40 млн додаткових робочих місць для медиків, що вдвічі більше, ніж є нині.
В Україні на сьогодні, за різними даними не вистачає понад 42 тис. лікарів і 100 тис. медсестер. На жаль, немає жодних прогнозів, як складатиметься ситуація найближчими роками, як немає й програми, спрямованої на покращення кадрової ситуації у сфері медичної допомоги".