В одному з липневих номерів «Дзеркала тижня» опубліковано проблемну статтю професора Г.Апанасенка «Третій шлях?». У цілому поділяючи позицію автора з низки принципових питань, хотів би викласти і свої думки з приводу дуже важливої теми.
Ряд значних мислителів XX століття — М.Хайдеггер, К.Юнг, Е.Фромм, Р.Ленг запевняли, що основна прикмета нашого часу — прогресуюча нестабільність особистого та громадського життя, втрата екзистенційного коріння й утвердження в суспільстві нігілізму та егоїзму.
Найбільш наочний процес деградації біологічної природи людини — зниження на популяційно-видовому рівні резервів окремих фізіологічних систем і організму в цілому, порушення його реактивності й резистентності, процесів саморегуляції, зменшення репродуктивної функції чоловіків і жінок. Спостерігаються значне зниження якості потомства й інші зміни деструктивного плану.
Паралельно з процесом деградації людської природи, відзначаються прискорені зміни в структурі захворюваності. З’явилися нові форми патологій: СНІД, лихоманка Ебола, атипова пневмонія (SARS), синдром хронічної втоми, полісиндромне ураження ендокринної системи, а також триває неухильне зростання «хвороб цивілізації». Наростання процесу деградації природи людини, поява якісно нових форм хвороб і епідемія «старих», приміром туберкульозу, вимагають від нас переосмислення явищ, які відбуваються, і прийняття нових нестандартних рішень. Але такі рішення неможливі, якщо ми, як і раніше, залишатимемося у полоні старих позитивістських уявлень про природу самої людини, її здоров’я та хвороби.
Філософ і соціолог Джон Стюард Моль визначив три типи світогляду: метафізичний, релігійний і позитивістський (науковий). У процесі еволюції людського суспільства та культури відбувалася послідовна зміна світоглядних установок у масовій свідомості. Метафізичний світогляд змінився релігійним, а згодом той поступився місцем позитивістському. Сьогодні очевидна нова зміна — позитивістський світогляд дедалі більше поступається місцем холістичному (від грецького holos — цілий).
Позитивізм як філософська доктрина перебуває у глибокій кризі. Ця криза позитивістського світогляду обумовлена його нездатністю дати адекватну відповідь на основні запитання буття: що є людина, життя, смерть, здоров’я і хвороба? Позитивізм явно зайшов у глухий кут через те, що геть-чисто виключив із них трансцендентальний або сакральний вимір цих понять. Таким чином, він фундаментально спотворив їхній зміст і породив глибоку духовно-психологічну кризу.
Західний позитивістський світогляд оголосив тотальну війну смерті та хворобі, практично ототожнивши їх із сакральним злом. І ця титанічна боротьба привнесла в життя суспільства тотальну нетерпимість до смерті та хвороби і сприяла виродженню людини. Нинішній світ рясніє наочними прикладами. Узяти бодай такі економічно благополучні країни, як Німеччина чи США, де на потреби охорони здоров’я витрачається близько 13% ВВП. А тим часом здоров’я цих націй під загрозою — корінні німці й білі американці через 30—40 років можуть стати національними меншинами у своїх країнах. Україна йде тим самим стратегічним курсом у нікуди, і наші демографічні показники неухильно це засвідчують — щодня населення країни зменшується приблизно на тисячу. Лише за 2003 рік спад становив понад 357 тисяч чоловік.
Не секрет, що головний чинник вимирання того чи іншого народу — стан його моралі й моральності, які безпосередньо залежать від світогляду. Матеріалістичний світогляд неминуче формує гедонічну культуру, а водночас принцип життя: «Після нас хоч потоп». Загальновідомий історичний приклад — загибель Римської імперії і римлян як етносу. Європа вже зробила свій вибір, і про нього добре написав О.Шпенглер у есхатологічній праці «Занепад Європи». Західна людина виявилася лише тарганом на бігах матеріального прогресу. Але не тішить нас і Схід, де людині приготовано долю білки в колесі Сансари. Уже тільки тому необхідний третій шлях.
За великим рахунком, проблема вимирання населення України лежить у глибокій духовній кризі. Сьогодні ми втратили холістичний погляд на проблему світобудови і природу людини, який становив справжню основу європейської цивілізації. Ще мислитель епохи Ренесансу Парацельс утверджував пріоритет духовного над матеріальним: «Дух — господар, уява — засіб, а тіло — лише пластичний матеріал».
Старий методологічний підхід, заснований на позитивістському світогляді, давно себе вичерпав. Так званий науковий світогляд, в основу якого покладені чотири метафізичні концепції — дарвінізм, економічний детермінізм Маркса й Мілтона Фрідмана, обожнена сексуальність Фрейда і особливо моральний релятивізм, — привели сучасного європейця до порушення мотиваційної сфери психіки та втрати сенсу життя. Ось що з цього приводу пише міфолог Дж.Кемпбелл: «...як у зовнішньому світі Ейнштейна, так і у внутрішньому світі Кейта немає місця для абсолютного спокою, на яке може стати самовпевнена людина Бога чи на якому може бути протятий Прометей». Інакше кажучи, саме «науковий світогляд» створює екзистенційний конфлікт, що спричиняє колективний невроз, не дозволяючи зробити здоровий спосіб життя стилем життя сучасної людини. Але, як добре відомо, саме від способу життя більш як на 50% залежить здоров’я людської популяції, тоді як від стану медицини — у кращому разі, на 10%.
Тому скрупульозний аналіз вищесказаного потребує від нас старанно вивіреного реформування структур медичної освіти й системи охорони здоров’я. Але й самі реформи потребують від нас якісно нових підходів до розуміння проблем, бо ці реформи у своїй основі мають спиратися на пріоритет здорового способу життя.
Якщо ми хочемо вижити як нація, то мусимо по-новому подивитися на проблему хвороби і смерті з урахуванням сучасних науково-філософських уявлень про їхню природу. Відмова від старої науково-філософської парадигми в медицині й перехід до світогляду холізму відкриває перед нею нові обрії й водночас дозволяє зберегти весь позитивний багаж знань, нагромаджений раніше.
Для практичного втілення вищесказаного необхідно на першому етапі ввести в програму навчання студентів медичних вузів курс, присвячений вивченню філолофсько-релігійних аспектів життя, здоров’я і хвороби. Візьмімо, наприклад, визначення здоров’я, запропоноване ВООЗ: «Здоров’я — це стан повного фізичного, психологічного й соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби чи фізичних вад». У це класичне визначення здоров’я, запропоноване філософом Сіггерестом, необхідно включити духовну складову, тим самим надавши йому завершеності й цілісності.
Аналогічним чином слід учинити й із поняттям «хвороба», підкресливши наявність у ній духовної складової. Таку категорію буття, як смерть, також потрібно розглядати в рамках архетипу смерті-відродження, не лише як смерть фізичного тіла, а передусім як явище ініціації й трансформації душі людини, і насамперед егосвідомості. К.Юнг у своєму творі «Спогади, сновидіння, міркування» підкреслював: «Вирішальне запитання для людини — чи кінцева вона? Це питання всього життя. Коли ми знаємо, що справді значиме для нас нескінченне, лише тоді ми можемо піднятися над марнотою інтересів і цілей, неважливих за своєю суттю». У результаті послідовне впровадження таких оптимістичних психологічних установок дозволить сформувати нове світоглядне середовище й носіїв ідей для впровадження і просування в життя адекватних концептуальних підходів у медичній науці та практичній охороні здоров’я.
Але перелічені вище пореформені дії стосовно медицини й системи освіти, попри їхню величезну важливість, не охоплюють суспільства в цілому. Украй важливо призначити етіотропне і патогенетичне лікування нашому хворому соціуму. Тому необхідно поставити правильний діагноз. І це хвороба Душі нашого часу. Західна думка породила чотири метафізичні концепції: гуманізм, комунізм, лібералізм і фашизм. Усі вони на глибинному психологічному рівні мають одне джерело — архетип втраченого раю — і є егоїстичною спробою його насильницького повернення у власність людини. Основна їхня вада в тому, що вони не передбачають реальної трансформації людської душі, й вона залишається у рамках інфантильних прагнень. Комунізмом слов’яни, схоже, уже грунтовно перехворіли. Тепер вони знову занедужали на лібералізм, і він упевнено сіє серед них насіння смерті.
Сьогодні ідеологією нашого суспільства став тотальний нарцисичний егоїзм, основою якого є невротизація чи фрустрація індивідуальної і колективної свідомості. Теперішній час і системна криза, яка так глибоко вразила східнослов’янські народи і країни, вкотре доводять сучасній людині, що вона все ще залишається варваром, а водночас показують, яка кара падає на її голову за те, що вона намагається ще і ще раз покласти відповідальність за свої власні негативні риси і вчинки на інших людей.
Психоаналітики вважають: психологія індивіда відповідає психології всього народу. «Те, що роблять нації, те робить кожна окрема людина, і доки вона це робить, це робить і нація», — пише К.Юнг. Далі він продовжує: «Лише зміна установки окремої людини стає початком зміни психології нації. Великі проблеми людства (чи окремого народу) ще ніколи не вирішувалися з допомогою загальних законів, але завжди вирішувалися з допомогою оновлення установки окремої людини». Це і є третій шлях. Цей шлях у християнстві називається преображенням особистості, а в психології — самоактуалізацією, або індивідуалізацією. Соціальна структура суспільства має бути побудована таким чином, аби максимальна кількість людей могла стати на шлях трансформації свідомості.