Днями відбулося перше засідання Національної ради з питань охорони здоров’я населення — нового консультативно-дорадчого органу при Президенті України. Основне його завдання, як неважко здогадатися, — активно брати участь у формуванні і реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я. Проте буквально відразу після появи у травні нинішнього року президентського указу про його формування почали лунати голоси, що створюється лише нова бюрократична структура, нездатна хоч якось серйозно впливати на урядові рішення, а через свій досить обмежений за кількістю склад — і пропонувати оптимальні варіанти цих рішень.
Наскільки справедливі ці заяви й якою бачиться робота новоутвореного органу, ми вирішили поцікавитися у самих членів Національної ради.
— Я бачу кілька напрямів роботи Нацради, — каже її голова міністр охорони здоров’я України Юрій ПОЛЯЧЕНКО. — Це аналітична робота, рекомендаційна й організаційно-координуюча. Усі три складові між собою тісно пов’язані. Основою роботи має стати системний аналіз діяльності всієї сфери охорони здоров’я, у тому числі і майбутньої — я маю на увазі проекти національних і державних програм, підготовлені до прийняття. Потім, на основі аналізу, готуватимуться пропозиції щодо перспектив і напрямів розвитку галузі, а також удосконалення системи управління нею: йдеться про розгляд проектів законів та інших нормативно-правових актів із питань охорони здоров’я.
У плані рекомендаційної складової рада розроблятиме і вноситиме президенту України пропозиції щодо ефективної реалізації заходів, спрямованих на боротьбу із соціально небезпечними хворобами, на розвиток вітчизняної фармацевтичної промисловості, залучення доброчинних і громадських організацій, меценатів і спонсорів до розв’язання актуальних проблем охорони здоров’я.
Щодо організаційно-координуючого напряму, то тут на раду покладені обов’язки з узгодження дій органів державної влади, громадських організацій, підприємств і установ із питань розвитку охорони здоров’я. Тобто рада стане саме тим інститутом, де виробляється узгоджена позиція і, відповідно, загальна політика всієї системи охорони здоров’я. Появу Нацради можна розглядати й як ще один крок до створення єдиного медичного простору. Адже сьогодні система охорони здоров’я досить розрізнена: 13 відсотків коштів, які виділяються з бюджету на медицину, забирають 14 відомств.
Безумовно, я не прогнозую легкого вирішення питання і повного порозуміння між усіма зацікавленими особами. Є певний конфлікт інтересів, протилежні думки щодо тих чи інших питань розвитку галузі й окремих її напрямів. Однак саме в цих, ключових для нашої медицини, питаннях, усім членам ради треба відкинути особисті амбіції, інтереси і працювати в єдиному напрямі.
— Часто для вирішення питання не вистачає не стільки толерантності, скільки політичної волі. Приміром, одним із каменів спотикання між міністерствами є фінансування медицини. Національна рада буде виключно консультативно-дорадчим органом чи все-таки реально впливатиме на прийняття державних рішень у галузі охорони здоров’я?
— Це міжвідомча структура, яка об’єднує органи не лише виконавчої влади, але й законодавчої, а також неурядові організації, фінансові. Звісно, рішення ради є консультативними, але в політичному аспекті ми плануємо, що вони будуть вагомими і визначальними з низки позицій, у тому числі і з фінансування. Я вважаю, що знайти оптимальне рішення нам буде простіше, оскільки главою комітету ради з фінансування галузі обрано заступника міністра фінансів Володимира Матвійчука — грамотного і кваліфікованого фахівця у цій галузі. Разом нам легше розробити і нові підходи до розв’язання цієї проблеми, зокрема у вигляді підготовки змін до бюджетного кодексу (необхідно, щоб гроші йшли за пацієнтом), міжбюджетних трансферів, до розрахунків по місцевих бюджетах (потрібно розділити функції державного і місцевих бюджетів) і ряду інших. Ми розраховуємо, що механізм упливу на інші органи центральної виконавчої влади працюватиме саме через Національну раду.
— Багато докорів було висловлено на адресу складу ради. Один із них — серед його членів немає фахівців у сфері організації охорони здоров’я.
— Саме таких фахівців у нас достатньо. У раді працюватиме експертна група (її очолив ректор Національного медичного університету ім. О.Богомольця Віталій Москаленко), яка безпосередньо займеться питаннями організації медичного обслуговування населення. Крім того, склад експертних груп не буде фіксованим, їхні керівники зможуть залучати до роботи потрібних спеціалістів, причому не лише з числа членів Нацради, а також із міністерств, відомств, громадських організацій і наукових інститутів. У ради є всі необхідні інструменти, які можуть цілком забезпечити виконання поставлених перед нею завдань. Це право одержувати необхідну інформацію з будь-яких організацій і установ, а також створювати для вирішення окремих питань тимчасові експертні групи, до роботи в яких залучатимуться найбільш грамотні і кваліфіковані у своїй галузі фахівці.
З оптимістичною оцінкою перспектив роботи нового громадського інституту згодні й інші члени Національної ради.
Сергій КОМІССАРЕНКО, заступник голови ради, директор Інституту біохімії ім. О.Палладіна НАН України:
— Формування Національної ради з питань охорони здоров’я — один із кроків на шляху створення консультативно-дорадчої системи прийняття рішень. Планується, що новий орган зможе координувати роботу різних міністерств і відомств при виробленні рішень у галузі медицини, допомагатиме президенту, уряду і парламентським комітетам у реалізації найважливіших програм національної системи охорони здоров’я. Ми створили сім експертних груп: з формування політики у сфері здоров’я; нормативно-правового забезпечення системи охорони здоров’я; формування здорового способу життя; участі громадськості у розвитку системи охорони здоров’я; фінансування галузі; науки, освіти і кадрових ресурсів, а також з організації медичного обслуговування населення. Вони не стабільні в тому сенсі, що коли з’являтимуться нові проблеми, виникне необхідність адаптувати систему до нових умов, то реформуватимуться також експертні групи. Крім того, для вирішення конкретних завдань вони посилюватимуться окремими робочими групами.
Створення такого інституту дуже важливе і ще з однієї причини. Наше законодавство, на жаль, не дозволяє МОЗ повною мірою контролювати те, що робиться на місцях: за законом про місцеве самоврядування, головних лікарів, головних фахівців призначає місцева влада. Тому Міністерство охорони здоров’я не може самотужки забезпечити виконання високих стандартів на всій території країни. Національна рада, яка має можливість залучити до вирішення того чи іншого завдання в тому числі і представників місцевої влади, головних лікарів і фахівців різних регіонів, із такою проблемою впоратися зможе.
Андрій ГУК, директор проекту міжнародної технічної допомоги «Визначення політики з питань здоров’я», позаштатний радник міністра охорони здоров’я:
— Перспективи в Нацради дуже серйозні. Це орган, який може стати ніби над системою охорони здоров’я: за своїм характером він консультативно-дорадчий, але водночас його рішення обов’язкові до розгляду всіма органами виконавчої влади. Тобто це вища рада, яка розглядає не лише систему надання медичних послуг, але й систему охорони здоров’я в цілому. Досить часто вирішенням питання займаються два-три міністерства і кожне з них має свою позицію, яка часто суперечить іншим. На рівні ж експертної групи або комісії Нацради можна обговорити будь-яке питання, розробити кілька альтернативних рішень і винести їх на обговорення уряду. При цьому експертні групи, що займуться конкретними питаннями, будуть незаангажованими, міжсекторальними і зможуть вирішувати проблеми комплексно, що дуже важливо під час розгляду таких глобальних проблем, як політика в галузі охорони здоров’я.
Володимир ЖОВТЯК, глава координаційної ради Всеукраїнської мережі людей, які живуть із ВІЛ/СНІД:
— Є досить вагомі підстави думати, що зі створенням Нацради громадські організації дістануть реальний шанс впливати на прийняття рішень у галузі охорони здоров’я, оскільки безпосередньо братимуть участь у його роботі. Більш того, одну з експертних груп, яка так і називається «Участь громадськості в розвитку системи охорони здоров’я», очолить представник громадськості — директор програми «Від лікарні до лікарні» Міжнародного фонду «Україна-3000» Віра Павлюк. Ми сподіваємося, що рада стане рупором, який зможе донести до уряду думку громадськості, органом, спроможним узагальнити й ефективно використовувати накопичений нами досвід.
Микола ПРОДАНЧУК, директор Інституту екогігієни і токсикології ім. Л.Медведя:
— Такого типу інститути в розвинених країнах існують давно — або при органі влади, або є громадською організацією. Створення Нацради — хороша ініціатива влади, зокрема президента, покликана організувати суспільство для висловлення своїх інтересів, у даному разі у сфері охорони здоров’я, й є сучасним, адекватним демократичним атрибутом громадянського суспільства. Через таку раду суспільство повинно насамперед ставити питання, які його хвилюють: доступність медичної допомоги на різних її рівнях, проблеми медичної освіти, безпека середовища мешкання і багато чого іншого. Всі ці проблеми мають бути грамотно сформульовані і подані органам виконавчої і законодавчої влади, тому рада створена з висококваліфікованих фахівців, здатних окреслити проблему, виявити її причину і запропонувати можливі шляхи її розв’язання.
Ігор ГЕРИЧ, начальник Головного управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації:
— Розбалансована вертикаль управління галуззю, закон про місцеве самоврядування, окремий Бюджетний кодекс неймовірно ускладнюють вирішення дуже багатьох питань, які безпосередньо належать до компетенції Міністерства охорони здоров’я. Створений орган ліквідує цей розрив між вузьковідомчим міністерством і загальнодержавними структурами, консолідує зусилля суспільства для прийняття стратегічних і локальних рішень щодо фінансування, реформування й адміністрування системи охорони здоров’я. Крім того, у широкої громадськості з’явиться реальна можливість коригувати чималу частину рішень, вносити свої пропозиції, які у вищих ешелонах влади за звичайних умов не можуть бути почуті, а тим більше, враховані, під час розробки тих чи інших документів. Саме з цієї причини нерідко з’являлися законодавчі акти, правильні політично, але фактично нездійсненні на практиці.
Василь ЛАЗОРИШИНЕЦЬ, заступник директора Інституту серцево-судинної хірургії ім. М.Амосова АМН України:
— Дуже важливо, що з’явилася можливість вирішувати конкретні завдання на найвищому рівні. Приміром, питання, винесені на порядок денний наступного засідання Нацради, яке відбудеться при президенті, стосуються нагальних проблем нашої охорони здоров’я: бюджету галузі і 49-ї статті Конституції, що проголошує право громадян на безоплатну медичну допомогу. Ми не можемо всіх лікувати безплатно, виділяючи при цьому 3,8 відсотока ВВП на охорону здоров’я. Це обман людей, котрі вірять Конституції. Якщо і гарантувати безоплатне медичне обслуговування, то лише для певних груп людей: скажімо, дітей до 18 років, пенсіонерів, інвалідів та інших незахищених верств населення — за всіх працюючих нехай сплачують підприємства, як це робиться практично в усьому світі. Передові країни виділяють на медицину набагато більші суми — 8—13 відсотків від ВВП. А в декларації ВООЗ записано, що країна, яка спрямовує на потреби охорони здоров’я менш ніж п’ять відсотків ВВП, приречена на вимирання. Власне, це і відбувається нині в Україні. Якщо ми будемо збиратися й обговорювати ці проблеми на рівні президента, то в країни нарешті з’явиться шанс.