Джеймс Коган живе на віддаленому ранчо у каліфорнійській Сонячній долині, і з першого погляду не зрозумієш, чим саме він заробляє собі на життя — з усієї живності побачити можна тільки грайливих цуценят вівчарки. Основний робочий інструмент Когана — комп’ютер, під’єднаний до Інтернету. Спеціалізація — органи для трансплантації. Середня ціна людської нирки — 140 тисяч доларів, серця — 250 000. У 90-х роках Коган кілька місяців провів у в’язниці за торгівлю людськими органами. Проте потім обвинувачення були визнані необгрунтованими, і відтоді 66-річний підприємець гордо іменує себе брокером: адже до самих органів він справді не має жодного стосунку. Фактично він лише зводить між собою пацієнтів, яким потрібна пересадка органів, із тими самими медичними установами, які ці послуги можуть надати. У вартість «послуги» входять сам орган, операція та післяопераційне лікування, дорога для самого пацієнта та того, хто його супроводжує, проживання останнього. Частка брокера може становити від 60 до 400 відсотків вартості операції. У середньому Коган проводить по одній угоді на тиждень, причому серед його клієнтів представники усіх куточків нашої планети. А направляє він їх до одного з п’ятнадцяти спеціалізованих госпіталів, розташованих у Китаї, Індії, на Філіппінах, у Південній Африці, Сінгапурі, Пакистані та Південній Америці.
За оцінками ВООЗ, кожна десята з 61 тисячі пересадок нирок, проведених у всьому світі 2004 року, була здійснена саме в процесі такого «трансплантологічного туризму». І це при тім, що в переважній більшості країн торгівля органами заборонена законом. Проте величезна кількість відповідних пропозицій, розміщених в Інтернеті, змусила співробітників журналу FORBES провести власне журналістське розслідування. Ниточкою, за допомогою якої вони зібралися розплутати весь цей клубок, погодився стати Кевін Скотт, у якого у вересні 2005 року знайшли в печінці невелику пухлину. Доти 49-річний пацієнт уже мав такі діагнози, як гепатит С і цироз печінки. Щоб провести всі необхідні тести, госпіталю для ветеранів потрібно 11 місяців. За цей час пухлина збільшилася до 2,5 дюйма (понад шість сантиметрів). На підставі всіх цих даних у серпні 2006 року був винесений офіційний висновок: «Жодна з існуючих традиційних методик не гарантує виживання». Нетрадиційна методика передбачала трансплантацію печінки, проте за тиждень до останньої операції Кевіна поінформували про те, що підхожого донора немає, і відправили в хоспіс умирати.
Тоді й настала черга Інтернету. З першої спроби родичі вийшли на тайванську фірму, яка запропонувала Кевіну два варіанти: трансплантація печінки в Шанхайському госпіталі з усіма зручностями за 120 тисяч доларів або та сама операція у провінційному «польовому госпіталі» («без зручностей») за 80 тисяч доларів. У вартість першої послуги входило не тільки все медичне обслуговування, включаючи ліки, а й послуги перекладача, 40-денне післяопераційне обслуговування, а також гарантії того, що в очікуванні донорської печінки пацієнт проведе в госпіталі не більш ніж чотири тижні.
Таких грошей у родини Скотт не було. Як, утім, і 80 тисяч для операції «без зручностей». Спроби вийти напряму на ще один китайський госпіталь, який пропонує трансплантацію печінки за 60—70 тис. дол., були припинені після «нескромних» запитань потенційного клієнта. Зрештою їм удалося встановити контакт із знову-таки китайським госпіталем, який виставив рахунок лише за попереднє тестування на суму в 2,5 тис. дол. (при загальній вартості операції в 60-70 тис. дол.). Для того, щоб зібрати таку суму, родичам Кевіна довелося спустошити свої пенсійні вклади, звернутися по допомогу до церкви, а також зібрати однодоларові пожертвування на спеціальному веб-сайті.
До Китаю Кевін прибув у листопаді, і практично відразу ж впав у кому, навіть не довідавшись про те, що печінка, яка надійшла для нього, дала позитивний результат на ВІЛ-інфекцію. Смерть Кевіна настала 22 грудня, його вдові та матері довелося здолати безліч бюрократичних перепон як з китайського, так і з американського боку, що перешкоджали поверненню на батьківщину його останків.
Журналісти FORBES у цьому останньому турне сімейство Скотт не супроводжували, оскільки намагалися докопатися до першоджерела бізнесу, яке напряму стосується таких, як Кевін. Максимум, що їм удалося встановити — це особу непальця Хари Нурайама Лама, якому на той момент були пред’явлені обвинувачення в тому, що, скуповуючи в злиденних співвітчизників нирки по 800 доларів за штуку, він перепродував їх в Індії по 2 тис. — 3 тис. 500 дол. Про походження таких органів, як серце, печінка, легені, щиро не говорять. На думку журналістів FORBES, ніякими додатковими заборонними і каральними заходами проблему нелегальної торгівлі органами не розв’язати — надто великий на них попит, який, до того ж, зростає небаченими темпами.