Геннадій Апанасенко |
Професор Геннадій Леонідович Апанасенко нині очолює кафедру спортивної медицини й саналогії Київської медичної академії післядипломної освіти імені Шупика, є головою проблемної комісії Міністерства охорони здоров’я і АМН України «Валеологія і саналогія». Він автор п’яти винаходів і понад 300 наукових і науково-популярних публікацій. Окремими книжками вийшли «Фізичний розвиток дітей і підлітків» (1985 р.), «Еволюція біоенергетики та здоров’я людини» (1992 р.), «Медична валеологія» (у співавторстві з Л.Поповою, 1998 р.), «Автобіографічні нотатки про здоров’я» (2001 р.). Пропонуємо вашій увазі розмову з професором Г.Апанасенком.
— Перший рік тисячоліття указом Президента України оголошено Роком охорони здоров’я населення. Тим часом надто багато говориться про скорочення кількості населення України як наслідок падіння життєвого рівня. Чи так усе однозначно?
— Питання не таке просте, як може видаватися на перший погляд. Існує чітка думка, що здоров’я завжди залежить від добробуту, тобто доходу на душу населення. І прикладів цього в науковій літературі — безліч. Скажімо, 20% населення Канади, що має найбільший дохід, живе, у середньому на шість років довше від інших. Якщо розглянути повоєнну вітчизняну історію, то з’ясується, що період із кінця війни до початку перебудови характеризується зростанням доходів на душу населення у всьому соцтаборі. Попри це до середини 60-х років показники смертності скорочувалися, а потім почали наростати в усіх країнах соцтабору. Цей факт старанно замовчувався, і коли на засіданні вченої ради Київського медінституту 1985 року я показав цю статистику (а показники смертності в Україні порівняно з 1961 роком зросли вдвічі), то присутні були шоковані. Ще парадокс: за період перебудови в країнах, де дохід на душу населення був удвічі менший, ніж у європейській частині колишнього СРСР, смертність скоротилася на 10%, а в європейських радянських республіках вона зросла на ті самі 10%. Тож спекулювати на питаннях добробуту можна тільки в середовищі нефахівців. А насправді, певне, є якийсь нематеріальний чинник, що виступає як чинник ризику збільшення смертності. Можна стверджувати, що таким чинником є ступінь або рівень духовності суспільства.
— Так, висновок дещо несподіваний. Як же пов’язати духовність і стан здоров’я населення? Що ви вкладаєте в термін духовність?
— Духовність — це особлива діяльність свідомості, спрямована на розуміння мети й сенсу життя, загального світовідчування. Духовність завжди позитивна, в її основі лежить любов до всього сущого. Під впливом духовності в людини формуються критерії добра та зла, оцінки людей і подій, нарешті, життєва позиція.
З погляду духовності, що відбувається нині в нашому суспільстві? Якщо говорити про окрему людину, то на перший план виступає апатія, втрата ідеалів, цілей життя. Це для більшості населення. Є також інша група людей, для котрих у житті головне — нажива, властолюбство, нехтування всіма моральними принципами.
Природно, що ці характеристики життя відбиваються на відносинах між членами суспільства. Як результат: зростання злочинності, залишені в пологових будинках діти, розлучення тощо. Названі явища можуть служити маркерами неповноцінної духовності. Статистика підтверджує зроблене вище припущення. Виявилося, приміром, що крива злочинності в Росії за останні десять років абсолютно збігається з кривою смертності! До речі, термін «чинник ризику» своїм аналогом у даному випадку має релігійну категорію «смертний гріх».
Такий підхід до пояснення проблем здоров’я населення став можливим тільки при розгляді людини як цілісної системи з трьома рівнями ієрархічної організації — духовним, психічним, соматичним (тілесним) і є предметом уваги валеології — науки про здоров’я.
— Валеологія? Але ж здоров’я за всіх часів вважалося прерогативою медичної науки?
— На жаль, це глибоко вкорінене, але цілком помилкове твердження. Ортодоксальна медицина завжди займалася лікуванням хворих людей. А либонь позбавити людину від хвороби — це ще не означає повернути їй здоров’я, тобто той чудовий стан, що характеризується добровільним і охочим виконанням обов’язків, покладених життям на людину. Сучасна медицина слабує на патоцентричний підхід, тобто концентрацію своїх проблем на людських хворобах. Унаслідок такого підходу хворих стає дедалі більше, а також якось забувається, що хворі сьогодні — це здорові вчора. То чому ж не зайнятися власне здоров’ям і досліджувати його причини, механізми, прояви?
Саме це і є предметом інтересів валеології. Слід враховувати, що відсутність ознак хвороби — стан, який практична медицина називає здоровим, може таким і не бути, бо між здоровим станом і хворобою існує третій, «перехідний стан», коли людина і не здорова, і не хвора. Але цим станом лікарі, як правило, не займаються, оскільки не мають для цього діагностичних прийомів, тим паче лікарі не займаються людьми здоровими, а «чекають» на появу ознак захворювання, аби включити всю могутність свого інтелекту. Водночас більшість нині поширених захворювань (серцево-судинні, ендокринні, злоякісні) повному лікуванню не піддаються. Я хочу підкреслити, що назріла потреба нової стратегії охорони здоров’я. І її саме пропонує валеологія.
— А чи не криється причина в недостатньому фінансуванні існуючої системи охорони здоров’я, адже на підтримку здоров’я одного жителя України бюджетом передбачено лише 100 гривень на рік? Що в цьому сенсі зможе змінити валеологія?
— Думаю, що ситуація зміниться докорінно. Якось я прочитав у старій книжці: існує мало невиліковних хвороб, але багато невиліковних пацієнтів. А все залежить від того, наскільки активну позицію стосовно свого здоров’я займе пацієнт.
— Якщо я правильно зрозумів, то в системі валеології діє той самий дует: лікар і пацієнт, але акцент активності зміщується до пацієнта, а лікарю приділяється роль консультанта. Отже, мав рацію Поль Брегг, проголосивши кілька десятків років тому: «До 40 років людина або сама собі лікар, або вона дурна»?
— Пом’якшивши категоричність авторитетного натуропата, не відмовимо йому в здоровому глузді й відзначимо, що більшість наших співгромадян не мають ані найменшого уявлення, як оцінити, зберегти та зміцнити власне здоров’я, і, як правило, сподіваються на лікаря та рятівні пігулки.
Треба знати, що людський організм — це система, що саморегулюється, самовідновлюється і самоорганізується. Тільки не слід цю систему руйнувати нікотином, алкоголем, утворюваними в результаті життєдіяльності токсинами, а забезпечити кожну клітину організму киснем й іншими речовинами для її повноцінного функціонування.
— Напрошується висновок, що валеологія — це здоровий спосіб життя?
— Багато хто так і вважає. У Росії вийшло декілька солідних книжок під назвою «Валеологія — це наука про здоровий спосіб життя». Але це груба помилка, оскільки здоровий спосіб життя — категорія соціальна, а валеологія формує принципи здорового способу життя індивіда. Головне у валеології — діагностика, контроль динаміки здоров’я та кількісна оцінка здоров’я конкретної людини.
— Отже здоров’я кожної людини можна виміряти за тією чи іншою шкалою, як температуру тіла чи кров’яний тиск?
— У цьому й полягає перевага валеології. Зазначимо, що термін «кількість здоров’я» уперше запропонував наш співвітчизник, відомий вчений і хірург М.Амосов. Як наука валеологія сформувалася дещо пізніше — як відповідь на соціальне замовлення. Для роботи з новими технологіями, освоєння нових сфер — космосу, світового океану, екстремальних умов життя потрібно дедалі більше здорових людей, а їх, навпаки, меншає. Очевидна деградація людської популяції, а це дуже серйозно. Для розв’язання проблеми треба усвідомити, у яких відносинах перебуває здоров’я та хвороба, навчитися вимірювати здоров’я та керувати ним. Один із постулатів валеології говорить: «Хвороба розвивається та проявляється тільки тоді, коли вичерпуються резерви здоров’я». Для опису нового феномена «безпечного рівня здоров’я» було обстежено тисячі «практично здорових громадян України». Виявилося, що є певний резерв здоров’я, за наявності якого захворювання практично відсутні. Про таку людину й можна говорити як про здорову. Та якщо 15 років тому в «безпечній зоні здоров’я» перебувало 5—8% наших співвітчизників, то тепер їх менше 1%! І хоч скільки грошей вкладатимуть в охорону здоров’я, ситуація не зміниться, якщо не зайнятися практично здоровими людьми, тобто тими, хто ходить на роботу. Вкладення коштів у цю групу населення найбільш гуманне й економічно вигідне порівняно з лікувальними технологіями, позаяк існує ще один феномен — саморозвиток патологічного процесу при виході індивіда з «безпечної зони».
— Чи є структури, спроможні допомогти людині в її піклуванні про власне здоров’я чи це поки що уділ теорії?
— Україна перша у світі затвердила спеціальність лікаря-санолога (саналогія це розділ медичної валеології), і з 1992 року при Київській медичній академії післядипломної освіти імені П.Шутика працює кафедра, де готують і сертифікують лікарів цього фаху. Таких лікарів є вже близько тисячі, але в системі охорони здоров’я, організованій на старих принципах «боротьби з хворобами», штатних одиниць незрівнянно менше. Але все-таки «крига скресла». Великі надії я покладаю на інститут сімейних лікарів, адже саме він має змогу тривалий час працювати з пацієнтом, і по суті зацікавлений у його здоров’ї, але — черговий парадокс: у програмі підготовки сімейних лікарів валеології немає. Мимоволі з’являється крамольна думка, що Міністерство охорони здоров’я — це, по своїй суті, «міністерство хвороб». То чи не час подумати про створення державної служби або комітету, що проводитиме моніторинг здоров’я та вживатиме заходів, спрямованих на його зміцнення. Важко навіть уявити, наскільки ефективною була б діяльність такої структури. Наведу приклад. В Україні тільки одна жінка з чотирьох має нормальний перебіг вагітності й пологів. У 90% новонароджених спостерігаються ознаки біологічної незрілості, а 10% із них глибоко недоношені діти, котрих чекає неминуча смерть, якщо не застосувати спеціальні технології виходжування. Вартість цих технологій становить тисячу доларів на одну дитину за добу! А причина — в ослабленій репродуктивній функції сучасної жінки, і якби структура, про яку йдеться, існувала, то проблеми з недоношеними дітьми не поставали б.
— Медична валеологія виділяє три рівні здоров’я: здорових, хворих і тих, котрі перебувають між ними. Зрозуміло, що це схема. А в чому їхні відмінності, не помітні зовні?
— При загальній подібності перебігу життєвих процесів відмінності між категоріями надзвичайно великі. Це стосується всіх рівнів організації біосистем: субклітинного, клітинного, тканинного, органного тощо. Річ у тому, що механізми здоров’я забезпечуються добре відомими фізіологічними реакціями. Це реакції гомеостазу, тобто збереження сталості внутрішнього середовища — температури, тиску, pH, оксигенації тканин тощо; адаптації — пристосування до зміни середовища існування в найширшому розумінні; реактивності — без неї неможлива й адаптація; резистентності — опірності; регенерації та репарації — відновлення відмерлих і травмованих клітин організму...
Ці реакції протікають за участю всіх систем людського організму і практично між названими рівнями здоров’я ми знайдемо дуже суттєві відмінності. Візьмемо, приміром, внутрішнє середовище організму, котре має кислотно-лужну характеристику pН середовища 7,32—7,34 од. Коливання pН на 0,2—0,3 у той чи інший бік справить різноманітний вплив на кожну з названих категорій пацієнтів. Хворі, швидше за все, загинуть, пацієнти проміжної категорії впадуть у коматозний стан, а здорові легко перенесуть ці зрушення і збережуть працездатність. Ще один кардинальний критерій відмінності — це економізація функцій для підтримки життєдіяльності. У здорових рівень біологічно активних речовин, які циркулюють у крові, наприклад, інсуліну, на 20—30% нижчий, аніж у представників категорій хворих і проміжної. Це пояснюється тим, що інсулінозалежні рецептори, розташовані на мембранах клітин мішені, набагато чутливіші до інсуліну, і регуляція вуглеводного обміну відбувається при незначних витратах інсулярного апарата. І цей перелік відмінностей можна продовжувати дуже довго. Та найбільша різниця «категорій» — у потужності «біоаккумуляторів» клітини, метахондрій. Кожна клітина для своєї життєдіяльності потребує енергії, без постійного підживлення якої життя неможливе. Кінцевий пункт усіх продуктів харчування закінчується в метахондріях, де накопичується, витрачається і відновляється їхня сонячна енергія. Здатність перетворювати і накопичувати енергію ми назвали енергопотенціалом біосистеми, він і є критерієм оцінки кількості здоров’я. Мій досвід роботи з молодими здоровими людьми, життєдіяльність яких протікає в екстремальних умовах, показав: що вищий енергопотенціал біосистеми, тим більший ступінь екстремальних впливів вона здатна перенести, зберігши здоров’я та працездатність. І навпаки.
— Чи є засоби впливу на організм із метою управління його енергопотенціалом?
— Хвороба — це сигнал, це наслідок порушень людиною законів Природи. Якщо, забиваючи цвях, ударити по пальцю, то виникає біль, і це сигналізує про невдалу дію. Через кілька днів біль минає — організм самовідновився. Людина, котра постійно порушує закони Природи, увесь час піддається «ударам молотка» зсередини, адже коли щодня бити молотком по пальцю, то він болітиме постійно. То давайте ж позбавимо власний організм від цієї травмуючої ситуації, тобто житимемо в злагоді із законами Природи!
Якщо людина тільки позбудеться власних шкідливих звичок, це підвищить її енергопотенціал, а якщо сюди додати тренуючий вплив фізичних управ, загартовування, гіпоксичних тренувань, то можна досягти «безпечного рівня здоров’я». У даному випадку йдеться про тілесне (соматичне) здоров’я. Та не варто забувати, що ефективність механізмів соматичного здоров’я перебуває також під впливом психічного та духовного рівнів людини. Робота лікаря-валеолога саме і зводиться до психосоматичної гармонізації індивіда.
— З метою спрощення пацієнтів розділено на три рівні здоров’я. Такий розподіл є достатнім чи кількість градацій здоров’я може бути розширена?
— Розглянуті вище три рівні здоров’я — хворі, здорові і третій, проміжний рівень, для практичної роботи розділені на п’ять груп здоров’я, що дає можливість прогнозувати розвиток захворювань і можливість смерті в найближче десятиліття. Виявляється, що особи, віднесені до першої групи здоров’я, мають те чи інше захворювання, і кожний третій із них помре в найближчі десять років. Серед представників другої групи хворих 60—80%, можливість смерті загрожує тут кожному п’ятому (за ті ж десять років). Третя група включає в себе 20—40% хворих, і можливість смерті тут у кожного двадцятого. Четверта і п’ята групи знаходяться в «безпечній зоні здоров’я», і можливість смерті через хворобу — лише один-два випадки із сотні. Віднесення пацієнтів до кожної з п’яти названих груп не варто сприймати фатально. Якщо людина прийняла рішення зайнятися своїм здоров’ям, буде дотримуватися рекомендацій лікаря-валеолога, то зможе «перейти» у вищу групу здоров’я і поліпшити свій прогноз.
— Як можна практично ідентифікувати з наведеною вами шкалою здоров’я?
— На сьогодні розроблено кілька методів оцінки рівня здоров’я, і всі вони грунтуються на дослідженні окремих механізмів здоров’я: реакцій гомеостазу, адаптації, реактивності тощо. Кожна з методик має свої переваги й недоліки, але всі вони цілком достовірні.
Ми розробили методику експрес-оцінки рівня здоров’я, якою користуються всі центри здоров’я України, що функціонують у великих містах й у всіх обласних центрах. Вона знайшла визнання й в інших країнах. Так, у м. Паланга (Литва) здоров’я вимірюють «апанасами».
Методика експрес-аналізу нетрудомістка, використовує найпростіше обладнання: ваги, зростомір, тонометр, спірометр, динамометр і секундомір. Процес тестування займає 10—12 хвилин і може виконуватися медичною сестрою.
Методику розроблено на основі поглибленого дослідження декількох сотень пацієнтів за 60 показниками організму.
— Експрес-оцінку здоров’я проведено, людина усвідомила свою групу здоров’я. Що далі?
— Успіх цілком залежить від рішучості пацієнта взяти на себе відповідальність за своє здоров’я. Психологічно це найважчий момент — покажіть характер! Ось декілька найбільш загальних рекомендацій:
— відмовтесь від шкідливих звичок;
— виконуйте фізичні вправи щодня не менше 30 хвилин;
— не переїдайте, підтримуйте нормальну вагу;
— освоюйте гіпоксичні дихальні техніки за Бутейком чи Фроловим;
— проводьте загартовування;
— навчіться відпочивати і розслаблюватися.
Через кілька місяців повторіть тестування і внесіть зміни в програму на консультації у валеолога.
Пам’ятайте, що зробити себе здоровим можете лише ви самі!
— Декілька слів про харчування в ракурсі його впливу на кількість здоров’я.
— Комусь мої рекомендації не сподобаються, але ліки завжди гіркі. Я вважаю, що найбільш здорова їжа, це, якщо хочете, «їжа для бідних»: квасоля, боби, соя, горох, каші з усіляких злаків — вівсянки, пшона, гречки, кукурудзяної та пшеничної крупи... Хліб має бути грубого помелу. 60—70% усього раціону повинні складати овочі та фрукти. Варто різко обмежити щоденне вживання тваринних жирів, замінивши їх рослинними — соняшниковим, кукурудзяним, соєвим, а якщо дозволяють фінанси, то й оливковою олією. Після 40 років варто обмежувати тваринні білки, тобто м’ясо. Звісно, ми не ставимо собі за мету позбавити співвітчизника наших національних ласощів — сала з часником і чорним хлібом, але я можу собі дозволити це не частіше одного разу на тиждень. Ще одне: варто уникати рафінованих продуктів, позбавлених клітковини і дуже калорійних.
— А як же з продукцією кондитерської індустрії з точки зору здоров’я?
— Як правило, любов до кондитерських виробів закінчується опасистістю, а це — розкішне гніздо, із якого виростає цілий букет захворювань: гіпертонія, інфаркти, діабет, інсульти тощо. Тому перше завдання пацієнта — нормалізувати масу тіла. Як це зробити — тема окремої спеціальної бесіди.
— Ваша точка зору на голодування в його різноманітних модифікаціях?
— Тривале, понад 7 днів, голодування належить до розряду лікувальних і має здійснюватися за суворими медичними показаннями і під контролем лікаря. Одно-дводенне голодування цілком припустиме, але не варто забувати, що при цьому організм входить у режим «голодного собаки», котрий зариває кістки, попри голод, тобто рівень обмінних процесів знижується й ефект зменшення маси тіла не досягається. Щоб короткочасне голодування не стало безглуздим, у звичайні дні не варто переїдати.
— Поясніте роль фізичних навантажень як одного з найважливіших чинників збільшення енергопотенціалу.
— Живильні речовини, котрі надійшли в організм, мають бути окислені, трансформовані в енергопотенціал метахондрій — наших клітинних акумуляторів і, у кінцевому рахунку, витрачені.
Для повноцінного окислення їжі потрібна цілком визначена забезпеченість клітин киснем. Їжа, не забезпечена адекватною кількістю кисню, на біоенергію не перетворюється, а відкладається у вигляді жирових запасів. Доречно відзначити, що кисень, на відміну від живильних речовин, організм не накопичує, а безупинно поглинає із середовища проживання. Ця обставина і визначає особливу роль киснево-транспортної системи організму. Що більша її здатність споживати кисень — аеробна здатність — то вищий енергопотенціал організму. Аеробну здатність і покладено в основу розробленої нами системи оцінки здоров’я. «Безпечний рівень здоров’я» — це цілком визначена, висока аеробна здатність індивіда. Особливості нинішнього життя — мала рухливість, відсутність фізичних навантажень, стреси й ін. визначили низьку аеробну здатність сучасної людини. Додамо сюди погіршення середовища проживання — і в наявності одна з головних причин деградації людської популяції.
Аеробне тренування з цих причин стало головним чинником здоров’я. Передові країни цю істину давно засвоїли: у Японії аеробним тренуванням зайнято 80% населення, у США, Австралії — до 60%. У них створено цілу індустрію фітнес-центрів, тренажерних комплексів, басейнів, видається багато літератури, цьому служить ціла армія тренерів. У наших умовах найпростіші способи аеробного тренування також доступні всім бажаючим, це швидка ходьба, плавання, біг підтюпцем, велосипедні та лижні прогулянки і... танці.
— Геннадію Леонідовичу! Вся бесіда свідчить про вашу активну позицію в погляді на здоров’я співвітчизників. Що перешкоджає упровадженню валеології як науки в систему охорони здоров’я України?
— Навіть повноважень міністра тут недостатньо — планку піднято на рівень загальнодержавних проблем. А пропозиції викладено в концепції збереження і зміцнення здоров’я населення України, розробленій мною разом із професором О.Мінцером. На перше місце поставлено проблему формування нових цінностей і установок суспільства, нове ставлення населення до свого здоров’я. Друга за важливістю проблема — формування особистісної мотивації до збереження і зміцнення свого здоров’я. Тут можна скористатися досвідом наших західних колег, які створили потужну систему соціально-економічних стимулів здорового способу життя, де люди, котрі активно зміцнюють своє здоров’я, заохочуються роботодавцями. І тільки після того, як з’явиться попит на знання про здоров’я, має ефективно почати працювати система навчання здоров’ю від дитсадка до клубу пенсіонерів. Початок уже покладено — у ряді середніх шкіл і вузів валеологія є навчальною дисципліною. Та проблему здоров’я неможливо вирішити без повноцінного фізичного виховання всіх прошарків населення. А тим часом... Розповідають, що американські батьки, приводячи дитину до коледжу, насамперед цікавляться постановкою фізвиховання. Наші ж батьки часто піклується про те, як звільнити своє чадо від уроків фізкультури. У самому фізвихованні проблем теж не бракує, але без уваги суспільства вони не будуть вирішуватися. Щоб привернути увагу суспільства до назрілих проблем здоров’я виправдане використання всієї ефективності засобів масової інформації.