Як відомо, кожен орган і кожна тканина мають власну «колекцію» стовбурових клітин. Ділячись, кожна така клітина утворює дві дочірні, одна з яких зберігає властивості стовбурової клітини і, таким чином, дає змогу поповнювати їхній запас у подальшому, а доля другої визначається належністю до тканини чи органа, що й обумовлює її подальшу «спеціалізацію», дозволяючи оновлювати клітини протягом усього життя. У нормі таке ділення відбувається лише в разі потреби, часто — при ушкодженні чи відмиранні старих клітин. Однак дедалі частіше висловлюють припущення, що в деяких випадках контроль над механізмом ділення втрачається, що й призводить до виникнення раку.
Сенфорд Барський з медичного коледжу при університеті штату Огайо вирішив перевірити це припущення з допомогою бази даних трансплантології. Причому цікавили його випадки злоякісних утворень в інтактних органах пацієнтів із пересадженими органами. З 280 пацієнтів, у котрих після трансплантації було діагностовано пухлини в інших місцях, приблизно в половині випадків стать донора і реципієнта була різна. Це означало, що набір хромосом їхніх клітин різнився кардинально, що й дало можливість чітко розмежувати пухлини, які мали «місцеве» походження, й ті, що розвинулися з клітини трансплантата.
Для наочності пан Барський обробив ракові клітини флуоресцентними маркерами — зеленим для Х-хромосом і червоним — для Y. У результаті «стать» пухлини збіглася зі статтю реципієнта лише в 12% випадків. У решті — «донорське» походження пухлин було очевидним. Так, наприклад, у 48-річної жінки через дев’ять місяців після пересадки кісткового мозку, узятого від донора-чоловіка, виникла меланома, яка містила Y-хромосоми. А в 62-річного чоловіка діагностували рак прямої кишки через десять років після пересадки нирки від донора жіночої статі.
Експеримент Барського не тільки наочно підтверджує гіпотези про те, що рак своїм походженням завдячує «поломці» в механізмі ділення стовбурових клітин, а й демонструє здатність стовбурових клітин «мігрувати» по всьому організму й «прописуватися» у найнесподіваніших місцях. У науці багато разів описано випадки, коли стовбурові клітини кісткового мозку, наприклад, опинялися в кров’яному руслі. Значно менше впевненості було щодо «міграції» стовбурових клітин із таких органів, як нирки чи печінка. Тепер же здатність стовбурових клітин з одних органів приживатися в інших і приймати «місцеву» програму розвитку вважається доведеною. Залишається тільки встановити, де відбувається збій у їхньому розвитку — у місці походження чи закріплення.