Перше березня 2004 року Всесвітній фонд психічного здоров’я оголосив днем сну. На думку головного лікаря харківської 15-ї міської психоневрологічної лікарні кандидата медичних наук Петра Петрюка, цей день «проспала» вся Україна, зокрема й ті, кому за фахом годилося б знати про міжнародний захід. Взагалі наша практична медицина фактично залишається медициною неспання, оскільки проблемами сну, який становить третину життя, вона майже не займається. Тим часом саме харківська школа психіатрії під орудою Євгена Попова ще в 20—30-ті роки минулого століття зробила низку надзвичайно важливих відкриттів світового значення в галузі фізіології сну та його зв’язку з психічним здоров’ям. Так, Попов виявив, що електроенцефалограми, отримані в стані сну, забезпечують на 100% достовірну діагностику деяких психічних захворювань, тоді як отримані під час неспання можуть містити значні помилки. Головним практично важливим спостереженням Попова стало те, що вимушене хронічне недосипання може довести здорову людину до стану делірія — порушення свідомості, типового при алкогольній інтоксикації (білій гарячці). У пацієнтів спостерігалися характерні зорові, слухові й дотикальні галюцинації. На цій підставі Попов висловив сміливу в науковому плані пропозицію лікувати білу гарячку лікувальним сном.
Ветеран «Сабурової дачі» (історична назва сучасної 15-ї лікарні) Світлана Смирнова згадує: «У повоєнний час, коли я молодим лікарем прийшла на «Сабурку», жодних психотропних препаратів у світі ще не було. Перші з них з’явилися лише в 1955 році. Біла гарячка тоді вважалася смертельно небезпечним, майже невиліковним захворюванням. Порятунком для таких хворих стали організовані Поповим спеціальні зашторені палати, де під стукіт метронома з допомогою введеного снодійного хворі засинали. У зв’язку з буйністю пацієнтів, снодійне інколи доводилося вводити насильно, а частіше — хитрістю. Застосовувався і лікувальний електросон. Такі методи давали добрі результати».
— Професор Попов працював у Харкові з 1924 по 1952 рік, завідував кафедрами психіатрії Харківського медичного інституту та Інституту удосконалення лікарів, — продовжує П.Петрюк. — 1952 року він переїхав до Москви, де очолив аналогічну кафедру в Другому московському медінституті, став академіком Академії медичних наук СРСР. На жаль, незабаром він впав у немилість Кремля і був звільнений на пенсію. Йому дуже не пощастило: Попову доручили лікувати від шизофренії сина Мао Цзедуна. Лікар досяг тимчасового поліпшення його стану, але після повторного загострення хвороби Попова позбавили всіх посад. До найгіршого, на щастя, не дійшло, звичаї «нагорі» були вже не такі людожерські, як при Сталіні.
Проблема недосипання мучить сотні мільйонів людей. За даними «Німецької хвилі», в самій лише Німеччині від безсоння страждають, як мінімум, 10 мільйонів «здорових» громадян. Ще стільки ж через вимушене недосипання самовіддано борються зі сном на роботі. Сон у німецького бюргера — справа свята. «Коли я був у ФРН, — розповів Петро Петрюк, — то мене попереджали, щоб я вночі не спускав воду в бачку унітаза, бо в багатоквартирному будинку це може бути сприйняте як зазіхання на спокійний нічний відпочинок сусідів і закінчиться викликом поліції».
Ініціювала проведення дня сну в Німеччині робоча група, до якої ввійшли одна з найбільших страхових медичних компаній, німецька Академія здоров’я і сну, а також виробники фармацевтичних препаратів і медичного устаткування. Девіз дня сну — «Здоровий сон — запорука продуктивності, успіху та життєвої активності». На спеціальних курсах, у ЗМІ громадянам розповідають про технології й секрети здорового сну. Дослідження професора Юргена Цаллі з Регенсбурга свідчать: у тих, хто висипається і приходить на роботу в бадьорому настрої, удвічі більше шансів піднятися службовими щаблями. Хронічно втомлених працівників рідше заохочують, вони в середньому заробляють менше.
Понад 10% німців, які потерпають від розладу сну, потребують медичної допомоги. Якщо раніше на безсоння страждали люди похилого віку, то сьогодні недосипання стало хронічною хворобою покоління двадцятип’яти- сорокарічних.
Норма повноцінного сну глибоко індивідуальна: Ейнштейн спав 12 годин на добу, Наполеону вистачало чотирьох годин, а Едісону — навіть двох. «Повноцінність сну залежить не від тривалості, а від якості. У кожному конкретному випадку вона визначається самопочуттям і продуктивністю людини впродовж дня, — пояснює Юрген Цаллі. — Ефективність сну можна підвищити, змінивши режим дня. Упорядкована зміна різних видів діяльності і коротких перерв сприятливо позначається на нічному відпочинку. Люди, які страждають на безсоння, не повинні надто рано лягати в ліжко і мусять пам’ятати про важливість фізичної активності впродовж дня. Не страшно, як це заведено вважати, якщо людина кілька разів поспіль прокидається вночі. Якість сну від цього не страждає».
«Тиха година» на робочому місці також помітно підвищує продуктивність праці завдяки короткочасному пообідньому відпочинку. Черчілль вважав корисним подрімати по обіді навіть під час війни. Адже нетривалого «відключення» на 10 хвилин досить, щоб працівник повністю відновив свої сили й зміг ефективніше продовжити роботу.
Доктор біологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту проблем екології та еволюції ім. О.Северцова Володимир Ковальзон розповів такі цікаві факти: «Розрізняють, як мінімум, дві фази сну — «повільний» і «швидкий». Повільний сон — це стан, протилежний неспанню. Під час повільного сну людина снів не бачить. Сновидіння — показник того, що мозок дуже активний. Під час швидкого сну мозок так само активний, як і під час найактивнішого неспання. Ми переживаємо бурю емоцій. Зовні це виявляється в тому, що серцевий ритм частішає, подих стає переривчастим, кров приливає до обличчя. Коли ми спимо, наш стан змінюється кожні півтори години — це становить цикл. Цикл охоплює періоди як повільного, так і швидкого сну. У нічному сні в людини 80 відсотків повільного сну і 20 — швидкого. Якщо людина проспала цикл, ніхто їй не перешкоджав — вона почувається легко. А якщо в неї будильник задзеленчав у середині циклу — це мука. Найкраще прокидатися по завершенні циклу. На жаль, цикл не має чіткої тривалості і його не можна розрахувати заздалегідь. Крім того, є деякі індивідуальні розбіжності та відмінності, пов’язані з віком. Якби будильник був пов’язаний із внутрішнім годинником людини, він будив би вас не о сьомій ранку, а о шостій десять, але ви почувалися б добре, оскільки прокинулися б по закінченні циклу. Однак таких побутових приладів поки що немає».
Проте, ніби полемізуючи з Ковальзоном, в Інтернеті з’явилося таке повідомлення:
«Для боротьби зі «стресом насильницького пробудження» вчені з Інституту нормальної фізіології РАМН розробили особливий фізіологічний годинник. Під час нічного сну він безперервно реєструє параметри роботи головного мозку, визначаючи за ними фазу сну. І будить людину саме тоді, коли це найбільш фізіологічно й найменше шкодить організмові. Тоді пробудження стає легким, настрій — позитивним, а всі навантаження впродовж дня переносяться легше.
Годинник має мікропроцесор, із допомогою якого людина може сама підібрати собі найсприятливішу для пробудження фазу сну. Для цього слід врахувати безліч чинників — психофізіологічні особливості людини, стать, вік, характер діяльності, навіть вживання напередодні алкоголю тощо. Крім того, приладові під силу запам’ятати всі фази вашого сну, і ці дані потім зможе проаналізувати ваш лікар. Нарешті, фізіологічний годинник може перевіряти ефективність снодійного, призначеного пацієнтові. Дослідна партія «розумних будильників» нині проходить апробацію в кількох клініках Москви. Та розробники вважають, що цей недорогий і безпечний прилад цілком може стати й побутовим. Багатьом із нас він допоможе здійснити давню мрію — прокидатися в хорошому настрої і без бажання запустити ненависним будильником у стіну».
Сам Ковальзон розповів про інший, не менш цікавий прилад: «Мої колеги створили спеціальний прилад для машиністів потяга, нині він є у приблизно 200 локомотивах. Прилад кріпиться на долоню й за деякими параметрами визначає, що людина засинає. Прилад подає звуковий сигнал — будить машиніста. Якщо людина не реагує після третього сигналу, прилад сам зупиняє поїзд. Чиновники з МШС довго не вірили в його ефективність. Але після новорічних свят уся бригада одного з потягів заснула й проїхала три червоних семафори. Прокинулися машиністи тоді, коли потяг зупинився, — прилад включив екстрене гальмування. А в цей час залишалося два кілометри до потяга, що йшов попереду. Це був тріумф розроблювачів, і тепер усі локомотиви вирішено обладнати такими «будильниками». Зараз вони працюють над аналогічним приладом для водіїв-дальнобійників».
Немає потреби коментувати виняткову важливість таких розробок. Відносна слабкість людської ланки в системі «людина—машина» паралельно з удосконаленням та підвищенням надійності техніки стає дедалі очевиднішою. Досить згадати чорнобильську катастрофу, загибель «Нахімова» і недавнє зіткнення пасажирського «Ту-154» з вантажним «Боїнгом» у небі на кордоні Швейцарії та Німеччини. В усіх трьох випадках, що сталися, до речі, вночі, техніка була справна.
Насамкінець зазначимо, що, згідно з останніми даними, вплив генетичної схильності на тип нервової системи («жайворонок» чи «сова») дуже перебільшений. Так звані жайворонки й сови — це здебільшого продукт цивілізації. Ген, знайдений у мухи-дрозофіли, що нібито визначає приналежність до сов, у людей теж є, але насправді він не пов’язаний зі сном і неспанням. У стародавніх людей, які жили природним життям, не було ні сов, ні жайворонків, вони спали, коли хотіли, а точніше — коли дозволяли обставини. Жайворонком чи совою буде людина — визначається не спадковістю, а тим, до якого ритму її, явно чи не явно, привчали батьки в дитинстві.