Світ уже звик до думки, що результати боротьби з пандемією СНІДу передусім залежать від обсягів фінансування. Упевнена стабілізація ситуації в США і загроза практично повного вимирання населення найбідніших африканських країн, здавалося б, слугують вагомим доказом на користь цієї точки зору. Однак у країнах Центральної та Східної Європи такої закономірності виявити не вдалося.
Несподівано для багатьох, у передовиках опинилася Румунія. Якщо в більшості посткомуністичних країн погіршення епідеміологічної ситуації спостерігалося переважно останніми роками, то Румунії вже після повалення режиму Чаушеску дісталася дуже тяжка спадщина. З 1987 по 1991 рік у країні існувала практика «оздоровлення» дітей, котрі потерпають від браку поживних речовин і вітамінів, «мікропереливаннями крові» та ін’єкціями імуноглобулінів. Шкільні лікарі також використовували набори для вакцинування по кілька разів.
Найчастіше так інфікувалися мешканці дитячих будинків. У результаті діти й підлітки віком від 12 до 17 років становлять переважну більшість із 10 тисяч ВІЛ-інфікованих, зареєстрованих по всій країні. На кожного з них є повне досьє в кількох електронних базах даних, кожен, хто потребує антиретровірусної терапії, її отримує.
Уряд країни розробив комплексну програму боротьби з епідемією і дуже активно нарощував її фінансування, збільшивши його за п’ять років із трьох до 30 мільйонів доларів. Плюс ще ГФ виділив країні грант на суму 49 мільйонів доларів. Це дозволило забезпечити кожного з 5300 пацієнтів, у яких уже проявилися симптоми СНІДу, повним комплексом ліків. Причому, як не втомлюються підкреслювати міжнародні експерти, оригінальними препаратами найбільших фармацевтичних концернів, а не дешевими аналогами. З одного боку, держава, закуповуючи такі препарати великими партіями, та ще й звільнивши їх від податків, допомагає істотно знизити ціни на них. З іншого боку — самі компанії, зацікавлені в просуванні своєї продукції на східноєвропейський ринок, пропонують дуже вигідні умови закупівель.
Втім, закупівлею препаратів для хворих на СНІД румунський уряд не обмежується. У країні, де середня зарплата становить 6 доларів на день (тобто значно менше від західних стандартів), кожен хворий отримує по 2 долари на день на додаткове харчування, 100 доларів на місяць — на утримання того, хто забезпечує догляд (найчастіше це непрацюючі матері), а також квитки на проїзд для іногородніх, щоб вони могли регулярно відвідувати централізовані клініки.
Цей комплекс заходів дозволив узяти під контроль поширення епідемії. Ось уже кілька років кількість нових випадків ВІЛ-інфікування не перевищує 350 на рік. Причому переважно за рахунок ін’єкційних наркоманів та інших груп ризику. Однак румунські медики не збираються заспокоюватися. Тим більше що діти, долею яких вони опікувалися стільки років, зараз близькі до досягнення статевої зрілості і вже залишають дитячі будинки. Міжнародні організації впевнені, що саме Румунія може стати рольовою моделлю в цій ситуації. Тим більше що в значно благополучнішій економічно Естонії стан справ набагато гірший. Там зараз зареєстровано 4 тисячі ВІЛ-інфікованих, що для країни з 1,4-мільйонним населенням дуже високий показник. До того ж експерти вважають цю статистику явно заниженою. Однак найбільша проблема полягає в тому, що справжня боротьба з поширенням інфекції там ще й не починалася.
Попри цілком пристойне фінансування (зокрема і з боку ГФ, що виділив 11 мільйонів доларів), адекватної стратегії боротьби з ВІЛ/СНІД досі немає. Понад те, підліткові, який хоче купити в аптеці презерватив, можуть відмовити через його вік. У результаті більшість ВІЛ-інфікованих — переважно молодь віком до 24 років.