Серед факторів, які впливають на соціально-економічний розвиток держави, демографічна ситуація відіграє далеко не останню роль. Чисельність населення та його склад є тими чинниками, які разом з купівельною спроможністю індивідів визначають потенційний обсяг спожитих товарів та послуг і таким чином безпосередньо впливають на виробництво, сферу обслуговування, масштаби експортно-імпортних операцій. Звичайно, і демографічні процеси — народжуваність, смертність та міграції — значною мірою залежать від соціально-економічної ситуації і рівня життя населення. Однак ця залежність далеко не стовідсоткова: за будь-яких умов перебіг демографічних процесів не може виходити за певні рамки. Зокрема, при низькому рівні добробуту подружні пари можуть обмежитись однією дитиною або й відкласти народження первістка на пізніший термін, проте відмова від бажання мати дітей взагалі — досить рідкісне явище. Тому демографічні дослідження є базою для оцінки обсягів пропозиції робочої сили, попиту на товари та послуги, масштабів антропогенного навантаження на територію.
Для демографічної ситуації України у період переходу до ринкових відносин характерні: падіння народжуваності, зростання смертності, зменшення міграційного сальдо. 1991 року смертність в Україні вперше перевищила народжуваність, з 1993-го почалося зниження абсолютної чисельності населення, а через рік сальдо зовнішніх міграцій стало від’ємним. У результаті за 1993—2000 рр. чисельність населення України зменшилась на 3 млн. чол. Тепер нас уже не 52 млн., а близько 49-ти.
Однак гострою соціально-демографічною проблемою є не так зменшення самої чисельності населення, як трансформації його вікової структури, зокрема зростання питомої ваги осіб старших вікових груп. Цей процес, який у науковій літературі отримав назву «старіння населення», з одного боку, став закономірним результатом безумовно позитивної тенденції — зростання тривалості життя людей. Але, з другого боку, високий рівень старіння нації призводить до негативних соціально-економічних наслідків, особливо це стосується країн з невисоким рівнем життя. Збільшення кількості осіб похилого віку обумовлює зростання державних витрат на їхнє соціальне забезпечення. Якщо одночасно не збільшується (або збільшується нижчими темпами) кількість платників податків (якими переважно є особи працездатного віку), неминуче настає зростання податкового тиску. Однак високі податки знижують мотивацію до праці, а отже, і продуктивність її, що негативно позначається на суспільному добробуті.
Віковий склад населення істотно впливає і на перебіг демографічних процесів: інтенсивність смертності значно вища серед осіб похилого віку, ніж серед молоді. Відповідно, чим більша питома вага перших у чисельності населення, тим більшим буде і загальний коефіцієнт смертності (відношення кількості померлих до загальної чисельності населення). Кількість же народжених залежить не від чисельності всього населення, а лише від чисельності жінок дітородного віку (в науковій літературі береться діапазон 15—49 років), особливо тих, що перебувають у найбільш репродуктивно активному віці (18—30 років). Власне, уповільнення темпів зростання чисельності населення в Україні у середині 1970-х рр. і перехід до депопуляції в 1993 р. стали результатом підвищення рівня старіння населення.
Отже, демографічні тенденції та перспективи розвитку населення слід враховувати при прийнятті політичних рішень. Зокрема, передумовою розробки державної соціально-економічної стратегії є прогнозування чисельності та складу населення країни. Фахівці відділу дослідження проблем людського розвитку Ради з вивчення продуктивних сил НАН України розробили прогноз демографічного розвитку України до 2076 р. Він має кілька варіантів відповідно до вірогідних сценаріїв соціально-економічного розвитку України та можливих змін у державній соціально-демографічній політиці. (При цьому прогнозом не передбачені варіанти стихійних лих, техногенних катастроф, широкомасштабних воєнних дій та інших катаклізмів в Україні або сусідніх державах.)
Розробці прогнозу передував всебічний аналіз факторів, що впливають на демографічні процеси, глибокі дослідження перебігу народжуваності, смертності, міграцій населення в Україні та глобальних світових тенденцій демографічного розвитку. Одна з базових гіпотез розробки прогнозу — приплив в Україну іммігрантів з афро-азіатських країн. Таке припущення спирається на неминучість зменшення чисельності населення держави та обсягу пропозиції робочої сили у найближчому майбутньому. За наявної вікової структури, навіть при досягненні надзвичайних успіхів у сфері зниження смертності та підвищення середньої тривалості життя населення — доведенні її до рівня 85 років для жінок і 80 років для чоловіків (це на півтора-два роки більше, ніж нині у найбільш економічно розвинених та заможних країнах світу), перевищення чисельності народжених над кількістю померлих можливе лише за умови, якщо кожні 10 українських жінок протягом свого життя народжуватимуть у середньому не менше 25 дітей. Однак в Україні, як і в будь-якій іншій європейській державі, третя дитина в сім’ї навряд чи буде поширеним явищем, навіть якщо повністю відпадуть матеріальні проблеми. Врахувавши, що певна частина подружніх пар у кожному разі обмежаться однією дитиною, а деякі взагалі не зможуть мати дітей, — то й за найліпшого (який тільки можна собі уявити) рівня життя населення ми не перевищимо показник 21—22 дитини в середньому на 10 жінок.
Єдиним джерелом зростання (або принаймні стабілізації) чисельності населення України, задоволення потреб економіки в робочій силі та підтримання необхідного рівня господарського освоєння території стають міграційні процеси (власне, у багатьох західноєвропейських країнах збільшення чисельності населення нині досягається виключно за рахунок міграцій). Однак сподіватися на масове повернення наших співвітчизників, які емігрували на постійне проживання до країн з розвиненою ринковою економікою та Центральної Європи, щонайменше, наївно. Небагато надій і на східну діаспору, до того ж її міграційний потенціал досить обмежений. Водночас чимало жителів афро-азіатського регіону, які прагнуть переселитися у країни з розвиненою ринковою економікою, можуть віддати перевагу Україні (попри нижчий, ніж на Заході, рівень життя), якщо можливості поселення та проживання (набуття громадянства, соціальний статус тощо) тут будуть кращими, ніж в інших країнах. Україна має зробити вибір — або сумісне проживання на її території європейських та афро-азіатських народів з перспективою формування нової чисельної єдиної української нації на зразок націй т.з. переселенських країн, або збереження сучасного менталітету населення при його стабільному зменшенні. Причому другий варіант автоматично означає збереження існуючої проблеми, яка буде «передана» майбутнім поколінням у набагато гострішій формі.
Майбутня чисельність населення України та його склад насамперед залежатимуть від масштабів та спрямованості міграційних процесів. І річ тут не лише в безпосередньому припливі населення, а й у тому, що наслідком багаторічної переваги прибуття над вибуттям стане омолодження вікової структури (переважну більшість мігрантів становлять молоді люди) — частка молоді в чисельності населення зросте, відповідно збільшиться народжуваність і зменшиться смертність. Крім того, поселення в нашій державі численної групи вихідців з країн із традиційно високою народжуваністю сприятиме її зростанню і в Україні.
За найсприятливіших тенденцій економічного розвитку та при вжитті заходів із залучення мігрантів з країн третього світу, обсяг їх припливу може досягти 50 тис. осіб через 8—10 років і 300—400 тис. чол. щорічно у середині ХХІ століття. В такому випадку зменшення чисельності населення припиниться на початку 2020-х, після чого почнеться її зростання. Як очікується, у 2060 р. нас знову стане 52 млн., а за наступні 15 років кількість жителів України збільшиться ще на 6 млн. осіб. При найгіршому варіанті розвитку подій приплив мігрантів також відбуватиметься, однак значних обсягів він досягне на 10—15 років пізніше. Демографічна криза ще більше загостриться — чисельність населення зменшуватиметься до середини 2030-х рр., після чого стабілізується на рівні 40-41 млн. чол.
Згідно з найбільш реальним варіантом прогнозу, мінімальної чисельності населення буде досягнуто десь у 2025 р. — очікується, що вона становитиме трохи більше 43 млн. чол. Протягом наступних 50 років завдяки припливу переселенців з країн Азії та Африки загальна кількість жителів нашої держави поступово зростатиме і на початок 2075 р. становитиме 51,5 млн. чол. Найважливішим же наслідком лібералізації міграційної політики стане уповільнення темпів старіння населення, досягнення більш-менш прийнятного співвідношення між платниками податків та особами, які перебувають на утриманні держави.